Читати книгу - "Фактологія"

Я отримав дозвіл, щоб відправити всі ці таблиці додому, у Стокгольм, до Улі, який упродовж 24 годин чистив і зводив усі дані вручну. А потім повторив усе спочатку, щоб упевнитися, що та дивина, яку він побачив, не помилка. Це була не помилка. У разі виняткової нагальності проблеми головне одразу не кричати, що серед овець з’явився вовк, а структурувати дані. Коли ми отримали назад об’єднані та структуровані показники, усі дуже здивувалися. Виявилося, що пік захворюваності, тобто найбільша кількість підтверджених випадків, минув два тижні тому, а на момент опису кількість хворих зменшувалася. А от кількість підозрілих випадків — збільшувалася. За цей час ліберійці успішно змінили свою поведінку, уникаючи непотрібних тілесних контактів. Вони перестали тиснути руки й обійматися. Це й педантичне дотримання жорстких гігієнічних заходів, які застосовувалися в магазинах, громадських осередках, машинах «швидкої допомоги», клініках, місцях поховання, уже мали бажаний ефект. Стратегія працювала, але поки Уля не надіслав мені графік, про це ніхто не знав. Ми це відсвяткували, а потім разом продовжили працювати з упевненістю, що робота дає справді відчутні результати.

Я надіслав дані про зменшення підтверджених випадків у ВООЗ, і вони опублікували ці графіки у своєму наступному звіті. Але Центр контролю й запобігання захворюванням наполягав, щоб підтримували дані про зростання підозрілих випадків. Вони вважали, що потрібно підтримувати відчуття терміновості серед відповідальних за надання додаткових ресурсів. Я розумію, що їхні наміри були найкращими, але це означало спрямовувати кошти й ресурси в неправильному напрямку. І що набагато серйозніше, це підривало довгострокову довіру до епідеміологічної інформації. Ми не маємо їх звинувачувати. Той, хто стрибає в довжину, не може виміряти довжину власного стрибка. Організаціям, які займаються розв’язанням схожих проблем, не можна дозволяти вирішувати, які саме дані слід публікувати. Люди, які займаються вирішенням проблем на місцях і які завжди хочуть додаткових коштів і ресурсів, не мають одночасно відстежувати прогрес. Це може призвести до хибних показників.

Саме дані, які показували, що кількість підозрілих випадків подвоюється кожні три тижні, примусили мене усвідомити серйозність ситуації. Так само дані про те, що кількість підтверджених випадків зменшується, показали: те, що робилося для подолання кризи, було правильним і добре працювало. Саме дані були ключем до дій. Оскільки вони й залишаться ключем у майбутньому (якщо виникнуть якісь серйозні проблеми чи спалахи), дуже важливо підтримати довіру до них і до тих, хто ці дані надає. Незважаючи на благородність намірів, цифри мають використовуватися, щоб говорити правду, а не закликати до дій.

 Терміново! Прочитайте це негайно!

Інстинкт терміновості — це одна з найгірших причин спотворення нашого світогляду. Мабуть, я казав те саме про кожен драматичний інстинкт, але мені здається, що цей справді особливий. Або, можливо, усі вони поєдналися саме в ньому. Задраматизований світогляд утворює в головах людей постійне відчуття стресу і кризи. Термінове відчуття «зараз або ніколи» призводить до стресу або апатії: «Ми маємо зробити щось рішуче, кардинальне. Немає часу аналізувати, треба щось робити». Або: «Це все безнадійно. Ми нічого не можемо вдіяти. Треба просто залишити все, як є». У будь-якому випадку ми припиняємо мислити, довіряємося пов­ністю своїм інстинктам і приймаємо погані, невиважені рішення.

 П’ять глобальних ризиків, через які нам справді варто хвилюватися

Я не заперечую, що існують нагальні глобальні проблеми, які нам потрібно вирішувати. Я не оптиміст, який розфарбовує світ рожевим. Я не закликаю заспокоїтися, просто відвівши погляд від проблеми. Є п’ять питань, які турбують мене найбільше: пандемія, фінансовий обвал, світова війна, зміна клімату і крайня бідність. Чому ці проблеми найбільше непокоять? Через їхню високу ймовірність: перші три вже минули, а дві інших розгортаються зараз. Кожна із цих проблем має велетенський вплив на людство, може спричинити масові страждання як безпосередньо, так і опосередковано, призупинивши прогрес на багато років чи десятиліть. Якщо ми зазнаємо невдачі, нам нічого не допоможе. Це мегавбивці, яких ми маємо уникати всіма можливими способами, діючи разом і роблячи крок за кроком.

(Існує й шостий кандидат до цього списку. Це невідомий ризик. Є імовірність, що дещо, про що ми навіть подумати не можемо, призведе в майбутньому до страшного руйнування та страждання. Така думка витвережує. Хоча насправді безглуздо хвилюватися про щось невідоме, із чим нездатні нічого зробити, ми все одно маємо бути уважними й обережними до нових ризиків, щоб могти вчасно зреагувати).

Пандемія

Іспанський грип, який поширився по всьому світу після Першої світової війни, забрав 50 мільйонів людей — більше, ніж війна, хоча це частково пояснюється тим, що після чотирьох років війни населення вже було ослаблене. Як наслідок, середня тривалість життя у світі зменшилася на 10 років (із 33 до 23), що можна побачити на графіку зі сторінці 55. Фахівці сьогодні погоджуються, що поява нового виду грипу дуже ймовірна і є найбільшою загрозою для здоров’я людства. Причиною є те, що він передається повітряним шляхом за допомогою маленьких крапель вологи. Людина може зайти у вагон метро й заразити усіх присутніх, навіть не підходячи до них. Захворювання, які передаються повітряно-крапельним шляхом, поширюються дуже швидко. Вони становлять для людства більшу загрозу, ніж хвороба Ебола або ВІЛ/СНІД. М’яко кажучи, треба вжити усіх можливих заходів, щоб захистити себе від такого вірусу.

Сьогодні світ уже більше підготований до сутички з грипом, ніж у минулому, але люди на щаблі 1 усе ще живуть у суспільствах, де важко протистояти захворюванню, яке швидко розповсюджується. Ми маємо зробити так, щоб базова медична допомога була доступна кожному, в будь-якому куточку світу так, щоб ми могли швидко подолати будь-які спалахи захворювань. Нам потрібно, щоб Все­світня організація охорони здоров’я залишалася надійним і сильним координатором загальних дій і заходів.

 Фінансовий обвал

У глобалізованому світі наслідки дії фінансових бульбашок є руйнівними. Вони можуть розвалити світову економіку й позбавити багатьох працівників робочого місця, різко збільшивши кількість незадоволених людей, які вимагають радикальних рішень. Наслідки справді великого банківського колапсу можуть бути набагато гіршими, ніж наслідки економічної кризи, що почалася із краху житлового кредитування США у 2008 році. Це може призвести до руйнування всієї світової економіки.

Навіть найкращі економісти не змогли передбачити останню кризу й рік за роком їхні прогнози щодо відновлення після колапсу зазнають невдачі, оскільки система занадто складна для точних передбачень. Відповідно в нас немає підстав вірити, що якщо ніхто не прогнозує катастрофи, то її не буде. Якби ми жили в простій