Читати книгу - "Яр"

дивитися кудись повз тебе, і лише в найвідповідальніших моментах розмови раптом утуплювався в якесь одне твоє око, немовби хотів перевірити, скільки правди й скільки брехні у твоїх словах. Він заговорив зі мною перший. У мене саме випав цвях із лопати й держак спадав, і поки я роззирався, чим би заплішити лопатище, почувся горловий голос бригадира:

— Иди суда!

Він узяв од мене лопату й держак і довго розглядав їх та кривив губи, тоді почав лапатися по кишенях, повних усілякого мотлоху, здебільша непотрібного, як і в кожного з нас. Папа Швілі довго перекладав усе те з кишені до кишені, певно, шукав цвяшка, та коли пересвідчився, що нічого такого там немає, він сказав удруге:

— Иди суда!

І пішов до поваленої ялини на пагорку, де лежали наші торби та сумки. Від ялини я озирнувся й пошукав очима Литовченка й Матусевича. Вони стояли по пояс у рівчаку, але не конали, а дивилися на нас. Каторжани один по одному також підводили голови й випростувались. Папа Швілі махнув до них рукою й сердито крикнув:

— Зачэм астанавилис?

Люди навряд чи почули звідси його слова, але дуже добре зрозуміли красномовний помах руки й знову почали конати, лише Яким Литовченко зрідка зиркав у наш бік.

— Бэри гвозд! — промовив Папа Швілі й простяг мені якусь покручену дротину, яку ще належало вирівняти. Коли я почав її вирівнювати біля поваленого стовбура, він раптом запитав: — Зачэм твой кориш лезет всэм на глаза? Он глупый? Или хитрый?

Я непорозуміло стенув плечима і розвів руками, глянувши на Папу Швілі по можливості найбезневиннішим поглядом, але це його не розчулило. Він досі дивиться кудись повз мене, та тут раптом упритул втупився мені в праве око, і я не витримав йог погляду. Папа Швілі знову глянув повз мене й сказав:

— Сэводня пришлю челавэка. Будэм дэлит папалам. Нэ харашьо прятат находку, так и скажи сваэму корэшу.

Я збагнув, що Папа Швілі добре в усьому обізнаний, певно, Яким поводився недостатньо обережно. Мені не лишалось нічого іншого, тільки невизначено кивнути й попроситися назад до свого місця в рові. Коли я став на своїй ділянці й заходився шалено довбати лопатою корінцюватий ґрунт, Яким Литовченко запідозрив недобре. Я пошепки розповів йому про свою розмову з Папою Швілі, а під час короткого перекуру мої товариші згодилися зі мною, що нам не лишається нічого ліпшого, як підкоритись долі. Яким Литовченко сказав:

— Той Папа Швілі сидить «по мокрому ділу», і це його не перша судимість. Йому нічого не варто пришити людину.

— Відкіля ти це знаєш? — спитав я його.

— Знаю.

У Якима справді був набагато більший «стаж», тож ні я, ні Кастусь нічого не могли йому заперечити.

— Нам би тільки пудів зо три перловки та торбину соли, — сказав Яким.

Серед ночі, коли в усьому бараці вже спали, крім нас трьох, до наших нар хтось підійшов і спинивсь. Ми з Якимом та Кастусем підвелися й спробували розгледіти гостя в майже повній темряві. Й одразу ж його впізнали, бо так хропів і сапав дихаючи єдиний чоловік у нашому бараці: Німий. Він був нездатний виконувати роботу нарівні з іншими в'язнями, бо не мав жодного пальця на правій руці, але був напохваті в барачного начальства, кримінальних злочинців, так званих «битовиків», ті захищали його перед начальством табірним. І німого не прирікали ні на розстріл, ні на голодну та холодну смерть у Чортовій воронці, ні на смерть у так званому «лазареті», куди звозили доходяг.

Німий мовчки простяг неушкоджену руку до Якима, Яким лише розпачливо застогнав, а тоді стусонув кулаком у темряву Кастуся Матусевича. Матусевич огризнувся:

— Ты чего! — Та потім намацав руку Якима й уклав у неї самородок.

Німий наче розтанув у хропучій тиші нічного барака.

Уранці ми його не бачили, бо на вранішнє шикування Німий ніколи не виходив, не бачили його й увечері того та наступного дня. Зате бачили нашого нового бригадира Папу Швілі, але грузин поводився так, ніби то не він прислав до нас тієї ночі Німого. Кастусь Матусевич просто шаленів, адже той самородок був якимось промінчиком у його безнадійно погубленому житті, а тепер і цього не стало. Яким і я стримували його, та Кастусів розпач не знав міри. Одного дня, підстерігши Папу Швілі, коли той загаявся в кущах, наш білорус кинув лопату й побіг у тому напрямку. Їх обох довгенько не було, потім Папа Швілі вийшов з кущів, умостився на поваленій ялині й почав щось там записувати до свого бригадирського нотатника, а Кастусь несподівано приплентав зовсім з протилежного боку. Ніс у нього був набряклий, а під оком бралося синькою свіже садно. Він мовчки став позаду останнього копача й почав зосереджено достругувати дно й стіни канави.

Увечері Папа Швілі записав йому лише чверть норми, а за чверть норми належало чверть і так жебрацького пайка. Білорус давився сльозами образи й на чім світ кляв дружину начальника табору, не називаючи, однак, її на ім'я:

— Што гета за дела? Если ана снюхалася с такімі... Да не бабьега ума гета дела...

Папа Швілі цілий тиждень записував Кастусеві чверть норми, і коли б не ми з Якимом, він би геть охляв і потрапив би до того моторошного «лазарету», звідки всіх виносили тільки ногами вперед. Ми ділилися з Кастусем своєю пайкою, потроху теж упадаючи в розпач. Було схоже, що Папа Швілі нас добряче надув, і в цьому вже я ночував себе найбільш винним. Якось увечері я впіймав Німого за глухою стіною барака й надавав йому добрячих стусанів, а наступного ранку Папа Швілі відкликав мене трохи вбік і, дивлячись повз моє вухо, з огидою проказав:

— Такой балшьой и такой глупій.

А тоді, навіть