Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

ГЛАВА 12

Перед роковою годиною я весь свій гардероб перебрала, намагаючись відшукати відповідне вбрання для ресторації. Хотілося чогось скромнішого, але водночас і щоб у багнюку обличчям не вдарити. Уявляю, у що, напевно, виряджаються місцеві красуні!

Зрештою, я зупинила вибір на темно-зеленій сукні, хоч і не менш відкритій, ніж решта, зате не надто яскравій. З волоссям намучилася, поки привела їх у хоч якусь подобу зачіски. Але те, що вийшло, загалом, задовольнило. Вигадливо переплетені кілька кіс, прикрашені перлинними шпильками, які теж входили до куплених для мене речей.

Базіана, увійшовши до кімнати, обдарувала схвальним поглядом і посміхнулася.

– Атій уже тут. Чекає у холі разом з Кадором. Бажаю добре повеселитися!

– Слухайте, – несподівано дійшло до мене. – А як я за ворота вийду? Минулого разу нічим хорошим це не закінчилося.

Мене навіть пересмикнуло. Повторювати подібне точно не хотілося.

– Не хвилюйся, – поспішила заспокоїти жінка, – коли ти виходиш з кимось, хто має на це дозвіл, то зможеш проходити вільно.

А це вже цікаво… А це вже наштовхує на деякі думки. Я відразу постаралася побудувати бар’єр, сподіваючись, що Базіана не встигла нічого прочитати. Якщо я знайду в цьому місці спільника, той зможе провести мене назовні.

Звичайно, я не збиралася робити це просто зараз. Та й у найближчі три місяці також. Треба пережити найскладніше. Ну а потім…

Ставати довічною іграшкою Чорного Лорда я не збираюся! І обов’язково знайду спосіб втекти від нього. Нехай навіть доведеться ніколи не повертатися в рідне поселення, щоб не наражати близьких на небезпеку. Але я якось знайду спосіб дати їм знати, що зі мною все гаразд! Може, навіть пощастить хоч ненадовго побачитися.

– Що ти замислила, дівчинко? – простягла Базіана, і я задоволено посміхнулася.

Цього разу бар’єр вдалося втримати довше.

– Зовсім нічого! – зберігаючи на обличчі загадковий вираз, я пройшла до дверей.

Наполягати на більш чіткій відповіді жінка не стала. Може, й сама про все здогадалася, але вирішила, що мої плани приречені на невдачу. Хоча це ми ще поглянемо!

Втім, настрій мій потьмянів, варто було побачити Чорного Лорда, який ходив по холу, і Кадора, що з нудьгуючим виглядом розвалився на дивані. Атій навіть зараз не змінив звичного стилю і одяг його залишився такого ж похмурого кольору. А ось Міль причепурився. Світло-блакитний костюмчик з візерунками робив його схожим на хлопчика-переростка. Подумавши про останнє, я зняла бар’єр і мстиво всміхнулася, побачивши, як зачервоніли очі білявого. Атій же при моїй появі різко зупинився і подивився напружено і допитливо, ніби не знаючи, чого від мене чекати. Потім повільно наблизився і чемно кивнув на знак привітання.

– Ти чарівна! Сукня чудово відтінює колір твоїх очей.

Вирішив за допомогою компліментів загладити провину? То я на таке давно не купуюся! Ніколи не була надто жадібною на лестощі, в чому вже не раз переконувалися мої шанувальники в поселенні.

– Це був не комплімент, а правда, – Атій похитав головою і повільно промовив: – Я хочу ще раз вибачитися за те, що було вдень.

– Якщо обіцяєте, що таке більше не повториться, то так вже й бути, пробачу, – процідила я.

– Саме так, – щось прозвучало не дуже переконливо, і я підозріло примружилася.

– А ось це я хотів би подарувати тобі, щоб хоч трохи загладити свою провину.

Атій незрозуміло звідки витяг маленьку шкатулку, оббиту зеленим оксамитом. Я вкотре запитала себе, де вони все це носять? То меч витягують невідомо з якого місця, тепер шкатулку. По губах Атія ковзнула швидкоплинна посмішка, але він не став коментувати мої думки.

Я ж невпевнено прийняла подарунок і спідлоба глянула на Чорного Лорда.

– Що там?

– Відкрий і сама побачиш, – його очі передчувально заблищали.

Чи то так кортить зробити мені приємне, чи навпаки, підступ якийсь замислив?

Після того, що я сьогодні дізналася про тутешні розваги, я б не здивувалася побачити під кришечкою приборканого привида. Почувши поблажливе хмикання Молі, я відкинула ганебні вагання і вирішила, що навіть якщо так, то не принесу їм задоволення своїми криками.

Але всередині виявилася лише прикраса. Хоча «лише», мабуть, невідповідне слово. Я обомліла, дивлячись на золоте намисто зі смарагдами. І тут і сумнівів не виникало, що каміння справжнє!

– Пам’ятаю, ти мріяла про щось подібне, – почувся м’який голос Атія.

Я приголомшено кивнула. І навіть цього разу не розсердилася на нього за те, що використав знання, здобуті з моєї голови. Як заворожена, роздивлялася подарунок і не могла ним намилуватися. Мені ніхто і ніколи не дарував нічого подібного!

– Подобається?

Я просто кивнула. А Чорний Лорд, користуючись моїм станом, вийняв зі шкатулки прикрасу і сам начепив мені на шию.

– Ось тепер твій образ завершений. Наступного разу подарую тобі сережки у такому самому стилі, – сказав він, відступаючи на крок і милуючись моїм виглядом.