Читати книгу - "Ми проти вас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну? То чим можу вам допомогти?
— Нам потрібна робота, — каже Адрі.
Коли сестри Овіч виходять із «Хутра», їхній молодший брат Беньямін стоїть собі, як стояв, спершись об стіну. Адрі вибиває з його руки сигарету, Катя різко смикає, поправляючи йому комір, а Ґабі, послинивши пальці, пригладжує братові волосся. Сестри перемішують в одному реченні матюки і запевнення у своїй любові — так уміють лише вони. А тоді підштовхують брата до дверей. Рамона стоїть за стійкою, чекає.
— Твої сестри кажуть, що тобі потрібна робота.
— Та напевно, — бурмоче Беньї.
Рамона бачить, що погляд Алана Овіча стає дуже помітним в очах його сина.
— Твої сестри кажуть, що тобі нема спокою і треба тебе зайняти якимось ділом. Вони не зможуть завадити тобі опинитися біля барної стійки, але спробують допомогти тобі принаймні стати до неї з правильного боку. Я говорила Адрі, що дати тобі роботу бармена — це те саме, що посадити собаку пильнувати шматок оленини, але вона не з тих, хто веде дискусії. А Катя стверджує, що в тебе є досвід: ти був барменом у її барі в Геді. У «Коморі» — так ті червоняки на нього кажуть?
Беньї киває. «Червоняками» Рамона називає людей з Геда.
— Тепер я там небажаний гість, оскільки виникли певні естетичні конфлікти між мною і… корінним населенням, — пояснює Беньї.
Рамоні не треба закочувати йому рукави, аби переконатися, що в нього на руці татуювання ведмедя. Вона має слабкість до хлопців, які люблять це місто більше, ніж варто, якщо мати здоровий глузд.
— Умієш налити пиво і не порозливати?
— Умію.
— Що робити, якщо просять налити в кредит?
— Завалити в кредит по морді?
— Тебе прийнято!
— Дякую.
— Не треба. Я це роблю тільки тому, що боюся твоїх сестер, — фиркає Рамона.
— Усі розумні люди їх бояться, — усміхається Беньї.
Рамона показує на полиці на стінах.
— У нас два сорти пива, один сорт віскі, а решта — просто декорації. Твоїм завданням також буде мити склянки і прибирати, а якщо почнеться бійка, ти НЕ втручаєшся, зрозумів мене?
Беньї не сперечається, і це добрий початок. Він іде розчистити задній двір від купи дощок і залізяччя, які валялися там місяцями; хлопець сильний як віл і вміє не відкривати рота. Для Рамони це дві найкращі риси характеру.
Коли настає час вимикати світло і зачинятись, Беньї допомагає Рамоні піднятися сходами до її квартири. Усі стіни досі завішані фотографіями Гольґера, її чоловіка. Він і «Бйорнстад-Хокей» — це Рамонині перша і друга любов; на кожній стіні видно зелені прапори і вимпели.
— Тепер можеш запитати про все, що хочеш, — ніжно каже Рамона, поплескавши молодого хлопця по щоці.
— Не хочу я ні про що питати, — обманює Беньї.
— Тобі цікаво, чи часто твій старий бував у «Хутрі». Чи він засиджувався в нас на барі, перш ніж… піти в ліс.
Руки Беньї зникають у кишенях джинсів, голос ніби позбавлений віку.
— Яким він був? — запитує хлопець.
Стара жінка зітхає.
— Не з найкращих. І не з найгірших.
Беньї повертається, щоб зійти вниз.
— Я винесу сміття. Побачимося завтра ввечері.
Але Рамона хапає його за руку і шепоче:
— Беньяміне, ти не мусиш бути таким, як він. У тебе його очі, але я думаю, що ти можеш стати іншим.
Беньї не соромиться того, що плаче просто перед нею.
* * *
Наступного ранку Елісабет Цаккель просовує голову до кабінету Петера Андерссона. Петер саме бореться з кавоваркою. Цаккель спостерігає. Петер натискає якусь кнопку, і з низу апарата ллється коричнева вода, Петер панікує, починає натискати усі кнопки і водночас із напрочуд акробатичною майстерністю тягне руки за паперовими рушниками, при цьому однією ногою утримуючи апарат, який протікає.
— І після цього мене вважають дивною через те, що я НЕ п’ю кави… — робить ремарку Цаккель.
Петер піднімає на неї погляд, він далі перебуває в якійсь формі сучасної танцювальної інтерпретації прибирання в офісі й матюкається такими сентенціями, що Цаккель має усі підстави підозрювати, що це на нього геть не схоже.
— Йопе… я, тобто… тут така ху… заї…
— Мені зайти пізніше? — цікавиться Цаккель.
— Ні… ні… я… цей чортів апарат, це ж просто неможливо, але… це мені донька подарувала! — зніяковіло пояснює Петер.
Цаккель узагалі не реагує на сказане.
— Я зайду пізніше, — наполягає вона.
— Ні! Я… перепрошую… Чим я можу допомогти? Вам затримали зарплату? — розпитує Петер.
— Я щодо мотузки, — каже Цаккель, але Петер уже ввімкнув свою виправдовувальну промову.
— Новий спонсор… ми ще не підписали… попередні домовленості. Але тепер усі повинні отримати зарплату!
Петер витирає піт із чола. Цаккель наполягає на своєму:
— Це не стосується зарплати. Я запитую про мотузку.
— Мотузку? — повторює Петер.
— Мені потрібна мотузка. І пейнтбольний автомат. Тут десь поблизу можна таке купити?
— Пейнтбольний автомат? — повторює Петер.
Цаккель пояснює монотонно, але не без роздратування:
— Пейнтбол — це така постановочна гра у війну, яка відбувається на спеціально призначеному для цього майданчику, дві команди стріляють одна в одну маленькими кульками з фарбою, які випускаються з автомату. Такий автомат мені й потрібен.
— Я знаю, що таке пейнтбол, — запевняє її Петер.
— Та щось не схоже, — на свій захист відповідає Цаккель.
Петер чухає голову, аж залишаються сліди кави на чолі. Він цього не помічає, а Цаккель береже його від нападу паніки, який у нього, вочевидь, мав би статися, якби вона звернула на це його увагу.
— Мотузку можна знайти в господарчій крамничці навпроти пабу «Хутро».
— Дякую, — каже Цаккель і одразу виходить у коридор, ще до того, як Петер встигає вигукнути:
— А нащо вам мотузка? Ви ж не станете нікого вішати?
Петер сміється, першого разу кажучи ці слова, але коли повторює вдруге, у його голосі чути справжнє занепокоєння:
— ЦАККЕЛЬ! ВИ Ж НЕ СТАНЕТЕ НІКОГО ВІШАТИ? ХІБА НАМ І ТАК МАЛО ПРОБЛЕМ?!
* * *
Колишній тренер Беньї, Давід, часто казав, що той може запізнитися навіть на свій похорон. Якби товариші з команди не пильнували, щоб шістнадцятий номер виходив разом із ними на лід, Беньї міг би спокійнісінько проспати в роздягальні початок матчу. Часом він пропускав тренування, бувало й так, що приходив накурений або п’яний. Але сьогодні він вчасно з’являється на льодовій арені, одразу ж перевдягається і виїжджає на лід. Елісабет Цаккель повертається до нього з таким виглядом, ніби вона здивована з того, що хокеїст прийшов на тренування. Беньї глибоко вдихає і просить вибачення так, як це навчилися робити ті люди,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми проти вас», після закриття браузера.