Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

І тут в Діаниній голові стрельнув здогад:

― Ти стежив за мною ще відучора?!

― Так і знав, що ти розумна дівчинка, ― підштрикнув Майк і злегка скуйовдив на маківці їй волосся, від чого її тіло пробралося електричними імпульсами.

Він додав, виходячи з кабіни:

― Але неуважність ― твій найбільший ворог ще з дитинства.

Діана глухо загарчала й пішла слідом. Чесно кажучи, вона ледве стрималась, аби не надавати Майкові добрячої прочуханки.

Як і очікувалось, Майк знайшов потрібні двері й впевнено натиснув на чорну круглу кнопочку ― почувся дзвінок, а за ним і кроки. Це Діану здивувало: бабуся завжди проявляла обережність і ніколи не відчиняла двері в пізню вечірню годину. Мовляв, кого не чекаємо, того не впускаємо. Але не сьогодні. Двері рвучко відчинилися.

Проте далі на Діану чекало ще більше потрясіння. Бабуся була одягнена, як на свято, в улюблену синю оксамитову сукню. Сиве волосся зібрала на потилиці золотою шпилькою з коштовним камінням, губи підвела червоною помадою, а сині очі ще більше виділялися завдяки туші. Бабуся немовби чекала гостей. А саме на Майка.

― Скільки літ, скільки зим! ― сплеснула в долоні бабуся й посміхнулась кутиком вуст.

― І вам доброго вечора, пані Зоряно. ― Майк зробив легкий уклін, проте в очах заіскрилися бісики.

― Дозволь запитати, яким вітром у наших краях?

― Зимнім, ― туманно відповів той.

Діана слухала їхнє вітання з роззявленим ротом. Он, навіть бабуся пам’ятала Майка! Чому ж тоді їй пам’ять геть зовсім відбило?

Бабуся з Майком мовчки обпікали одне одного поглядом. Здавалося, у повітрі де-не-де з’являлись вогняні спалахи від їхнього дихання.

Награна привітність сповзла спершу з Майкового лиця, потім ― із бабусиного.

― Ну що ж, ― незвично грубо мовила бабуся, ― годі протирати поріг. Ласкаво прошу до оселі.     

Бабуся відійшла вбік, пропускаючи їх до квартири. Очі Майка закружляли по вузькому маленькому коридору з блакитними шпалерами. Як на зло, на люстрі дві лампочки з трьох перестали працювати, а третя підозріло замигала. Діана у зв’язку з останніми пригодами геть-чисто забула про таку дрібницю, як похід у магазин за побутовими речами.

Майк невдоволено присвиснув:

― І ось тут зростала майбутня Королева? Ну-ну. ― Він смачно прицмокнув.

― І чим це ти не задоволений? ― захистилася Діана, склавши руки в боки. ― Цілком звичайна квартира.

― Ти повинна була зростати в розкошах, а не в собачій будці!

― Щоб вирости такою наглою, зухвалою й гордою, як ти? Ну вже ні!

― Говори та не заговорюйся, мала. ― Було видно, що Майк ледве стримується, аби не нагрубіянити більш експресивною лексикою.

Бабуся вчасно втрутилася в їхню перепалку:

― Це було рішення Діаниних батьків. І ти повинен його поважати, юначе.

― Гм-м, цікаво, ― Майк висловлювався повільно, ніби пережовував каміння, ― а чи Агап з Маріам бажали, щоб хтось отруював мозок їхній доньці? Га?

Запанувала панічна тиша.

Діана першою її порушила:

― Вибач, що?.. На що ти натякаєш?

― На те й натякаю. Твоя бабуся… ― Куточки вуст Майка витягнулися в дивну дугу. Було незрозуміло, чи він посміхається, чи скалиться.  

― Досить! ― перебила бабуся. ― Усі розмови потім. А зараз роззуйтеся, скиньте верхній одяг і марш на кухню. Ви, мабуть, зголодніли.

― Зараз от прямо на часі виконувати всі наші традиції, пані Зоряно, ― пирхнув Майк, але взуття зняв.

Діана востаннє глибоко вдихнула цитрусовий запах, який діяв на неї немов заспокійливе, зняла пальто Майка й повісила на крючок. Краєм ока зиркнула в дзеркало й отетеріла: волосся до непристойності сплутане, шкіра позбавлена природного кольору, в очах незвичний гарячковий блиск, а лице похмуре-похмуре, здатне позмагатися з Майковим. І це вона ― принцеса? Скоріше, прислуга, яка цілий день провела за роботою, не розгинаючи спини.

― Видон у тебе, звісно, ще той, ― ушпигнув Майк, опинившись поруч. ― Як, власне, і в мене. ― Він захихотів. Його волосся стирчало в різні боки, а на обличчя немовби налягла тінь. Майк продовжив наче до себе: ― Потім якось приведемо себе в порядок, а зараз готуймося до нових відкриттів. Шоу тільки починається.

Він розвернувся й покрокував до кухні. Діані нічого не залишалося, як подріботіти слідом.

Майк чомусь завмер у проході, перекривши шлях.

― Чого застряг?

― Ну-у-у… ― Він провів долонею по потилиці й посунувся. ― Чесно кажучи, я ще ніколи не бачив такого багатства людської техніки…

― Що, серйозно?

Діана обвела поглядом дерев’яні сірі шафи, мікрохвильову піч, духовку, мультиварку, вафельницю, холодильник, блендер… Кухня як кухня. І що тут незвичайного?

Бабуся вже накрила їжею круглий стіл із білою мереживною скатертиною, що біля вікна. Духмяні пахощі від тушкованої картоплі з м’ясом так і лоскотали ніс. Тільки зараз Діана зрозуміла, наскільки сильно вона була голодною. Вранці не поснідала, бо проспала, обід пропустила через неспокій, а вечеря… А вечеря буде зараз.