Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

Якби досить багато месопотамійців нічого не робили чи повтікали, цей новий осередок міг би загинути. Проте постав третій варіянт. Люди могли полишити свої селища, але зібратися у кількох великих містах і лишитися в Месопотамії. Це видається алогічним: якщо врожаї меншають, скупчення більшого числа людей на меншій території має лише погіршити ситуацію. Але, схоже, деякі месопотамійці усвідомили, що, якщо більше людей працюватимуть разом, можна буде створити більші іригаційні системи й затримувати воду від повеней до того часу, коли достигне врожай. Тоді можна годувати більше гірняків, що добувають мідь, більше ковалів, що роблять оздоби, зброю та знаряддя, та більше торгівців, що доправляють ці товари до різних місць. Цей спосіб дій був таким успішним, що близько 3000 років до н. е. бронза (стоп міді та трохи цини[89]) здебільшого заступила камінь як матеріял на зброю та більшість знаряддя, від чого різко повищала ефективність вояків та робітників.

Втім на цьому етапі вже потрібна була організація. Відповіддю було централізоване врядування. Близько 3300 років до н. е. люди видряпували на маленьких глиняних табличках такі складні записи про свою діяльність, що більшість археологів називають ці символи письмом (навіть якщо читати його могла лише вузька верства письменної еліти). Малі поселення, що не могли підтримувати таку складну діяльність, зникали, тоді як одне з них, Урук, перетворилося на справжнє місто з десь двадцятьма тисячами мешканців.

Месопотамійці винайшли менеджування, збори та письмові довідки — важкий тягар сьогоднішнього життя багатьох із нас, навряд чи згаданий у піднесених оповідях про людські досягнення. Але в наступних розділах ми побачимо, що ці винаходи належали до найважливіших рушіїв суспільного розвитку. Організація перетворила поселення Горбистих Схилів та долини ріки Хуанхе на міста, держави та імперії; організаційні провали спричиняли їхній занепад. Організатори є водночас героями та лиходіями нашої оповіді.

Напевне, народжування організації за умов висихання мусонів було травматичним. Ми могли б змалювати колони брудних зневірених голодних людей, що тягнуться до Уруку під сірим сухим небом подібно до сезонних робітників Оклахоми, однак без візків чи машин, не кажучи вже про брак Нового курсу[90]. Мабуть, треба уявити собі також обурення селян, їхнє небажання віддавати владу зарозумілим чиновникам, що намагаються реквізувати їхні поля чи зерно. Наслідком часто мали бути повстання. Урук легко міг загинути. Принаймні так сталося з багатьма містами-конкурентами.

Ми ніколи не знатимемо біографій давніх провідників, що тягли Урук далі. Археологи припускають, що вони були пов'язані з храмами. На це вказують численні свідчення, що підтримують одне одне, як жердини у вігвамі. Наприклад, під час розкопування храмів знайдено стоси тарелів однакового розміру, відомих під назвою "чаш зі скісними краями", мабуть, для роздавання їжі. Найраніші глиняні таблички з грубо видряпаними символами походять здебільшого з храмів, і символом "пайки" на них є обрис чаші зі скісними краями. А з розвитком систем письма, коли таку інформацію вже можна було записувати, таблички повідомляють, що храми контролювали великі території з іригаційними системами та працівників, що їх обслуговували.

Самі храми швидко повиростали до велетенських пам'ятників, які спричиняли почуття власної малости в громад, що їх збудували. Довжелезні сходи вели до приміщень стофутової висоти, де фахівці радилися з богами. Якщо святилища десятого тисячоліття, що їх ми бачили в другому розділі, були підсилювачами звернень до духів, то потужний храм четвертого тисячоліття в Уруку був системою громадського звертання, вартою Лед Зепелін. Боги, не бувши глухими, не могли цього не почути.

Саме ці волання до богів привернули мене до археології. Десь у 1970-і роки батьки повели нас із сестрою подивитися фільм за класичним романом Едит Несбіт Діти залізниці. Гадаю, він мені сподобався, але найбільше мене захопив короткий фільм, показаний перед тим. До того вечора я був у захваті від Аполо. 11 і мріяв бути астронавтом, але під впливом документального фільму за книжкою Ериха фон Денікена Колісниці богів? я усвідомив, Що маю йти в археологію.

Так само, як Артур Кларк у 2001 (ця книжка вийшла друком того самого 1968 року, що й Колісниці богів?), фон Денікен стверджував, що в давні часи Землю відвідали космічні чужинці й навчили людей великих секретів. На відміну від Кларка, фон Денікен наполягав на тім, що (а) він нічого не вигадав і (б) чужинці приходили знов і знов. Вони надихнули людей створити Стоунгендж та єгипетські піраміди; Юдейська Біблія та індійські епоси дають описи їхнього космічного корабля та ядерної зброї. За фон Денікеном, підставою тверджень королів багатьох ранніх цивілізацій, що вони спілкувалися з надлюдськими істотами з неба, було те, що давні королі справді спілкувалися з надлюдськими істотами з неба.

Свідчення слабкі (м'яко кажучи), але обґрунтування безперечно економічне. Багато людей в це повірили, фон Денікен продав 60 мільйонів книжок. Він і досі має багато фанів. Кілька років тому, коли я думав про щось своє під час готування барбекю, мене звинуватили — цілком серйозно — у належності до таємної кабали археологів, що приховують такі факти.

Науковцям часто закидають, що вони позбавляють світ дива. Але ж вони це роблять, бо сподіваються віддати належне місце правді. У нашому випадку правда полягає в тім, що пояснення боговитих месопотамських королів потребує космічних гостей не більше, ніж пояснення еволюції Ното sapiens — моменту 2001. Релігійні фахівці були потрібні від початку землеробства, і є всі ознаки того, що, коли вищі сили полишили людство напризволяще та забрали дощі, месопотамійці інстинктивно звернулися до жерців із вимогою спеціяльно звернутися до богів та запитати, що їм робити. В ті часи ключем до виживання була організація, отже, що більше люди виконували настанови жерців, то на ліпше мав змінюватися стан речей (звичайно, за умови, що поради жерців були справді розумними).

Ці два процеси мали підживлювати один одного, їхня логіка так само циркулярна, як у фон Денікена, але переконливіша. Амбітні люди, що заявляли про свій особливий доступ до богів, казали, що аби боги їх почули, потрібні розкішні храми, ретельно виконувані церемонії та велике багатство. Діставши це, вони могли повернутися на 180 градусів і вказати на чудові храми, ретельно виконувані церемонії та велике багатство як доказ того, що вони справді близькі до богів — зрештою, хто, крім божих обранців, міг би все це мати? На той час, коли близько 2700 років до н. е. літописці почали такі речі записувати, месопотамійські королі навіть оголошували