Читати книгу - "Ми проти вас"

— Вибачте, що вчора я не прийшов на тренування.

Цаккель знизує плечима.

— Мені байдуже, чи ти ходиш на тренування.

Беньї помічає, що на кризі лежать товсті мотузки — п’ять штук, кожна кілька метрів завдовжки. У руках Цаккель тримає пейнтбольний автомат — у Бйорнстаді в крамниці таких не було, але в Геді десь зі складу для неї відкопали один. Скупчення малих різнокольорових плям на оргсклі в одному з кутків бортика означає, що Цаккель уже протестувала невеликі тверді кульки, наповнені фарбою.

— Чим це ви тут займаєтесь? — спантеличено цікавиться Беньї.

— А ти що тут робиш так рано? — відповідає запитанням Цаккель.

Беньї дивиться на годинник — він прийшов якраз вчасно, але крім нього на арені тільки Амат і Бубу. Беньї буркає:

— Моя сеструха каже, що ви збираєтеся зробити мене капітаном команди. Це погана ідея.

Цаккель киває, навіть не моргнувши.

— Окей.

Беньї чекає, що буде ще пояснення. Але вона мовчить, і він починає шипіти:

— Чому саме я?

— Тому що ти боягуз, — каже Цаккель.

За всі роки Беньї називали по-різному, але ніхто не смів сказати, що він боягуз.

— Це вже повна херня…

Цаккель киває:

— Може, й так. Але я доручаю тобі те, чого ти боїшся понад усе на світі. Відповідальність за інших.

Очі в Беньї темнішають. А погляд Цаккель далі нічого не виражає. Амат стоїть позаду них і безперестанку стукає ковзанами. Урешті він втрачає терпець і вигукує:

— Вже час починати тренування! Чому ви не приведете з роздягальні всіх інших?

Цаккель безтурботно знизує плечима.

— Я? Чому я повинна цим перейматися?

Беньї дивиться на тренерку, примруживши очі. В ньому наростає роздратування. Він іще раз кидає погляд на годинник. І їде геть із льоду.

* * *

Більшість старших гравців у бйорнстадській роздягальні ще тільки наполовину перевдягнені, коли туди заходить Беньї.

— Тренування вже почалося, — каже він.

Є люди, яким не потрібно підвищувати голос, аби їх чули. Однак хтось зі старших спочатку не розуміє Беньї і кидає:

— Та ну! Цій бабі плювати, чи прийдемо ми вчасно!

Беньї відповідає коротко, але тиша після його слів аж гусне:

— Мені не плювати.

Влада — це здатність змусити інших робити те, що ти хочеш. Кожен із дорослих хлопів у роздягальні міг позбавити вісімнадцятирічного хлопця влади, якби просто залишився сидіти на лаві. Але Беньї дає їм тридцять секунд, і коли він виходить із роздягальні на лід, усі гравці встають і йдуть за ним.

Він не став капітаном команди тієї миті. Але саме тоді всі гравці, як і сам Беньї, зрозуміли, хто капітан.

* * *

Беньї не має охоти вести за собою команду, але все-таки погоджується. А в Геді є Вільям Лют, який нічого так не прагне, як очолити команду, але йому не дозволяють. Це несправедливо, але спорт загалом несправедливий. Той, хто віддає найбільше годин на тренування, не завжди стає найкращим, а той, хто заслуговує стати капітаном, не завжди найкраще для цього підходить. Часто кажуть, що хокей не назвеш упередженим спортом, бо ж — «ми просто рахуємо забиті шайби». Звісно, це не зовсім так. Хокей враховує все, він переповнений статистикою, але однаково його ніколи не вдається передбачити. Над ним надто владне те, що невидиме. Наприклад, «лідерські якості» — визначення, яке вживають, коли говорять про талановитих гравців, попри те що це поняття абсолютно не надається для вимірювання, оскільки складається з тих речей, яких не можна навчитися, — з харизми, авторитету, любові.

Коли Вільям Лют був малим і Кевіна Ердаля призначили капітаном команди, він почув, як тренер говорить до Кевіна: «Ти можеш змусити інших слухатися тебе, але тобі ніколи не вдасться змусити їх іти за тобою. Якщо хочеш, щоб вони грали за тебе, треба, щоб вони тебе полюбили».

Мабуть, ніхто не любив Кевіна більше, ніж Вільям, і він робив усе, щоб на його любов відповіли взаємністю. Лют був незламно відданий, навіть після зґвалтування, — і він пішов за Кевіном у «Гед-Хокей», коли найкращий друг того, Беньї, залишився у «Бйорнстаді». Вільям зібрав своїх хлопців і побив Амата, який доніс на Кевіна, а разом з ним і Бубу — бо той спробував захистити донощика.

Коли Кевін неочікувано поїхав звідсіль, Вільям залишився в Геді. Зраджений, але, як і раніше, відданий. Він має того самого тренера, що був у них у Бйорнстаді, — Давіда. Це тренер переконав Вільяма і майже всіх своїх гравців з юніорської команди змінити клуб. Не для того, щоб захистити Кевіна, а через найпростіший аргумент, що його може запропонувати спорт: «Ми просто продовжимо грати в хокей. Без жодної політики. Те, що відбувається поза ареною, там і залишається».

Вільям повірив йому, в глибині душі він сподівався, що тепер, коли нема ні Кевіна, ні Беньї, Давід нарешті оцінить Вільямову відданість. Але він не отримав ні подяки, ні навіть підбадьорливого слова. Його продовжують ігнорувати.

І тепер, коли Вільям заходить до роздягальні, відкриває шафку і бачить те, що хтось там залишив, відбуваються речі, які не зможуть стати даними жодної статистики. У шафці лежить запальничка. Така сама, як і ті, якими була напхана Вільямова поштова скринька влітку, така сама, яку на пляжі тримав у руці Лео.

Цієї ж миті до роздягальні заходить один із його товаришів по команді й каже:

— Бляха, Люте, ти вже чув про Беньї? Нова тренерка «Бйорнстада» поставила його КАПІТАНОМ!

23

«Робити все, що потрібно,

задля єдиного, що має значення»

Кажуть, що бути лідером — це ухвалювати складні рішення, неприємні й непопулярні. «Роби свою справу» — ось що постійно доводиться чути лідерам. Нездійсненне завдання — тому що лідер може вести за собою лише доти, доки за ним ідуть, а реакція людей на лідерство завжди однакова: якщо твої рішення мене влаштовують — ти справедливий лідер, якщо ті самі рішення мені шкодять — тоді ти тиран. Тому що правда про середньостатистичних людей така ж проста, як і нестерпна: ми рідко прагнемо того, що буде добрим для всіх. Частіше ми хочемо отримати те, що добре для нас.

Петерова голова важка від роздумів, він вимикає комп’ютер у себе в кабінеті, ставить теки на полицю й спускається сходами до льодової арени. Всідається на трибуні зі стоячими місцями, з коротшого боку. Трохи далі займається прибиранням Фатіма, Петер махає їй, але вона лише ледь киває у відповідь. Фатіма не хоче привертати до себе уваги,