Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Антиспогад? ― перепитала Діана, міцно стиснувши зуби.

― Ага. Така ріденька речовина, яку можна накрапати на будь-що й з’їсти чи випити ― і вуаля, найвразливіші миті життя стерті, а в деяких випадках і величезні фрагменти спогадів, а то й ціле життя. От тільки для кращого ефекту Антиспогад треба приймати регулярно, січеш?

― Дурість якась…

Діана зустрілась очима з бабусею й збагнула: Майк говорить правду. Виходить, пиття Антиспогаду в кавовій личині божевільними дозами, кожного дня, вплинуло на стирання її пам’яті, а точніше ― дитячих років? Як там Майк казав?.. Антиспогад стирає найболючіші моменти життя? Що ж тоді сталося такого жахливого, що бабусі прийшлось зважитись на таке?

Майк ніби її думки прочитав:

― Діанині батьки не загинули в автокатастрофі, чи не так? Ходять чутки, ніби Темний Лорд особисто завітав на гостину й скоїв те, що скоїв. Еге ж?

― А ви, Зимні, як завжди, ріжете правду в очі! ― уїдливо вигукнула бабуся. Вона поставила банку на стіл і склала руки на грудях, дивлячись з викликом на Майка.

― То це таки були не просто теревені? ― Очі Майка перетворились на дві холодні крижинки. ― Діана бачила Темного Лорда особисто… І ви це приховали, та ще й пам’ять їй стерли? Та як ви взагалі посміли?!

― Ти не знаєш, через що їй довелося пройти. Вона на власні очі бачила, як вбивають її батьків… Її ж саму батьки встигли заховати в скрині, тому Темний Лорд і не дістався до неї… Її емоційний стан після пережитого не порівняти ні з чим… Тобі ніколи цього не зрозуміти.

― Це мені ніколи не зрозуміти? Мені?! ― вибухнув Майк. ― Моїх батьків убили прямо перед моїми очима! ― Він замовк, переводячи подих. Через мить продовжив, карбуючи кожне слово: ― Тому я прекрасно знаю, як це… боляче… коли життя одномоментно втрачає всі барви... Але щасливі спогади при мені. Це все, що в нас залишилося. І ви не мали жоднісінького права позбавляти її цього!

― Ти інший, Майку. Ти ― Зима.

― То й що?

― Твоє серце холодне, як крига.

Майк криво посміхнувся, усім своїм видом показуючи, що не погоджується зі сказаним, але продовжувати суперечку не став. Натомість промовив, хитаючи головою:

― Ви вчинили дуже підло, пані Зоряно. Ви повинні були продовжити місію Діаниних батьків: готувати її до королівського життя, усьому навчати. А замість цього вирішили наплювати на її минуле. Невже ви дійсно гадали, що про вас усі дружно візьмуть і забудуть? Не тут то було. Судді нічого і нікого не забувають. Плюс до всього, якщо я все правильно розумію, Діана бачила Темного Лорда в той роковий момент. Це здорово б полегшило його пошуки, знаєте… А тепер шукай голку в сіні! ― Майк махнув рукою. У його очах забриніла волога. ― Я… Мені потрібне свіже повітря. Діано, раптом що, ти знаєш, де мене знайти, ― кинув він, дивлячись затуманеним поглядом, і притьмом вибіг із квартири.

Ефемерна тиша всіяла повітря. Діана стояла розгублена, у заціпенінні. Вона навіть не могла підняти голову до бабусі. Останній наріжний камінь минулого похитнувся. Цієї миті бабуся видавалась їй абсолютно чужою людиною. Як (ну як?!) вона могла обіймати її, піклуватися, дарувати тепло ― і одночасно так відверто брехати, приховувати істину? В очах зрадливо защипало.

Діана поривалася побігти вслід за Майком, але голос бабусі її зупинив:

― Колись ти зрозумієш, чому я так вчинила.

― Зрозумію? ― Діана рвучко обернулась до бабусі. ― Ти хоч уявляєш, як я себе ненавиділа всі ці роки? Де ж це бачено, щоб рідна дитина забула геть усе про тих, завдяки кому завдячує своїм життям? Як звучав голос моїх батьків, як вони виглядали, що полюбляли? Чи я зрозумію? ― Вона відчула, як по щоках покотилися сльози. ― Не впевнена, що я зможу колись тебе зрозуміти…

― Доню, припиниш пити Антиспогад ― і весь ефект пройде. Якщо пощастить, пам’ять повернеться. Але чи потрібно воно тобі?

― Якщо пощастить? Чи потрібно? ― Діана не вірила в те, що ці слова належать бабусі. Серце боляче стислося. ― Звісно, що потрібно! А як же інакше?

― Я просто хотіла вберегти тебе від фанатиків, поділених на клани й помішаних на святості крові!.. ― ніби й не почувши Діану вела далі бабуся. ― Мала примарну надію, що про тебе всі дружно візьмуть і забудуть. Але цей Зимній має рацію, будь він… ― Вона не договорила, сердито зіжмурилась і продовжила:  ― Темний Лорд об’явився, а значить, ти в ще більшій небезпеці. Тобі потрібен захист, який я, на жаль, не зможу тобі забезпечити… Ех, а я так боялася саме такого розвитку подій. ― Бабуся похмуро посміхнулася. ― Ну що ж, раз випали саме такі карти, тобі, доню, потрібно виспатися, а завтра Зимній забере тебе до своєї фортеці, де ти будеш у цілковитій безпеці.

Діана обурено пирснула:

― Дякую за турботу.

Вона стрімко розвернулася й щодуху помчала до своєї кімнати, гучно грюкнувши дверима.

Якусь мить Діана просто стояла й давилася беззвучними сльозами. Її сполохані та наповнені туманом думки перебивав дощ, що гучно періщив по шибці.

А потім вона, піддавшись імпульсивному рішенню, підійшла до шафи, дістала джинси та теплий вовняний світер і побігла до ванної кімнати. Виникло нестерпне бажання змити з себе весь бруд сьогоднішнього дня, оманливі мари минулого й це противне відчуття в грудній клітині, від якого хотілося вовком вити.