Читати книгу - "Сліпобачення"

Сарасті клацнув язиком. Схожий звук часом видають коти, коли помічають за вікном пташку.

КонСенсус застогнав від гуркоту світів, що зіштовхуються один з одним: це йшла телеметрія із сенсорів на місцях, що припали вухами до землі. Камера «чортика» знову заклякла. Зображення, яке він передавав, було перекошеним і зернистим. Камера тупо витріщалася на краї пробитої нами діри в пекло.

Стогін умовк. Остання слабка хмаринка кристалічного пилу розтанула у просторі, ледь помітна навіть з максимальним розділенням.

Жодних тіл. Принаймні, видимих.

Несподіваний рух у базовому таборі. Спершу я гадав, що це перешкоди впливають на зв’язок з «чортиком», погіршуючи контрастність, — але ні. Щось таки рухалося по краях діри, яку ми пропалили. Щось роїлося там, тисяча сірих міцеліїв, які виринали з пошкодженої поверхні й повільно повзли в темряву.

— Це… гм, — пробурмотіла Бейтс. — Гадаю, викликано падінням тиску. Ось такий спосіб залатати пробоїну.

«Роршах» почав зализувати рану через два тижні після того, як ми її завдали.

Тепер апогей позаду, звідси — тільки вниз. «Тезей» розпочав довге падіння на ворожу територію.

— Він не скористався мембраною, — зауважив Сарасті.

Підманути мозок вирішили гени:

секс велику владу мас над людьми.

Чортенята хитрі план здійснить взялися,

щоб лишить нащадків не забули ми.

Хитрувати, правда, мозок теж мастак:

кайфувати хоче, а платить — ніяк!

Тож зробив сьогодні я вазектомію —

трахніть себе в сраку, гени дорогі.

— R-Селектри, Кладоріз[81].

Секс від першої особи — справжній секс, як наполягала Челсі, — потребував звички: нерівне дихання, грубе ляскання і сморід спітнілої шкіри, вкритої порами й плямами, цілком інша людина з набором своїх запитів і преференцій. Не заперечуватиму, в цьому була певна тваринна привабливість. Зрештою, мільйони років ми саме так і робили. Але така архаїчна хіть завжди містила елементи боротьби, асинхронності і конфлікту. Тут не було гармонії. Тільки рух тіл, що зіштовхуються, борючись за панування, і кожен прагне змусити іншого підкоритися своєму ритму.

Челсі вважала секс найвищим виявом кохання. А я з часом почав сприймати його як рукопашний бій. Раніше, обираючи сексуальні об’єкти з мого власного меню чи позичаючи їх у когось іншого, я завжди зазначав контрастність, розподільчу здатність, текстуру й поведінку. Функції тіла, протидія несумісних бажань, нескінченна прелюдія, від якої у тебе болить язик аж до кореня, а обличчя стає липким і блискучим, — сьогодні просто примхи. Варіації для мазохістів.

Але з Челсі не було варіацій. Для неї це стало стандартом.

Я ставився до неї поблажливо. Гадаю, я був не набагато терплячішим до її збочень, ніж вона — до моєї незграбності в них. Мій інтерес був в іншому. Челсі ладна була сперечатися про все на світі. Суперечлива, розумна й допитлива, наче кошеня, вона нападала без попередження. Зведена до статусу надмірної більшості, вона досі просто насолоджувалася життям. Вона була імпульсивною і пристрасною. Небайдужою до людей. До Паґа. До мене. Вона хотіла пізнати мене. Проникнути всередину.

А це вже починало становити проблему.

— Ми могли б спробувати ще раз, — сказала вона якось, усе ще спітніла, огорнута феромонами. — І ти навіть не пригадаєш, що тебе так засмучувало. Якщо захочеш, то взагалі забудеш про те, що тебе щось засмучувало.

Я усміхнувся і відвів погляд. Раптом обриси її обличчя здались мені грубими й непривабливими.

— Це вже вкотре? Восьмий? Дев’ятий раз?

— Я лише хочу, щоб ти був щасливим, Лебедю. Справжнє щастя — неймовірний дар, і я зможу дати тобі його, якщо ти дозволиш.

— Ти не хочеш, щоб я був щасливим, — стиха відказав я. — Ти хочеш переналаштувати мене.

Вона щось мугикнула мені під кадик, а тоді схопилася:

— Що?

— Ти просто хочеш перетворити мене у щось комфортніше.

Челсі підвела голову.

— Поглянь на мене.

Я обернувся до неї. Вона вимкнула хроматофори на щоці, й татуювання тепер тріпотіло крильцями у неї на плечі.

— Поглянь мені у вічі, — попросила Челсі.

Я розглядав помережану дрібними зморшками шкіру навколо очей, сіточку капілярів на білках і дивувався сам собі, що такі недосконалі, приречені на старіння органи здатні час від часу мене зачаровувати.

— Так, — продовжила Челсі, — і що ти хотів цим сказати?

Я знизав плечима.

— Ти досі вдаєш, що це партнерство. Але ж ми обидва знаємо, що це конкуренція.

— Конкуренція.

— Ти намагаєшся маніпулювати мною, змусивши грати за твоїми правилами.

— Якими правилами?

— За якими ти хочеш, аби розвивалися наші стосунки. Я не дорікаю тобі, Челсі, зовсім ні. Ми намагаємося маніпулювати одне одним, відколи… Чорт, та це ж навіть у людській природі. Всі ссавці такі.

— Повірити не можу, — вона похитала головою. Пасма волосся спадали на її обличчя. — Ми живемо в середині двадцять першого століття, а ти впарюєш мені дурню про війну статей?

— Звісно ж, твої корекції — доволі радикальна ітерація. Увійдіть у свого партнера та перепрограмуйте його для максимальної покірності.

— Ти справді гадаєш, що я намагаюся хакнути тебе? Видресирувати, наче цуценя?

— Ти робиш те, що здається тобі цілком природним.

— Як ти можеш говорити такі дурниці?

— Я гадав, що ти цінуєш чесність у стосунках.

— Яких стосунках? Якщо послухати тебе, то їх не існує. Це лише… щось на кшталт взаємного зґвалтування.

— Але стосунки саме цим і є.

— Не вішай мені лапшу на вуха. — Вона сіла й звісила ноги з краю ліжка, повернувшись до мене спиною. — Я знаю, що відчуваю. Хай навіть нічого іншого я не знаю, але це знаю напевне. І я лише хотіла зробити тебе щасливим.

— Я розумію, що ти віриш у це, — м’яко сказав я. — І розумію, що це не сприймається як стратегія поведінки. Ніщо не сприймається як стратегія, коли воно вшито так глибоко. Здається правильним і природним. Це обман природи.

— Чорт, це обман когось іншого.

Я сів біля Челсі й торкнувся її своїм плечем. Вона відсунулася.

— Я знаю ці штуки, — сказав я трохи згодом. — Знаю, як працюють голови у людей. Це моя робота.

Якщо вже на те пішло, то її також. Кожен, хто порпається в мозку, аби заробити на життя, має знати основні принципи роботи обладнання в його коробці. Челсі просто вирішила ігнорувати їх, інакше весь її праведний гнів і зламаного гроша не був би вартий.

Я міг би нагадати їй про це, але ж