Читати книгу - "Війна у натовпі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми відвідали Біляченка у в'язниці. Почувши, що його не розстріляють, він не виказав жодних емоцій. Далі поїхали в один з учбових підрозділів. У Карабасі введено військовий всеобуч. З усіх чоловіків прийнятного для війни віку бронь мали лише вісімсот. Навчання позначалися інтенсивним характером і тривали півроку.
Частину, до якої ми під'їжджали, було обнесено парканом. Раніше тут було азербайджанське село. Зараз його забетонували під плац. Вражали порядок і чистота. Все до дрібниць повторювало радянські в/ч. Ми бачили солдатів, які білили бордюри. Тут практикувалися десять годин підготовки на день. Нас завели в щось на зразок "ленінської кімнати". На стінах висіли портрети вірменських історичних діячів та воєначальників.
У часи Другої світової війни 120-тисячне населення НКАО дало Радянській армії 25 генералів, чотирьох маршалів Радянського Союзу і одного адмірала флоту. Поки жив у Карабасі, воду цей адмірал міг бачити лише в кружці.
В певних природних та історичних умовах дивовижним чином складаються надзвичайно перспективні спільноти. Скажімо, станиця Зимовейська на Дону, з якої вийшли Разін, Хабаров та Пугачов (непогана продуктивність!). Або візьмемо Афіни V ст. до Р. X. За кількістю населення це було село, в якому практично одночасно мешкали і спілкувалися між собою Сократ та його учні, серед яких Платон, крім того Аристотель, Арістофан, Софокл, Перікл та архітектори Парфенону, Фідій з учнями, окрім того майстри античної кераміки, що була великим явищем, та славетні ювеліри. Весь еллінський світ був насичений "матьорими чєловєчіщами", але в Афінах не можна було плюнути, аби не влучити в якого-небудь генія. Мабуть, це страшенно втомлювало.
Щоправда, наскільки я зрозумів, ПВО забезпечували росіяни. Якби карабахцям прийшла фантазія взяти Баку, вони його взяли б.
Ми виїжджали досить пізно ввечері. Вночі перетнули кордон Карабаху й заблукали в гірських дорогах. Довго кружляли в темряві, доки не натрапили на якийсь одинокий будинок. Коли ми під'їхали спитати дорогу, з'ясувалося, що там залишились самі жінки. Я уявляв собі, що могло б трапитись, якби п'ятеро неголених, підозрілого вигляду чоловіків на машині з грузинськими номерами під'їхали до подібного будинку в Україні. Нас, напевне, зустріли б пострілом з дробовика. А тут дві літні жінки вискочили до нас і почали умовляти залишитись переночувати. Довелося довго відмовлятися, а коли від'їжджали, вони силоміць сунули у вікно торбинку з горілкою, хлібом і сиром.
Ми заїхали до Єревана і після зустрічі з віц-прем'єром вирушили назад. Вірменія дуже нагадує полотна Сар'яна — сіро-жовті безплідні гори. Ви минаєте кордон з Грузією, і вас одразу ж вражає буяння зелені, мальовничість скель та струмків.
У Тбілісі ми відвідали Джабу Іоселіані. Він був тоді другою людиною в Грузії. Його кабінет знаходився під кабінетом Шеварднадзе. Йому було за шістдесят і він мав втомлений вигляд. До "пєрєстройкі" був відомою в кримінальних колах людиною, багато сидів. Проте мав вищу освіту й, казали, навіть учений ступінь з мистецтвознавства. Наприкінці вісімдесятих він створив "Мхедріоні", а у 1992 році разом з Кетовані здійснив державний переворот, усунувши з президентського поста Звіада Гамсахурдію. Цей акт супроводжувався кількаденними боями в Тбілісі, сліди яких все ще лишалися на проспекті Шота Руставелі.
Після того, як Гамсахурдія втік до Чечні, Джаба з Кетовані поставили на голову держави Шеварднадзе, який мешкав у Москві і, здавалося, назавжди вийшов з політичного обігу. Але у 1994 році відчувалося, що він дедалі більше опановував ситуацією, чого не можна було сказати про старих бандитів, які його на це місце поставили. Про це й пішла розмова.
Я запропонував Джабі надати мені можливість створити значне українське угруповання де-небудь у Сванетії, спроможне як вести систематичну партизанку в Абхазії, так і на разі підтримати Джабу в майбутньому зіткненні з Едіком. Також я вважав, що необхідно вбити Абашідзе. Проте Джаба лише посміхався. Було видно, що він знуджений страшною вагою життєвих подій і прагне спокою.
Ми вийшли з його кабінету в приймальню, де тусувалося багато озброєного люду, і я подумав: "Джаба зо два рази з'їздив на Генеральну асамблею ООН і вирішив, що з Едіком можна грати за цивілізованими правилами. А Едік зіграє з ним за бандитськими". Так воно і сталося.
Невдовзі "Мхедріоні" роззброїли і пересадили. Ув'язнили і Джабу. Ув'язнили Кетовані. Ув'язнили всіх. Якби, крім всіх цих бандитів, у "Мхедріоні" було хоча б з десяток революціонерів, все могло піти в інший спосіб. Не втомлююсь дивуватися тому, наскільки адекватними новій ситуації виявилися старі пердуни з Політбюро.
Якщо у вас є організація, якщо у вас є війна, ніколи не можна допускати перетворення воєнної ситуації на політичну.
Славко
ГОРИ І ЗБРОЯ
Контакти УНСО з курдами — окрема тема. Навіть серед "ображених" та незадоволених народів вони користуються поганою репутацією. Достатньо сказати, що тільки вірменський уряд Нагірного Карабаху наважився визнати курдські претензії на державність. Раніше бойовиків УНСО і Курдської робітничої партії об'єднували хіба що джерела, з яких вони скупо черпали зброю на Заході. До того, як Хорватія по закінченні бойових дій стала найбільшим постачальником зброї на чорний ринок, та й після цього, класичним джерелом залишалися угорські та чеські збройні заводи. Вони буквально тисячними партіями переправляли через Австрію ненумеровані пістолети CZ-75 і P9R, нібито нелегальної зборки із крадених комплектуючих, а також застарілі моделі, що не користувалися попитом на ринку: CZ-70, М29, М37. Явно з легальної торгівлі на Заході надходили і подібні "уцінені" моделі. Як тільки ціна зброї, наприклад, "астри" М4000 (чи "беретти" М35) падала нижче ста доларів США, можна було бути впевненим, що її незабаром повезуть на Схід, аби продати у 5-6 разів дорожче. Оптова ціна на китайські ТТ взагалі досягала 10- 20 доларів за одиницю зброї. Глушники до подібної зброї, більшого об'єму, з повстяними прокладками в якості поглинача, також вироблялися у підпільних майстернях десь на півдні Європи.
У дев'яності роки саме курди були порушниками спокою в країнах Західної Європи. За даними поліції, навіть у спокійній Швейцарії більшість стрілянини припадала на курдсько-турецькі з'ясування стосунків у всіх сферах, з торгівлею наркотиками включно. Місткість магазинів пістолетів CZ-75 і P9R давала змогу за лічені секунди утворювати вогневу завісу і розбігатися до прибуття поліції. Особисто я не знаю, як їм це вдавалося з угорською зброєю.
Якось мені трапився "трофейний" P9 — омерційна назва моделі "люгер" (не плутати зі справжнім "люгером"). На п'ять пострілів він робив три осічки. По-перше, курок надійно взводився самовзводом лише з півзводу,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна у натовпі», після закриття браузера.