Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Коли автомобіль Лів чорною пумою підкрадався до розкішного будинку Артура, понад усе вона хотіла, щоб кілометри дороги відмотали назад. З одного боку, прагнула якнайшвидше покінчити з усім задуманим, з іншого — їй не хотілося й починати. Адже це означало втратити те єдине рідне, що залишалося в неї в цілому світі. Це означало власними руками зрубати гілку зі свого сімейного дерева, одну з двох живих гілок, які залишилися. Це означало відірвати собі половину серця і зостатися навіки з раною, яка ніколи не дасть про себе забути.
— Артуре! — попри це, вона радісно гукнула, виходячи з авто. Її голос звучав високо й голосно. — Артуре, ти вдома?
Вампір з'явився в лічені секунди. На ньому була чорна футболка з написом «Hijo de la Luna», що означало «Син Місяця», і такого ж кольору шорти трохи нижче колін. Волосся коротше, ніж у їхню останню зустріч, але так само зачесане назад. Це робило ще виразнішими риси його обличчя, особливо брови, наче нанесені щедрими широкими мазками художника на світле полотно.
— Сестро?! — Артур не приховував подиву.
Лів обережно спробувала проникнути в його думки. На її подив, це вийшло легко. Вона побоювалася, що він закриється від неї, як закривався від Андре. Але ні, нічого такого Артур не зробив.
— Навіть не сподівався так скоро тебе побачити, — вони неспішно йшли назустріч один одному і, нарешті, зустрівшись, обнялися.
— Ох, Артуре, я тебе так люблю, — прошепотіла Лів йому на вухо.
У цей момент Алессіо підкрався до вампіра ззаду і виплеснув вміст відьомської пляшки йому на спину. Такий нехитрий план вони з Лів розробили дорогою. І, хоча за словами стреги, найефективніше було б хлюпнути вампіру в обличчя цим зіллям, вони вирішили, що тільки підлий напад зі спини може мати хоч якийсь успіх.
— Сестро, — обійми Артура стиснулися сильніше.
Лів подумала, що це судоми помираючого, точніше, засинаючого. Але згодом його руки розтиснулися, Артур блискавично обернувся і з божевільною силою вдарив Алессіо прямо в обличчя. Молодий вампір ніяк не очікував такої реакції від того, хто мав звалитися до ніг Лів і заснути міцним сном на довгі роки. Він відлетів метри на чотири і впав на спину, вдарившись головою об кам'яні сходи. Артур зірвав із себе футболку й кинувся до нього. Алессіо намагався захищатися, залишаючись у лежачому положенні, але старший вампір швидко досяг своєї мети — обернув мокру футболку навколо голови хлопця і тримав його так, поки тіло охоронця не стало зовсім нерухомим.
— Якщо це те, про що я думаю, — Артур неквапливо підійшов до Лів, розкручуючи футболку лівою рукою, — то у твого хлопчика щось на зразок непритомності. Або коматозного стану. Не бійся, мине через добу, може трохи більше. Залежно від того, наскільки він міцний.

Лів дивилася то на брата, який зупинився в одному кроці від неї, то на непорушне обличчя Алессіо з розширеними зіницями в немигаючих очах.
Думки Артура були перед нею, як на долоні, він одразу ж зрозумів, що на нього хлюпнули зіллям, зрозумів за ледь уловимим запахом, на який Лів навіть не звернула уваги (з її чуйним нюхом!). Вона його відчула лише тепер, коли брат почав розмахувати футболкою.
— Бачу, ти вже все зрозуміла, люба, — сказав Артур, криво посміхаючись. — Але поясню ще словами, щоби незрозумілостей зовсім не залишилося. Пам'ятаєш мою розповідь про відьмочку Латель?
Звісно Лів пам'ятала. Артур бавив її цією історією, щоб вона не набридала йому зі своїми одвічними питаннями.
— Я говорив, незважаючи на те, що вона мала не дуже позитивний досвід стосунків з вампірами, між нами виник дуже тісний зв'язок. Мила Латель посвятила мене в деякі тонкощі боротьби з вампірами. Вона хотіла захистити мене, — Артур раптом кинувся до Лів, закрутив їй руки за спину і зв'язав своєю футболкою.
