Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

lang="uk-UA">На свята мама любила переглядати фільм «Амелі» — касета в яскравому червоно-зеленому футлярі завжди стяла на почесному місці в серванті. Ваня лягав поруч, клав голову мамі на коліна й дивився теж, хоча кіно було й не дуже цікаве, про любов. Йому подобався той момент, коли гном вирушав у навколосвітню подорож, а мама щоразу дивилася, наче вперше — і сміялася голосно, й плакала вкінці. 

Так-от, коли Амелі Пулен у кафешці побачила, як її хлопець йде, вона стікала водою. Цей момент теж можна було дивитися постійно — круті технології, класна анімація. От і Ваня зараз із задоволенням стік би водою під перон, змішався б там зі сечею бомжів й полинув би у темряву каналізації — якомога далі від світла приладів, об’єктива камери й ситуації, в якій Стьопка прийняв за тата іншого. 

Трушин протягнув мавпенятко: 

— На, малой. Знаєшь, как єго зовут? 

— Як? — спитав Стьопа й несміливо усміхнувся. 

— Сєрьожа. А знаєш, почєму Сєрьожа? — не вгамовувався директор. — А на гамно похожа. 

Гєна гучно заржав, оператор пирскнув, Мар’яна взяла сумку й підійшла до них. 

— Що треба дяді сказати? — спитала вона, гладячи сина по голові. 

Стьопа мовчки подивився на неї, а Гєна підказав: 

— Алаху Акбар, — і засміявся ще гучніше, на весь, сука, перон. Оператор знову його підтримав. Ваня із задоволенням би поклав обох під колеса поїзда й махнув би машиністу їхати. 

Та натомість стирчав із дурацьким кошиком під ліхтарем. Мар’яна підштовхнула Стьопу до нього: 

— Йди вже до тата, — й підвела малого туди, де, за задумом, й мала відбутися зустріч, возз’єднання щасливої родини на чолі з відомим співаком. 

— Ось твій тато, — сказала Мар’яна, ніби м’яко, але й з натяком — знайомтеся, знову знайомтеся. 

«Оно тєбє надо?» — нагадала Іра в голові. 

Гєна ззаду показував руками — обійми її, обійми! 

— Привіт, Марі, — Ваня згадав домашнє прізвисько дружини й простягнув їй кошик. 

— Дякую, — відповіла вона, але спочатку віддала Вані сумку й тільки потім узяла квіти. 

— Ну що, знято? — спитала вона, уважно й спокійно дивлячись Вані в очі. 

— Поцелуйтесь! — зашипів Гєна. 

«Ні», — подумав Ваня. 

— Ні, — сказала Мар’яна. — Думаю, цього досить. 

— Ладно, єсть, — відгукнувся Джон й почав збиратися. 

— Як доїхали? — спитав Ваня, бо треба ж було щось питати. 

— Жопа. В сусідньому купе бухали всю дорогу, кричали, малий майже не спав. А у нас бабка якась хропіла так, що аж газета на столі шурхотіла. 

— Жопа, — радісно обізвався знизу Стьопа, й Ваня цілу секунду збирався наголосити на тому, що такі слова не слід вживати обом, але втримався — не той у нього зараз був статус, не та позиція для атаки. 

Нарешті Джон зібрався й вони вирушили до Північного виходу. Трушину довелося тепер тягнути баул замість Вані, директор сопів і скаржився на біль у спині, а оператор розповідав, що взагалі-то він заробляє на життя тим, що таємно знімає подружні зради на замовлення ображеної сторони. 

— І дорого берете? — спитала Мар’яна й кинула короткий погляд на чоловіка. Всі засміялися, й Ваня теж. Краще вже сміятися, а то він ось-ось заплаче. 

* 

Щоб уникнути подальших закидонів, Ваня змінив Гєну з баулом, і тепер директор радісно крокував поруч з Мар’яною, аніскільки не соромлячись того, що він їй ледь до плеча. Все ж таки Трушин любив себе щиро та відверто — от кому треба було йти на сцену, аби пробивати холодну вогку стіну гарячим самозакоханим німбом. 

— Значіт, я пробіл вам білєти на йолку в «Українє», чуть очко в шпагатє нє порвал, — доповідав імпресаріо, задоволено надуваючи шоки. 

— Йолка? — здивувалася Мар’яна. — Ми ж ненадовго, мені до лікаря треба, вухо показати. До йолки далєко. 

Тааак, до лікаря, вухо, треба не забути. 

— Правітєльствєнная, — важно відбив Гєна. — Вся мєшпуха, Кучма в пєрвом ряду с внукамі, блатнєє нєкуда, попросіл трі білєта, і даже Стьопа сідєть будет нє на колєнях. Такоє за лаве нє купішь. 

— Ну, подивимось, — спробувала м’яко зіскочити з питання Мар’яна, але ж Трушин давно працював з людьми й дотискав на ходу. 

— Нєчего дивитися. Точнєє, єсть чего. Я отвєчаю, в Сумской області будєтє пєрвиє. Дєркач даже не пролєзєт, а ви уже на базє. 

— Ну добре. 

— Так і ето єщьо нє всьо — в цирк ідьом всє вмєсте. Тоже новогоднєє, дєвятнадцатоє дєкабря, шесть пригласітельних на нормальниє мєста. На новую программу! Всє мєдвєді оху... 

Гєна перевів погляд на Стьопу, який перелякано крокував, однією рукою міцно тримаючися за Мар’яну, а іншою стискаючи мавпенятко, в якого від цього очі вилізли з орбіт, й виправився: 

— Всє мєдвєді будут в шокє. Любішь мєдвєдєй? 

— Він левів зараз любить. Він у нас зараз Сімба, правда? — спитала в сина Мар’яна, й Ваня з холодом осягнув, що у Сімби там щось недобре було з татом. Чи то загинув, чи то вдарився у піар-роман з лєопардихою і його списали із зоопарку. 

— Да! — закричав Стоьпа, злякавши пасажирів, які йшли назустріч. — Рррр, — заричав, підійнявши голову до стелі. 

— Я тоже льва люблю, но Чандра. Знаєш Чандра? — спитав Гєна, коли вони вийшли через важкі двері на вулицю. Стьопа не відповів про лева, він укотре заховався за маму, а Ваня подумав, що із задоволенням би зараз допоміг Джону віднести валізу пішки й бажано кудись за Київ. Добу спокійно йшов би, лише б вирватися з цього кола неприємностей. 

Але Джон був на тачці — нормально, мабуть, заробляє на фіксації адюльтерів. Попрощалися, Гєна попросив кинути попередній монтаж на огляд, перепросив за те, що не вийшло синхронів, й вони вирушили до Мака. Біля машини стирчав той поліціянт з автоматом, й директор миттєво зорієнтувався. 

— Єслі шо, вас арєстовалі, — сказав він, пропустив Мар’яну зі Стьопою наперед, а сам прилаштувався позаду. 

Коли підійшли до «шкоди», він гучно скерував Вані: 

— Наручнікі одєнєшь только в машинє. Только в машинє! — й хитнув копу головою вбік — відійдемо, мовляв. Всі сіли, крізь лобове скло було видно, як поліціянт щось розповідає, потім Гєна зосереджено хитає головою. Потім потиснув поліціянту руку, потряс її, накрив другою, наче міністр іноземних справ на аудієнції, й зайняв місце за кермом. 

— Шо це було? — спитала Мар’яна, нічого не розуміючи. 

— Дал наводку на шаурму с собачатіной, — відповів