Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ваєтта притулили до рогу між стіною і вбиральнею, його голова безсило звисала. Із шиї по сорочці текла кров, утворювала зловісну червону пляму та збиралася в калюжу між його ногами. Він був одягнений у сині атласні боксери та звичайну, раніше білу футболку: схоже, він лежав у ліжку перед тим, як на нього напали. Більше, ніж кров і смерть, вражало те, що він був у піжамі, — таке вбивство видавалося найбільш підступним. Одна рука була обмотана закривавленою тканиною — блакитним шарфом Симони.
Причина кровотечі стирчала з його шиї — вістря ручки видавництва «Джеміні». Я пригадав, як Ройс замахувався на мене своїм гострим як бритва пером. Було легко уявити, як вістря занурюється в м’яку плоть Ваєттової шиї, як той розмахує руками, спирається однією на двері ванної кімнати й хапає найближчу річ, щоб зупинити кровотечу.
Ми згуртувалися біля одвірка, ніхто не хотів заходити в купе. Усі штовхалися головами в спробі добре все роздивитися, тому що у вузькому коридорі нас зібралося чимало. Ройс був позаду й підстрибував, щоб охопити поглядом картину вбивства. Здавалося, він був роздратований тим, що його підозрюваний номер один перетворився на жертву. Джаспер, попередивши нас, пішов за Аароном.
Симона відштовхнула мене, п’ять секунд заглядала в кімнату, а потім повернулася в коридор.
— Уф. — Вона затулила обличчя руками. — Яка втрата.
— Знаю, він не заслужив цього. — Я приобійняв її.
Вона скинула мою руку, наче водорості.
— Цей шарф тільки з хімчистки.
Вона відійшла, хитаючи головою.
— Перепрошую! Мені можна глянути? — Ройс досі намагався протиснутися до купе, але через свій зріст лише натикався на ліс плечей. — Ну ж бо, пропустіть!
— Ви залишите сліди на місці злочину, — сказала Ліза, обертаючись.
— Гадаю, вам стане в пригоді мій медичний досвід, — буркнув він.
— Маю сумніви щодо цього, оскільки у вашому розслідуванні саме Ллойд мусив бути вбивцею.
— Може, він не зміг жити з почуттям провини, — запротестував Ройс, — і вкоротив собі віку.
— Встромити собі в шию ручку не видається надійним способом самогубства, — вставила Мейджорс. — Крім того, не думаю, що багато людей розносять свою кімнату й відчайдушно намагаються зупинити кровотечу, якщо зробили це самі.
— Дайте мені оглянути тіло, і я вам скажу.
— Ройсе, — не втримався я. Мені вдалося просунутися трохи ближче до дверей. — Не думаю, що вам варто тут щось оглядати. Мені сказали, що все ваше минуле — міф. Ви ніколи не працювали патологоанатомом, а були просто інтерном. Ваша біографія така сама роздута, як і ваше его.
— Ви охоче дослухалися до моїх порад, коли це було вам вигідно, — відповів він. — Я вчився десятки років! Маю два дипломи. Я навчався в тому самому університеті, що й Артур Конан Дойл, щоб ви знали. Усе це — докази моєї компетентності. І, — обурювався він, — у The Sunday Times сказали, що я дуже реалістично описую трупи.
Редакція The Sunday Times явно не зустрічалася з Ройсом віч-на-віч.
— З огляду на ваш реальний досвід роботи в криміналістичних лабораторіях я обов’язково повідомлю вам, якщо нам знадобиться кава.
Ройс трусився.
— Якщо ви й надалі будете ставитися до мене з такою неповагою, я зроблю… я буду… я не стану повідомляти свої припущення щодо причини його смерті.
— У нього в горлі ручка застрягла наполовину, — сказав я. — Думаю, причина смерті очевидна.
Почувши це, Ройс кинувся геть, змусивши Брук ступити в кухонну нішу, коли минав її. Вона доєдналася до гурту позаду, але Ліза поклала руку на плече Брук і відвела її.
— Надто криваве видовище, — сказала вона. — Ви ще замолода, щоб на це дивитися.
Вольфганг зрештою першим увійшов до кімнати. Переступив через ноги Ваєтта й оглянув папери на столі: погортав верхні сторінки. Я увійшов слідом, оглядаючи кімнату в пошуках додаткових підказок, але, з огляду на її розмір, уже помітив більшість речей, що привертали увагу з дверей. Я не міг вирішити, спричинило безлад у кімнаті те, що в ній щось шукали, чи то був просто хаос передсмертної боротьби. Сумка Ваєтта стояла на підлозі застібнута. Якщо хтось щось і шукав, то робив це не надто старанно.
За плечем Вольфганга я бачив верхню сторінку стосу на столі — заголовок рукопису, набраний акуратним шрифтом на друкарській машинці: «Життя, смерть і віскі». Потім слова «Перша чернетка» й дата нашого від’їзду з Дарвіна, отже, він закінчив її або принаймні набрав титульну сторінку в перший день. Унизу від руки надряпано синім чорнилом: «Генрі Мактавіш». Історія проступила сама собою: Мактавіш закінчив рукопис, підписав його й передав Ваєтту, і це викликало суперечку, яку я випадково почув першої ночі.
— Це не роман про Морбунда, — сказав Вольфганг, підводячи погляд від рукопису. Я трохи здивувався: він не знав, що я чув, як Ваєтт скаржився саме на це. — Але це й не кримінальна історія. Це, ну… це проза. — Він підняв брови. — І доволі непогана.
Мою увагу не оминуло, що це був, мабуть, перший комплімент, який я коли-небудь чув від Вольфганга. Здавалося, це здивувало навіть його.
— Мактавіш писав прозу? — спитала Мейджорс.
— Ну, це все ще Мактавіш. Він ніколи не позбудеться всіх особливостей свого стилю — проза письменника схожа на татуювання. Деякі звички вмирають важко. Але він покращав у деяких аспектах. — Вольфганг, схоже, зрозумів, що був дуже добрим, тому зі смішком додав: — Припускаю.
Я подумав про Симону, яка хапала облизня від обсягів продажу книжок Вольфганга. Не дивно, що Ваєтта засмутив цей роман. Він був не просто відходом від добре відомого персонажа Мактавіша — він був переходом до потенційно менш продаваного жанру. Але це була цікава зміна, яка трохи олюднила Мактавіша в моїх очах. Навіть він, після всіх тих книжок, які продав, хотів, щоб його сприймали серйозно.
— Лізо, — звернувся я. — Тепер ваше слово. Кому зараз належить «Життя, смерть і віскі»? За законом.
Ліза на секунду задумалася.
— Усе ще Мактавішу насправді, навіть якщо він помер. Авторське право переходить на загал після смерті творця через сімдесят років. Отже, вчорашній день і, мабуть, плюс сімдесят років.
— Але Ваєтт збирався заробити на цьому гроші, тому Ройс і вважав, що він стоїть за вбивством. Мактавіш видає книгу, що не відповідає жанру, тож Ваєтт вибиває його з гри — і тоді вартість книги злітає до небес. Правильно?
— Так, але тільки завдяки збільшенню обсягів продажу, — сказала Ліза. — Право Ваєтта на публікацію роману взагалі не змінилося б. У нього або є контракт, який він тепер матиме зі спадкоємцем Мактавіша, або поточного контракту немає, а отже,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон», після закриття браузера.