Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- А Алексу ти де будеш розповідати за свій план?

- Добре, - погоджуюсь я.

Наталі завершує чаклувати над моїм образом, волосся рівними пасмами лягає на мої плечі, губи покриває легкий блиск.

- Ти чарівна. Зараз я вдягнусь і ми готові.

Наталі швиденько одягається. Її волосся розпушеними пасмами обрамляє обличчя, на вустах помада кольору стиглого персика, очі густо профарбовані тушшю.

На першому поверсі нас вже чекають хлопці. Роман одягнув свою улюблену квіткову сорочку поверх футболки.

- Твоя гавайська сорочка.

- Щаслива гавайська сорочка, вона подобається дівчатам, красуне, - підморгує хлопець, погладжуючи долонями тканину.

Макс і Алекс у простих джинсах і футболках з однотонними сорочками, в Макса темно-зеленого кольору, в Алекса- темно-сіра.

- Ну то що, відірвемося дівчата? – посміхається брат.

Наталі весело верещить, Роман протирає долоні. Підходжу до Алекса, піднімаючись на носочках до його вуха.

- Я поїду з тобою, потрібно поговорити.

Сідаю на переднє сидіння біля Алекса, пристібаю пасок безпеки. Макс першим виїжджає під радісні  крики італійською мовою з вікна машини. Алекс виїжджає слідом.

- Так про що ти хотіла поговорити?

- Про цю гру. Потрібно її завершувати. Ще сьогодні побудеш моїм хлопцем, відвезеш мене додому і шляхом ми нібито посваримося і розірвемо відносини. На завтра ми будемо вільні.

- Ні.

- Що ні? – не розумію я.

- Я не буду сьогодні грати твого хлопця, - злегка стискає губи і знизує плечима хлопець.

- Не будеш? – недовірливо перепитую я.

- Не буду. Ти просила тільки на вечірку Лексі, тож нащо мені витрачати час на фальшиві відносини, якщо я, наприклад,  сьогодні можу зав‘язати справжні.

- Що? Я. Ти просто. Відносини нові. Та ти, - мої обурені незв’язні репліки перебиває сміх хлопця

- Ластівко, ревнуєш?

- Ні. Звісно ні. Я не вірю, що ти мене так кинеш.

- Я можу погодитися на твою гру ще раз, але тільки за однієї умови. Погоджуєшся на неї або розбираєшся з цим усім сама.

- Яка умова?

- Згодна чи ні? Так або ні? Або автоматично ні.

- Згодна. Але що за умова? – швидко випалюю я.

-  Ти виконаєш одне моє бажання.

- Бажання, - недовірливо поглядаю на хлопця, той всміхається.

- Так, бажання.

- Яке бажання?

- А це вже після вечірки я розкажу. Але смію завірити, що нічого такого, що ти не можеш зробити, не бажаю.

- Добре. Я згодна.

- От і чудово.

- Ти ніяк не скажеш, що це за бажання, якби я зараз не випитувала?

- Саме так, - киває хлопець.

- Чудово, - бормочу я, складаючи руки на грудях і невдоволено повертаюся до вікна.

Алекс тихенько сміється.

Хлопець залишає машину біля дому Арчі.

- Арчі - однокласник мого брата, але на вечірки запрошує і старшу школу заради свого молодшого брата. Нейт  трохи сором’язливий, тож заводити друзів йому допомагає брат.

Різниця з вечіркою у Лексі просто кардинальна. Музика гучно лунає на весь квартал, біля дому натовп людей, всі голосно веселяться, тримають паперові стаканчики з пивом або чимось міцніше.

- Гра почалась, - промовляє мені на вухо Алекс і бере мене за руку.

Тримаючись за руки, ми заходимо до будинку. Нас зустрічає Арчі та обмінюється дружніми обіймами з Алексом.

Алекс обіймає мене за талію, пригортаючи ближче до себе.

- Привіт. Алекс, хто ця красуня? Твоя? – цікавиться Арчі, випиваючи зі стакану.

- Моя. Знайомся -  Олівія.

- Олівія? Ти не сестра Макса?

- Саме так. Привіт.

- Нічого собі. Ти така красуня. Пам’ятаю тебе тихим дівчиськом в окулярах.

- Це найпрекрасніше тихе дівчисько в окулярах. І не називай її так.

До нас підходить брат і вітається з другом.

- Привіт, Наталі, - широко всміхається Арчі подрузі і цілує її в щоку.

Я здивовано дивлюсь на подругу.

- Що? Це ти в нас не ходиш на вечірки, - знизує плечима дівчина.

- Розважайтеся, друзі. Напої та їжа на кухні. А я піду зустрічати інших.

Пробираємося скрізь натовп до кухні. Макс бере чисті стакани і наливає нам усім колу.

- Я би випила не коли, - морщиться Нат.

- Не випила би. Я сумніваюся в якості тутешнього алкоголю. А от в тому пиві вже намішали все, що горить, - Макс киває на бочку з рідиною..