Читати книгу - "Фактологія"

Здається, ми так не кидаємося щось робити, коли стикаємося з ризиками, дещо віддаленими в часі. Справді, коли небезпека чатує в майбутньому, ми можемо бути доволі лінивими. Саме тому небагатьом вдається заощадити достатньо коштів для виходу на пенсію.

Таке ставлення до майбутніх ризиків — доволі велика проблема для активістів, які працюють з довгостроковими проектами. Як вони можуть нас розштурхати? Як можуть змусити нас діяти? Дуже часто активісти намагаються переконати нас, що невизначений майбутній ризик насправді неминучий і дуже близький і що в нас є історична можливість вирішити важливу проблему — і вона має бути вирішена зараз або ніколи. Так вони запускають наш інстинкт терміновості.

Звичайно, такий метод може змусити нас діяти, але також може викликати непотрібний стрес і призвести до невиважених рішень. Це також може позбавити їхню справу нашої довіри. Постійна тривога робить нас нечуттєвими до справжньої, термінової небезпеки. Активісти, які подають події небезпечнішими й нагальнішими, ніж вони є насправді, ті, хто закликає до негайних дій, схожі на лінивого пастуха, який не хотів пасти овець й весь час кликав на допомогу проти вовка. Пам’ятаєте, як усе закінчилося? Коли справді прибігли вовки, на допомогу ніхто не прийшов.

 Хочете навчитися контролювати інстинкт терміновості?

 Спеціальна пропозиція! Лише сьогодні!

Коли люди кажуть, що потрібно негайно діяти, я починаю вагатися. Здебільшого вони просто не дають мені мислити ясно.

Коли терміново — це зручно

Факт-запитання № 13

Дослідники клімату вважають, що за наступні 100 років глобальна температура...

 А. ...підвищиться.

 Б. ...залишиться на тому самому рівні.

 В. ...знизиться.

«Треба створити відчуття страху!» — це мені сказав Ел Ґор на початку нашої першої розмови про те, як показати й пояснити людям, що таке зміна клімату. Це було в 2009 році. Ми зустрілися за лаштунками TED-конференції в Лос-Анджелесі. Ел Ґор попросив мене допомогти йому й показати за допомогою наших бульбашкових графіків Gapminder найгірший варіант розвитку подій, якщо викиди вуглекислого газу зростатимуть і далі.

У той час я відчував глибоку повагу до досягнень Ела Ґора, до того, як він пояснював зміни клімату та діяв. І відчуваю цю глибоку повагу й зараз. Я впевнений, що ви обрали правильну відповідь на запитання на початку цього розділу: у цьому запитанні люди завжди перемагають шимпанзе з дуже великою різницею (94 % у Фінляндії, Угорщині й Норвегії, 81 % у Канаді, США, 76 % у Японії). Більшість людей добре знає про критичну ситуацію, яку передбачають експерти. Таким високим рівнем обізнаності ми значною мірою завдячуємо Елу Ґору, а також Паризькій угоді 2015 року щодо зменшення кліматичних змін. Для мене він завжди був і залишається героєм. Я повністю погоджувався з Елом Ґором, що потрібно швидко реагувати на зміни клімату, і я був у захваті від думки, що зможу співпрацювати з ним.

Але я не міг погодитися на те, що просив Ел Ґор.

Я не люблю страх. Страх війни й паніка примусили мене побачити російського вояка та кров на підлозі. Страх пандемії та панічна потреба терміново діяти примусили мене віддати наказ перекрити дорогу, що призвело до смерті матерів, дітей і рибалок. Страх і поспіх завжди призводили до дурних, невиважених рішень з непередбачуваними побічними ефектами. Зміна клімату ж потребує систематичного аналізу, виважених, продуманих рішень, поступових дій і ретельного оцінювання.

Я не люблю перебільшення: воно підриває довіру до обґрунтованих даних. У цьому випадку — до даних, які свідчать, що кліматичні зміни є реальними, що їх переважно зумовлюють парникові гази, наявність яких є результатом діяльності людини (наприклад, спалювання горючих корисних копалин), і що вжити швидких заходів зараз дешевше, ніж чекати, поки настануть незворотні зміни. Якщо люди хоч раз виявлять це перебільшення, то можуть узагалі відвернутися від проблеми.

Я підкреслив, що ніколи не покажу найгірший розвиток подій без інших варіантів, і найкращий розвиток подій буде одним із них. Якщо ми оберемо найгірший сценарій і, що взагалі жахливо, вийдемо за межі науково обґрунтованих прогнозів, то знищимо місію, яку обрали головною для компанії Gapminder — допомогти людям зрозуміти основні, базові факти про світ. Це означатиме використати довіру до нас як заклик до дій. Ел Ґор продовжував наполягати на тому, щоб я показав наші анімовані бульбашкові графіки з необґрунтованими ненауковими прогнозами. Напружена розмова тривала, і зрештою я припинив дискусію: «Пане Ґор, немає цифр — немає бульбашок».

Певні аспекти майбутнього прогнозувати легше, ніж інші. Прогнози погоди рідко справджуються на період, довший за тиждень. Передбачати економічний стан і показники безробіття взагалі вкрай важко. Це відбувається через складність залучених систем і процесів. Скільки явищ потрібно прогнозувати і як швидко вони змінюються? Наступного тижня відбудуться мільярди змін температури, швидкості вітру, вологості. До наступного місяця мільярди доларів пройдуть через мільярди рук мільярди разів.

На противагу цьому демографічні прогнози є надзвичайно точними на десятиліття наперед, оскільки ця система — по суті си­стема народжуваності і смертності — доволі проста. Діти народжуються, виростають, мають більше дітей, а потім помирають. Кожен індивідуальний цикл триває приблизно 70 років.

Але майбутнє завжди певною мірою непевне й невизначене. І коли ми говоримо про нього, то маємо розуміти до якої міри воно невизначене. Нам не варто показувати найдраматичніші показники й найгірші сценарії, наче це єдиний певний шлях. Люди дізнаються правду! Ми маємо показати середній варіант, а також низку альтернативних можливостей — від найкращих до найгірших. Якщо нам і доводиться округляти цифри, то ми це робимо в мінус. Це береже нашу репутацію й не дає людям приводу припинити дослухатися до того, що ми намагаємося донести.

 Наполягати на даних

Слова Ела Ґора ще довго відлунювали в голові після нашої першої розмови.

Я хочу, щоб ви правильно мене зрозуміли: я глибоко стурбований зміною клімату, оскільки переконаний, що ця зміна реальна — так само реальна, як і спалах хвороби Ебола в 2014 році. Я розумію, наскільки сильна спокуса отримати підтримку, якщо презентувати найгірші прогнози й заперечувати ненадійність цих прогнозів і цифр. Але ті, хто дбає про збереження клімату, не мають жахати людей неймовірними сценаріями. Більшості населення вже відомо про проблему, і вони її не знецінюють. Продовжувати залякувати людей — це все одно, що штурхати зачинені двері. Час іти далі, а не балакати, балакати, балакати. Варто переспрямувати енергію на вирішення проблеми на практиці: