Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Данило

Коли здалеку бачу Марту разом з її колишнім, то миттєво запалююсь ревнощами та люттю. Гримуча суміш отруює думки та емоції. Відчуття, що мене знову зрадили неприємно б'є в голову і я готовий пуститися берега прямо зараз — для початку піду нап'юся в перший ліпший бар, а далі пригоди самі себе знайдуть. 

Лев зчитує мене наче відкриту книжку, рукою зупиняє, і як малу дитину тягне ближче до цієї парочки. Я неохоче йду за ним. Дивлюсь з під лоба на Марту і бачу страх в її очах. Її наляканий погляд наче струмомо б'є мене в самісіньке серце і до мене дурня доходить, що вона зовсім не зраджувати мені зібралася. Вона боїться свого колишнього або навіть більше — цей мудило її погрожує. Від правильного розуміння ситуації я закипаю з середини і миттєво опиняюсь біля диванчика.

— Придурку, відійди від неї і більше ніколи не наближайся, — кричу на її колишнього і готовий врізати йому, навіть попри те, що в мене одна рука в гіпсі. З цим хлюпиком я точно впораюся.

Моя поведінка привертає увагу охорони і двоє чоловіків у формі квапливо направляються в нашу сторону.

—  І що ти мені зробиш однорукий? — провокує мене недоумок, але свої лаписька від Марти таки забирає. Вона піднімається і встає поруч.

— Даниле, пішли звідси, — просить Марта. Я вагаюся. —  Будь ласка, — наполягає дівчина.

— Даниле, публічні розбирання Марті не підуть на користь у процесі розлучення, — Лев своїм залізним аргументом приводить мене до тями і я таки піддаюсь і відступаю.

— З вами цікаво, але мені вже час. Та я впевнений, що ми ще побачимося,  — мудило встає з дивана, міряє нас своїм їдким переможним поглядом і спокійно йде на вихід. Я стримую себе з останніх сил, щоб не наздогнати його і не почати бійку. Якщо цей тип посмів зʼявитися сюди сьогодні, то обовʼязково буде шукати зустрічі з Мартою ще раз. А я не можу цього допустити. 

Стою і міцно обіймаю свою крихітку, хочу відчувати, що вона поруч, зі мною, моя. В той час Лев пояснює охороні, що вийшло непорозуміння, яке вже вичерпало себе і йому охоче вірять. У брата талант переконувати людей у чому завгодно. 

— Марто, а де Єва? Ви ж разом були? — цікавиться Лев.  Я бачу як він хвилюється за подругу Марти і знаю, що це аж ніяк не по доброті душевній. Невже я так само смішно виглядав, коли намагався переконати себе, що не закоханий у Марту?

— Вона залишилась на вулиці, щоб поговорити по телефону, — відповідає Леву Марта і переводить погляд на мене. Вона здається також помітила, що між Левом та Євою щось відбувається. Наче дорослі люди, а коли справа доходить до почуттів, то поводимось як діти. Добре, що ми вчасно схаменулися з Мартою. 

— Чому ви так дивно переглядаєтесь між собою? — цікавиться Лев.

— Тобі здалося, — усміхаюся. — Йди шукай вже свою Єву, ми впораємося без тебе. 

— Вона не моя, — заявляє брат, але таки йде до виходу.

— Якщо і далі будеш себе так поводити, то точно буде не твоя, — кидаю Леву в спину, але той вже не чує, бо надто зосереджений на іншому, точніше на іншій. 

— Ви, брати Бойченки, дуже швидко закохуєте в себе дівчат. Але потім вмикаєте незрозумілий режим відштовхування, наче боїтеся зробити серйозний крок вперед, — робить свій висновок Марта.

— Я не боюсь, — ще міцніше притискаю її до себе. Вона обвиває своїми руками мене за шию. — Він нічого тобі не зробив? — хвилююся. 

— Зі мною все добре, — заспокоює мене Марта, — Дякую, що ти поруч, коли так потрібен мені.

— Я вже казав, щоб ти не дякувала мені за такі речі, — нагадую. — Я роблю це бо хочу, бо ти мені дорога, бо ти моя, а не тому, що мушу. 

— Підемо в номер? — пропонує Марта, а я без зволікань згоджуюсь. 

Піднімаємося ліфтом на потрібен поверх і зачиняємо двері нашого номера з середини. Марта дивиться на мене не відводячи погляд. 

— Я ледь з розуму не зійшов від ревнощів, коли побачив тебе з ним, — зізнаюся дівчині.

— І що ти подумав? —  Марта спирається спиною в стіну. А я стаю навпроти неї.

—  Я думав ти з ним ... 

— Поцілуй мене, — перебиває мене Марта, різко тягне за футболку до себе. Торкається мене і її дотики миттєво доводять до божевілля.

— Ти зводиш мене з розуму, — накидаюся на її губи наче оскаженілий. Мені мало і мало її. Стрес змішаний з хіттю, то ще той наркотик і ми насолоджуємося ним із задоволенням. Марта обережно водить пальчиками по моєму пресу чим заводить мене ще більше. 

— Дідько, я зараз сам зніму з себе цей клятий гіпс, — притискаю Марту міцніше до стіни і накидаюся на неї з поцілунками. 

— Пропоную переміститись на диванчик і я допоможу зняти тобі штанці, — знущається з мене Марта.

— Через тиждень я тобі це пригадаю, — беру її за руку і ми не відриваючись один від одного доходимо до дивану. Марта переможно штовхає мене на нього. Я падаю не протестуючи. Дівчина повільно звільняється від свого одягу, залишаючись в одній білизні. Залазить мені на коліна і продовжує вести у цій грі. 

— Ти не підкажеш мені, де загубилася та скромна дівчина, з якою я познайомився в Карпатах? 

— Замовкни, якщо не хочеш, щоб я передумала, — Марта жадібно цілує мене і я втрачаю здатність мислити і відчувати час. Я весь належу цій дівчині, а ця дівчина є моїм ідеальним всесвітом.