Тієї ж миті жінка відчула неймовірну слабкість, її ноги підкосилися, і вона обм'якла в його руках. Але свідомість залишалася на місці, контроль було втрачено лише над тілом.
Артур дбайливо взяв сестру на руки і поніс в дім.
— Ми з Латель докладно вивчили всі засоби, якими можна вбити, приспати або просто послабити вампіра, — продовжував він свою розповідь. — Правда, їй не було чим мене убезпечити, крім знань. Жодні протиотрути чи захисні засоби їй не були відомі. Але книга, яку я недавно придбав, так, та сама, за яку і тобі дісталося, вибач, виявилася мудрішою за мою прекрасну відьмочку, — Артур ніс сестру на верхній поверх будинку. Він ніби навмисне не поспішав, щоби можна було наговоритися. — Її писали відьми упродовж п'яти століть, з XII по XVI століття. Вона одна з небагатьох пережила часи інквізиції. Папа Інокентій VIII організував спеціальну експедицію для пошуку цієї книги. Він сподівався використати мудрість відьом проти них самих. Перемогти відьом! Простому, хоч і не такому вже дурному, смертному! — у Артура вирвався саркастичний сміх. — Книги на той час були величезною рідкістю і неабияким скарбом, наскільки тобі відомо, дорога, — повернувшись до повчально-оповідального тону, продовжив він. — Їх писали вручну. І для того, щоб зробити копію, необхідно було багато копіткої праці та часу. Більшість із них, наприклад та, яка не дісталася Інокентію VIII, але дісталася мені, існували та існують в єдиному екземплярі. Так от, з цієї книги я почерпнув справді безцінну інформацію і зміг зробити щось на кшталт захисного заклинання. Думаєш, тільки відьми вміють заклинати? — він відчинив ногою високі білі двері.

Лів побачила над собою ніжно-блакитну стелю з білим розписом. Брат опустив її на килим, розв'язав руки і випрямив їх, щоб вона могла лягти на спину. Жінка спробувала поворухнутися. Піддалися лише пальці на ногах.
— Моя мила маленька сестричко, ти мене так засмутила, — насправді Артур зовсім не здавався особливо засмученим. Він сів поруч із сестрою, щоб вони могли бачити обличчя один одного.
— Ти мене теж, — майже беззвучно прошелестіли губи Лів. Обличчя брата нависало над нею викликаючи відчуття, ніби вона дивиться в дзеркало. Але якщо раніше їй завжди подобалася їхня схожість, то зараз це дратувало як ніколи в житті.
— А я з чогось узяв, що ти любиш мене... — він провів рукою по волоссю сестри, яке розсипався по килиму, його пальці почали грати темним пасмом.
— Люблю... — Лів могла тільки дивитись і говорити слабким шепотом. Все, що вона відчувала в інших частинах тіла — це легке неприємне поколювання.
— О, певно, ти вирішила випробувати на мені цю відьомську водичку з великої любові! — очі Арутра на мить розширилися, він відпустив її волосся, а рука, яка ще секунду тому грала ним, стиснулася в кулак. — До речі, де тобі вдалося дістати таке зілля? Втім, не має значення.
— Ти чудовисько... — прошепотіла Лів.
— Відкрию тобі секрет, сестро, для більшості людей, які живуть на Землі, ти — теж. Немовлям ти пила не молоко, а кров своєї матері. Подорослішавши стала пити кров людей. Можна скільки завгодно міркувати про такі високоморальні аспекти, як «вбити чи не вбити свого донора», але одне заперечувати неможливо — всі ми використовуємо людей, щоб харчуватися. Наші тіла оновлюються в прискореному темпі завдяки цьому високопротеїновому напою, це дозволяє нам швидко виростати і залишатися молодими, це робить нас сильними, це робить нас вічними. Якщо тільки ми самі не стаємо ворогами власної природи, якщо тільки ми не забуваємо, хто ми є, якщо тільки ми не починаємо вважати себе благороднішими за інших собі подібних, — він схилився над її обличчям, і в якийсь момент Лів подумала, що він готовий впитися їй у горло.