Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

Діана звично всілась на білий стілець з вирізьбленою спинкою. Майк вмостився навпроти. А бабуся вже давно їх чекала, розмістившись на своєму улюбленому місці коло підвіконня, уставленого вічнозеленими вазонами.

― Пригощайтеся! ― запросила їх до їжі бабуся й першою взялася до смакування. Діані здалося, що її завжди зібрана бабуся зараз дуже напружена й схвильована.

Майка довго вмовляти не прийшлося ― миттєво став вивчати вміст своєї тарілки.

Виявляється, окрім картоплі з м’ясом бабуся зробила ще й салат. Але Діані й шматок в горло не ліз. Тому вона розгублено водила виделкою по тарілці, поринаючи в похмурі думки.

Майк ні сіло ні впало штурхонув Діану ногою:

― Поїж, ― тихо, але чітко мовив він. ― Це тра-ди-ці-я.

― Яка ще традиція?

Він закотив очі під лоба. Замість нього відповіла бабуся:

― Якщо гість взявся до їжі, значить, він налаштований доброзичливо.

― От-от. ― Майк вказав виделкою в Діанин бік. ― Ти ж налаштована доброзичливо, правда? ― звузив очі він.

― Якась дивна традиція… ― Діана хитнула головою, але декілька шматків картоплі таки проковтнула.

― Це ще нормальна традиція! А от коли ввійдеш з головою в наш світ, тобі відкриються найрізноманітніші звичаї. ― Майк подивився на бабусю. ― А якби хтось не постарався на славу в стиранні твоєї пам’яті, ти й так знала б усі нюанси світоустрою Пір року. ― Він особливо виділив слово «хтось». ― І нікому не довелося б витрачати час на розсусолювання й так відомих істин. Правду говорю, пані Зоряно?

Замість відповіді бабуся встала й дістала з середини столу кришталевий пузатий чайник із квітковим малюнком, почала наливати в такі ж чашки трав’яний чай. Ніздрі вловили запах м’яти.

Майк прокоментував, беручи в руки кухоль:

― А чаювання означає, що співбесіда буде щирою, відвертою, без натяку на ухиляння від правди. ― І він гучно відсьорбнув.

Зоряна також прихилилася вустами до чашки. Ну, якщо це така традиція… Діана відпила й зі свого кухля. Ого, бабуся додала ще й імбир, цедру апельсина та корицю. Приємне тепло прокотилося по тілу, зігріваючи кожну клітинку.

Майк з бабусею одночасно відставили чашки вбік. Хлопець рвучко випростався на стільці, схрестив руки на грудях і став спідлоба стежити за бабусею.

― Так що, поговоримо на чистоту? ― єхидно запитав той.

― Не розумію твої натяки, юначе, ― жорстоко відрізала бабуся й навіть сердито стенула плечима.

― Ти дивись, традиції ми виконуємо, але не розуміємо їхньої суті, ну-ну… ― Він поворушив кутиками вуст. ― Пані Зоряно, від кого, від кого, а від вас я такої каверзи не очікував. Невже перебралися на темний бік, га?

― Звинувачуєш мене в чомусь?

― Чому у вашої внучки зникла вагома частина спогадів? ― повільно продовжив Майк. ― Впевнений, ви знаєте відповідь на це запитання, але чомусь криєтеся. Хоча їжею пригостили, чайком нас напоїли… Негарно так діяти з вашого боку. Ой як негарно. Я розчарований.

Майк раптом піднявся, вчепившись пальцями за край столу.

― І далі будете грати в мовчанку?! ― спалахнув він.

― Невже Діана ― єдина зі свого роду, хто претендує на ту трикляту корону?! ― зненацька зірвалася бабуся, повторюючи Майкову позу.

― І саме тому ви споюєте її забороненим препаратом?!

― У мене не було іншого вибору!

Діана відчула, як стабільна й надійна пристань почала руйнуватися від шторму. Смертельний холод розтікся в її грудях. Вона підскочила й обернулася до бабусі:

― Ти що… Він каже правду? Ти… що ти робила? ― Її думки плуталися й не могли ніяк скластися в цілісну картинку. Єдине, що Діана чітко усвідомлювала: її все життя обманювала найрідніша людина.

― Так, Діано, ти все забула не просто так, ― промовив Майк, дивлячись їй прямо в очі. ― Скоріш за все, твоя бабуся споювала тебе дуже небезпечним препаратом, забороненим ще в середині минулого століття. Я вже й забувся про його існування, бо кому в голову збреде при здоровому глузді стирати найболючіші моменти життя? Тим паче, що наслідки вживання цієї чудодійної мікстури непередбачувані. Антиспогад… ― Хлопець затарабанив пальцями по столі. ― Цікаво, куди ви його підмішували? ― Він злодійкувато обдивився кімнату й раптом швидко підійшов до кухонних шухляд. Відкрив першу, другу, третю…  ― У крупах? Тоді Діані довелося б кожного дня їсти одне й те саме… Це має бути щось таке, що вживається кожного дня, на регулярній основі. Гм, смаколики? Точно ні. Діана не схожа на ту, хто тоннами споживає солодке. Хоча їй не завадило б… Чай? Можливо… Але знаючи Діанину любов до кави… ― Майк зловісно посміхнувся, переможно тримаючи в руках банку з кавовими зернами. ― Зізнайтеся, пані Зоряно, ви підмішували Антиспогад у каву. От тільки навіщо? Навіщо ви затіяли цю гру в стирання пам’яті? Невже вам зовсім не шкода внучки?

― Отож бо й воно, Зимній парубче! ― Бабуся підступила до Майка, забираючи банку. ― Мені її було дуже шкода, тому я й пішла на такий крок.

― При чому заборонений крок. Антиспогад же ж можна дістати тільки шляхом контрабанди, уявляєш, Діано?