Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

— Чорт, Олівере! Що ти таке кажеш?

— Ну, — зізнається він, — я думав, що деякі з тих книжок на­пхані кокаїном.

— І ти ні разу про це не сказав?

— Це ж тільки версія.

Олівер вважає, що я розтринькую наші обмежені ресурси.

— Чи не було б краще економити те, що в нас залишилося?

— Сказав як справжній ощадник, — сміюся я. — Гроші — це тобі не керамічні черепки. Ми можемо їх примножити, якщо спробуємо. Мусимо спробувати.

Отож тепер у нас є книжки про юних чаклунів і вампірську поліцію. Мемуари журналістів, маніфест дизайнера та ілюстрована книжка відомого шеф-кухаря. Від ностальгії — а може, й від зухвальства — я замовив нове видання «Хронік Співочих Драконів», усі три томи. Я також замовив старе видання аудіокниги «Хронік» для Ніла. Він уже давненько не читає книжок, то, може, принаймні послухає, поки тягатиме штанги.

Я намагаюся підбадьорити Пенумбру нашими досягненнями — нічні заробітки обчислюються лише двозначними цифрами, але ж це на кілька десятків більше, ніж у нас будь-коли було, — та всі його думки заполонило Велике Розшифрування. Якось холодного вівторкового ранку він неквапом заходить до книгарні зі стаканчиком кави в одній руці та своєю загадковою читалкою в другій, і я показую йому, чим доповнив наші стелажі.

— Стівенсон, Муракамі, останні публікації Ґібсона, «Інформація», «Листковий будинок», нові видання Кларка Моффата, — я показую їх на ходу. До кожної книжки припасовано листівку з підписом «містер Пенумбра». Я боявся, аби він часом не розлютився, що я всюди ліплю його підпис, та він цього навіть не помічає.

— Дуже добре, хлопчику мій, — він киває, не відриваючи очей від читалки. Він пропустив повз вуха все, що я розповідав. Навіть не глянув на свої полиці. Киває, тицяє в екран читалки й підводить голову.

— Сьогодні відбудеться зустріч, — каже Пенумбра. — До книгарні навідаються ґуґлівці, — він розтягує це слово й вимовляє його як «ґуґґілівці», — аби познайомитися з нами та обговорити всілякі технічні питання. — Він зупиняється. — Гадаю, вам теж варто прийти.

Отож по обіді в цілодобовій книгарні містера Пенумбри від­бувається велика рада старої й нової гвардії. Прийшли найстарші учні Пенумбри: сніжнобородий Федоров та жіночка на ймення Мюріель із коротко підстриженим сивим волоссям. Я ніколи раніше її не бачив. Мабуть, вона навідується до книгарні за дня. Федоров і Мюріель беруть приклад зі свого вчителя. Показують свій норов.

Делегатів від Google обрала Кет. Це Пракеш та Емі, обоє молодші за мене, і Джад із книжкового сканера. Він зацікавлено роздивляється передні стелажі. Може, опісля вдасться йому що-­небудь продати.

Ніл зараз у центрі міста, на конференції розробників Google — він хоче познайомитися з колегами Кет і закласти підґрунтя для майбутнього поглинення його компанії Anatomix. Але він від­правив до нас Ігоря, який, звісно, новачок у таких справах, але, схоже, схоп­лює все на льоту. І загалом чи не найкмітливіший з усіх присутніх.

Отакою компанією, старше покоління й молодь, ми з’юрмилися навколо столу, на якому лежить розкрита книжка із «Захмарної колекції». Такий собі стислий огляд багатовікової роботи Нерозривного Корінця.

— Осьо книжки, — каже Федоров, — а не просто рядочки літер. — Він пробігає сторінку пальцем. — Тому нам треба працювати не тілько з літерами, але й зі сторінками. Декотрі з найскладніших шифровок ґрунтуються на таких-во посторінкових композиціях.

Ґуґлівці кивають і щось записують у своїх ноутбуках. До планшета Емі приєднано невелику клавіатуру.

Дзвоник над дверима теленькає, і до книгарні застрибує худорлявий чолов’яга в окулярах. Його волосся зібране в довгий хвіст.

— Вибачайте за спізнення, — захекано каже він.

— Вітаю, Ґреґу, — відказує Пенумбра.

— Здоров, Ґреґу, — водночас із Пенумброю вигукує Пракеш.

Вони дивляться одне на одного, тоді переводять погляд на Ґреґа.

— Ага, — каже Ґреґ. — Дивина.

Виявляється, що Ґреґ (від якого Пенумбра отримав свою таємничу читалку) — інженер-розробник у Google і початківець у тутешній філії Нерозривного Корінця. А ще виявляється, що його допомога просто-таки безцінна. Він стає перекладачем між персоналом книгарні Пенумбри й ґуґлівцями, пояснюючи одним про паралельну обробку даних, а іншим — про розміри книжок.

Без Джада з книжкового сканера нам теж не обійтись, адже він знається на скануванні.

— На розпізнаних сканованих сторінках траплятимуться помилки, — пояснює він. — Наприклад, маленька літера f може перетворитися на s. — Він друкує літери поряд і показує нам екран свого ноутбука. — Поєднання літер rn схоже на m. Іноді A перетворюється на цифру 4 і ще багато подібного. Нам необхідно врахувати всі можливі помилки.

Федоров киває й додає:

— А також оптичний айгенвектор тексту.

Ґуґлівці здивовано витріщаються.

— Ми мусимо взяти до уваги ще й оптичний айгенвектор тексту, — повторює він, наче це щось абсолютно очевидне.

Ґуґлівці повертаються до Ґреґа. Йому теж невтямки, про що йдеться.

Аж тут Ігор підіймає худорляву руку й спокійнісінько каже:

— Гадаю, ми могли б створити тривимірну матрицю градації насиченості чорнил.

Сніжно-біла борода Федорова розпливається в усмішці.

Не знаю, що трапиться, коли ґуґлівці розшифрують «Мануція». Певна річ, мені добре відомо, чого точно не трапиться: померлі брати й сестри Пенумбри не воскреснуть. Вони не являться нам. Навіть не промайнуть у вигляді спектральних блакитних примар, як у «Зоряних війнах». Реальне життя — це вам не «Хроніки Співочих Драконів».

Але це таки може бути сенсацією. Самі подумайте — таємнича книжка першого великого книгодрукаря, оцифрована, розшифрована та опублікована. Може, The New York Times напише про це у своєму блозі.

Ми вирішуємо запросити всіх членів тутешнього відділу товариства в Маунтін-В’ю, щоб вони могли спостерігати все дійство. Пенумбра доручає мені передати запрошення тим, із ким я найкраще знайомий.

Я починаю з Розмарі Лапін. Видираюся крутими сходами до її гобітської нори й тричі стукаю у двері. Вони ледь прочиняються, і крізь щілину я бачу, як перелякано кліпає одне око Лапін.

— Ох! — вона скрикує й відчиняє двері навстіж. — Це ви! Чи ви… тобто… чи вас… себто… що трапилося?