Читати книгу - "Київські бомби"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вчасно.
З дверей банку один за одним злагоджено вибігали люди. Усі в цивільному, всі — без верхнього одягу, кілька чоловіків навіть у нарукавниках: банківські клерки, не інакше. Ось лише як на звичайних клерків надто організовано та професійно рухалися. А головне — зброя в руках, кожному службовцю в банку револьвер не видавали.
Постріл.
Це в діло вступив Левін, відволікаючи на себе увагу. У відповідь грянув дружний залп. Притиснувшись до стіни, Левін швидко перевів подих, пальнув у відповідь, а тоді, пригнувшись, стрімким зайцем гайнув на протилежний бік вулиці. Ніхто з переляканих перехожих не намагався заступити озброєному денді дорогу.
— ШТЕРН!
Це знову викрикнув Гірш. Розуміючи, чого той хоче, Штерн вирішив не здаватися просто так.
— Мішок давай! — гаркнув до переляканого.
Той захитав головою, але, почувши черговий постріл ззовні — відстрілювався Малюта, прилаштувавшись за фаетоном, — швидко передумав. Жбурнув ношу, мов відкидав отруйну зміюку, заволав:
— Не вбивайте! Не вбивайте!
Не до нього — їх уже брали півкільцем, і тепер уже Штерн, притискаючи здобич до себе, почав відступати. Стріляти не міг, барабан порожній, не передбачав такого розвитку, розтратив усі патрони. В кишені є запас, та заряджати не лишалося часу.
Зробивши кілька величезних стрибків, він звільнив поле діяльності для Гірша. Той, уже так само не криючись, зосередившись лише на тому, що коїлося навкруги, уже видобув із портфеля другу бомбу.
Махнув рукою.
Кидок.
Вибух — бомба рвонула просто перед переслідувачами. Гірш навмисне зробив так, аби від неї було більше шуму, ніж шкоди. Переслідувачі, як і слід було чекати, розгубилися, і поки не оговталися — метальник теж почав стріляти. Неквапом, не цілячись, не намагаючись влучити — просто показував зуби й давав змогу Малюті вийти з-під вогню.
Свою справу шумова бомба таки зробила.
Її або не чекали, або не думали, що нападники мають ще одну, — другий вибух остаточно посіяв паніку.
Поки в шумі, гамі, диму та пороховому гарі щось стало можливим розібрати, бойовики виграли цінні, такі потрібні їм зараз секунди. Штерн із мішком у лівій руці та Малюта, не змовляючись, рвонули в той прохідник, який вів через двори до коляски. Там уже почули постріли, і рвонули з місця, щойно втікачі опинилися всередині. Тільки тоді Штерн побачив темну пляму на лівому плечі Малюти й вираз болю на його обличчі.
— Що?
— Терпиʹмо, — процідив той, відкинувшись на спинку сидіння.
Коляска тим часом завернула за ріг — і тут же, на ходу, заскочив, не знати звідки, Левін: розпашілий, захеканий, на диво ще з револьвером у руці.
— Ховай! — крикнув Штерн. Той усе зрозумів, прибрав зброю, дихав уривчасто, важко.
— Гірш де?
— Сиди, — огризнувся Штерн, бо йому самому хотілося зараз це знати.
3
Гірш прийшов останнім. Хвилин за сорок після того, як на квартирі зійшлися всі й відкрили мішок, виваливши вміст у самий центр круглого столу.
Вже збирався пояснити, де петляв увесь цей час, та одразу побачив: присутнім зовсім не до нього. Перевівши погляд на стіл, тут же зрозумів причину, в роті відразу стало сухо, видушив із себе, показавши рукою:
— Це… оце… що таке?
— «Харьковские губернские ведомости»[56], — відповів Абрамов. У голосі звучали нотки зовсім не притаманної ані йому, ані моментові загалом обережності й делікатності. Гіршеві відразу, з ходу здалося, що він виправдовується за купу різаного паперу. До того ж акуратно складеного в пухкі й ніби для остаточного знущання заклеєні хрест-навхрест фірмовими банківськими паперовими стрічками пачки.
Так пакують справжні гроші.
— Газета, — додав Штерн, показуючи не лише Гіршеві, а й іншим прямокутний клапоть із однієї, видно, зопалу розпатраної пачки, на якому лишилася майже вся назва. — Місцевий друкований орган так називається. Виходить три рази на тиждень. Учорашній номер, до речі. Ось тут дату видно.
Лише тепер Гірш, хоч і з запізненням, відчув до густоти розпечену атмосферу. Побачив переляк на обличчі юної Лілі, котра втиснулася в куток і чиї губи тепер зовсім не нагадували рожевий бантик. Закривавлену сорочку Малюти. Й головне — Левіна: не поруч із наляканою дівчиною, яку сам же привіз із собою, а біля дверей, з револьвером в опущеній уздовж тулуба руці, той відрізав Абрамову можливий шлях до відступу. Хоча спроба втекти, якою б відчайдушною не була, все одно лишилася б марною: один проти трьох, тепер уже чотирьох — на повію ніхто тут зважати не збирався.
Становище його не найкраще, Гірш визнав це, щойно зрозумів ситуацію. Та, схоже, Абрамов тікати не думав.
— Учорашній?
— Я сказав би — свіжий. Ляльку різали та клеїли ще вчора. Фараони все знали й чекали на нас. План ексу — повністю твій, Абрамов. Ми навіть не знали, що і де буде.
— Він знав, — Абрамов кивнув на Гірша. — Дуже доречно прийшов, між іншим.
Якщо у того ворухнувся бодай невеличкий жаль, після цих слів Абрамов для піротехніка вмер навіть без наказу Штерна про ліквідацію зрадника. Гірш не сказав нічого, просто не встиг, — але його настрій відразу вловили всі, навіть Лілі. Дівчина не стрималася, зойкнула у своєму кутку, чим, сама того не розуміючи, несподівано розрядила обстановку.
— Я нічого не хотів сказати… — почав Абрамов.
— Ти вже сказав. — Штерн кинув різану газету собі під ноги, наступивши на залишки «ляльки». — Можеш говорити далі. Обґрунтуй свої слова. Доведи, що Гірш хоча б якимось боком причетний до витоку інформації, провокації, зради та засідки.
— Він не причетний, — визнав Абрамов.
При цьому він намагався не дивитися в бік розлюченого бомбіста, котрий, усупереч своєму загалом спокійному характеру, зараз ледь стримував лють. Гірш і тут змовчав, зате знову заговорив Штерн, і його тон не віщував Абрамову нічого втішного.
— Дякую. Я підозрював щось таке. Хто ж тоді причетний?
— Вийдемо, — Абрамов кивнув на прочинені до сусідньої кімнати двері. — Поговоримо там. Я спробую щось пояснити.
— Пробуй тут. При всіх. У мене немає секретів.
— У мене теж. Але спершу хочу сказати тобі дещо сам на сам. Потім, якщо у тебе немає секретів, повториш усе своїм людям. Я ж нікуди не подінуся. Тікати не збирався, між іншим. Для мене те, що сталося сьогодні, — не менший шок, ніж для вас усіх, Штерне.
— Хай говорить тут! — озвався Левін.
Ковзнувши поглядом по ньому, Штерн клацнув пальцями, кивнув на Малюту.
— Знайдіть краще, чим його перев’язати. Дівчина може це зробити?
Питав, не дивлячись у бік Лілі, говорив до Левіна. Той знизав плечима.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київські бомби», після закриття браузера.