Читати книгу - "Фактологія"

Отже, яким має бути рішення? Усе доволі просто. Будь-яке надходження парникових газів в атмосферу треба припинити якомога швидше. Ми знаємо, хто є причиною найбільших викидів: люди, що живуть на щаблі 4, продукують найбільшу кількість викидів вуглекислого газу, і починати потрібно звідси. Ми маємо бути впевнені, що в нас достатньо даних із цієї серйозної проблеми, і ми зможемо відстежувати прогрес.

Передивляючись після розмови з Елом Ґором наявну інформацію, я здивувався, наскільки важко взагалі її знайти. Завдяки чудовим супутниковим знімкам ми можемо відстежувати крижану шапку Північного полюса щодня. Це усуває будь-які сумніви в тому, що вона з року в рік зменшується з тривожною швидкістю. Отже, у нас є серйозні симптоми глобального потепління. Але коли я почав шукати інформацію, щоб дослідити причини проблеми, тобто викиди СО2, то знайшов дуже мало.

Зростання ВВП на душу населення країн зі щабля 4 ретельно відстежувалося — нові цифри публікувалися щоквартально. Але дані щодо викидів вуглекислого газу з’являлися лише раз на кілька років. Я почав смикати шведських урядовців, щоб вони вживали заходів для покращення ситуації. У 2009 році почав активно виступати за щоквартальні публікації даних про парникові гази: якщо ми не байдужі до цієї проблеми, чому не проводимо регулярні потрібні вимірювання? Як ми можемо заявляти, що для нас це справді серйозна проблема, якщо не стежимо за динамікою?

Я дуже пишаюся тим, що з 2014 року Швеція щоквартально надає показники викидів парникових газів. Вона є першою й поки єдиною країною, яка цим займається. Це і є фактологія в дії. Нещодавно до Стокгольма завітали статистики з Південної Кореї, щоб на нашому досвіді навчитися діяти так само.

Зміна клімату є занадто серйозною глобальною небезпекою, щоб ігнорувати чи відкидати її, і значна частина людства, що живе на щаблі 4, це добре знає. Але також важливо пам’ятати про найгірший сценарій розвитку подій і пророків апокаліпсису.

Коли тебе закликають діяти, іноді найкраще, що можна зробити, — це збирати дані.

 Зручний страх

Однак кліматичні зміни продовжують прогресувати. Багато активістів, переконаних у тому, що це єдина важлива глобальна проблема, узялися звинувачувати в усьому клімат, щоб зробити його єдиною причиною всіх інших глобальних проблем.

Вони хапаються за будь-яку вагому проблему сьогодення — війна в Сирії, ІДІЛ, вірус Ебола, ВІЛ, напади акул чи будь-що, що лише можна уявити, — щоб посилити відчуття терміновості цієї довготривалої проблеми. Іноді їхні вимоги спираються на суттєву наукову базу, але здебільшого їхні гіпотези недоведені та притягнуті за вуха. Я розумію бажання тих, хто бореться із цією проблемою, зробити майбутні ризики відчутними вже зараз. Але я не схвалюю їхніх методів.

Найчастіше серед таких методів трапляється прагнення залучити до справи якомога більше людей, для цього навіть вигадали термін «кліматичні біженці». Я точно знаю, що зв’язок між кліматичними змінами й міграцією дуже слабкий. Концепція кліматичних біженців навмисно перебільшена й покликана перетворити страх перед біженцями у страх перед змінами клімату й так отримати набагато ширшу громадську підтримку зниження викидів вуглекислого газу.

Коли я розповідаю це активістам із теми клімату, вона часто кажуть, що викликання страху й відчуття терміновості перебільшеними та непідтвердженими заявами виправдане. Буцімто це єдиний шлях примусити людей працювати й запобігти майбутній небезпеці. Вони самі себе переконали, що мета виправдовує засоби. Я згоден, що це може спрацювати на короткій дистанції. Але.

Коли пастух занадто часто кличе на допомогу проти вовків, він ризикує втратити репутацію й довіру до нього. Активісти ризикують підірвати репутацію й довіру до серйозних науковців і експертів та взагалі до всього кліматичного руху. Ми не можемо так вчинити із цією великою проблемою. Перебільшення ролі кліматичних змін у війнах, конфліктах, бідності або міграції означає, що основні причини цих проблем ігноруються, підривається наша здатність вживати заходів. Ми не можемо так ризикувати, адже є імовірність потрапити в ситуацію, коли нас більше ніхто не слухатиме. Без довіри ми програємо.

Часто активісти потрапляють у пастку власних гострих заяв. Вони відстоюють їх як розумну стратегію для залучення людей до своєї справи, а потім просто забувають, що перебільшують і постійно перебувають у стані стресу, не можуть сфокусуватися на реальних рішеннях. Люди, які справді зацікавлені у розв’язанні кліматичних питань, мають тримати в голові дві думки: їм слід продовжувати турбуватися про проблему, але не ставати жертвами власних безвідрадних передбачень. Вони мають розглядати найгірші сценарії, але також пам’ятати про невизначеність і неточність даних. Коли такі люди «розігрівають» інших, то мають тримати власний розум холодним, щоб ухвалювати правильні рішення та вживати відповідних заходів, а не ставити під загрозу власний авторитет.

 Ебола

У розділі 3 я писав, як у 2014 році до мене занадто повільно дійшло, наскільки небезпечним був спалах Еболи в Західній Африці. Це трапилося лише тоді, коли я побачив подвоювання чисельності жертв. Навіть у такій терміновій і загрозливій ситуації мені потрібно було зважати на минулі помилки, зробити з них висновки, діяти згідно з даними, а не інстинктом і страхом.

Показники, які залишилися поза офіційними звітами ВООЗ і Центру контролю й запобігання захворюванням, що стосувалися так званих підозрілих випадків, були далекі від точності. Ідеться про історії, коли хвороба не визначена або не підтверджена. До статистики потрапляло різне: наприклад, якщо лікарі підозрювали, що людина хвора на Еболу, а виявилося, що вона померла з іншої причини, то випадок усе одно вважався підозрілим. Поки зростав страх перед хворобою, зростала й підозра, тож дедалі більше людей потрапляло в категорію невизначених випадків. Оскільки якість медичного обслуговування постраждала від обсягів роботи, а додаткові ресурси — для інших захворювань — пішли на лікування Еболи, дедалі більше людей помирало з причин, не пов’язаних із цією епідемією. Багато із цих смертей потрапило до категорії пі­дозрілих. Таким чином крива підозрілих випадків постійно повзла вгору, жахливість ситуації перебільшувалася, і ми мали дедалі менше актуальної інформації про справжні, підтверджені випадки.

Якщо ви не можете відстежувати прогрес, то не знаєте, чи допомагають ті заходи, яких уживаєте. Тож коли я прибув до Міністерства охорони здоров’я Ліберії, то запитав, як можу отримати дані про реальну кількість підтверджених випадків. За день я довідався, що зразки крові направлялися на дослідження в чотири різні лабораторії, і записи їхніх результатів, у довгих хаотичних екселівських таблицях, ніхто разом не зводив. У нас були сотні медпрацівників, які збиралися з усіх кінців світу, щоб допомогти. Сотні розробників програмного забезпечення, які створювали нові, безглузді програми для обліку захворюваності