Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Ріхтер фон Варретт

Я піднявся і пройшовся по кімнаті. Сьогодні я відкрив для себе ще одну особливість дівчини.

Аріелла Віндор не проста відьма. Звісно, за час проведений з нею я це зрозумів давно, але сьогодні я в цьому впевнився ще раз. Лише дракони можуть спілкуватися подумки, посилаючи один одному імпульси. А тут відьма! Хоч і не звичайна, але ж все-таки відьма. Досі не можу зрозуміти, як вона могла мене почути? А ще мене дуже цікавить питання, як Арія змогла мені відповісти? Адже це все здатності драконів, які недоступні для інших рас.

Пройшов ще коло кімнатою. Спати не хотілося не зважаючи на важкий день, а от розгадати таємницю – дуже кортіло.

З виду Арії, я міг сказати одне, вона нічого не знала про особливості драконів, тому цьому моменту не придала особливого значення. Хоча була трохи здивованою. Вловив це в її словах, та інтонаціях.

Підійшов до вікна вглядаючись в темряву. Отже відьмочка навряд чи допоможе мені у вирішенні цієї таємниці. Але знаю я одного дракона, який може мене просвітити у цьому питанні. Мікель точно досліджував родовід Арії, тому це для нього не буде проблемою. Завтра обов’язково розпитаю його про все.

І все ж таки, цікаво виходить. Ця відьма геть нічого не знає про драконів. Адже відьми і дракони завжди трималися поруч, і ми знали особливості один одного. А тут нічого. Вона навіть не знає, що у драконів гострий слух, і я чую її навіть з іншої кімнати. Але ж це здавалося б знають усі! Але не вона! Добре, що хоч книжку читає, яку я їй дав.

І знову мої думки поверталися до Арії. Я ніяк не міг збагнути чому вона сама? Де всі, де її родина, яка славилася на все королівство? Їх ніби вмить не стало. Але ж відьми так просто не зникають, тому мають бути причини! Чи можуть Віндори переховуватися, наприклад, в інших світах? Але навіщо їм це? Чому тоді вони лишили Арію тут саму? Вона ж залишилася тут зовсім одна, і як для Віндорів має посередню магію. Так, з її аурою вона б могла бути дуже сильною відьмою, але її резерв не дозволяє цього. Як так сталося, що остання з роду має таку слабку магію? Знову одні запитання.

Раптом в темряві вихопив силует, що крався до паркану. Вже знайомий мені високий худорлявий чоловік легко перескочив невисокий паркан. Чоловік підійшов ближче до будинку і я впевнився у своїх підозрах. Це знову був Невіш!

Хм, цікаво. І що цьому недонекроманту тут знадобилося? Адже не перший раз приходить отак вночі. Минулого разу я обійшов усе подвір’я, але тоді нічого не дізнався. Якби не амулет, який я випадково побачив у Арії, то все б так і лишилося. Що йому потрібно цього разу?

За роздумами я спостерігав за некромантом, який обережно йшов подвір'ям, намагаючись не зачепити мої дзвіночки.

Ні до будинку, ні до клумб з гортензією Невіш близько підходити не став, а одразу ж направився до поштової скриньки. Там він провів хвилин десять і повернувся назад тим же шляхом.

Цікаво виходить. Некромант шле відьмочці таємничі послання вночі! І що ж він там залишив? Схоже, цей «подарунок» не мав потрапити мені на очі, раз Невіш витратив скільки сил на це.

Прислухався. Арія ще й досі крутилася у ліжку, намагаючись заснути. І чому після такого насиченого дня вона досі не спить? Ну нічого, я скоро прийду до тебе, моя невгамовна відьмочка.

Тихо вислизнув з кімнати, спустився на перший поверх і вийшов на вулицю. Прохолода і свіже повітря вдарило мені в обличчя. Я стояв на порозі гіпнотизуючи поштову скриньку.

Що ж приготував Невіш для Арії? Вбивати він її точно не збирався, але наскільки здоровою та неушкодженою вона йому була потрібна? Просканував скриньку. Лист. Але від звичайного листа у нього була лише назва. А це вже цікаво! Створив нову антимагічну сферу у яку обережно, не торкаючись руками, перемістив за допомогою магії листа. Зняв залишкові чари зі скриньки і піднявся до себе в кімнату.

Що ж, подивимося, що за «подарунок» приготував Невіш для відмочки. Відкрив сферу і поглянув на лист, який був просякнутий закляттями.

Не поспішаючи, крок за кроком досліджував та розпутував накладені закляття. Такого клубка заклять я не бачив вже досить давно. Через пів години переді мною лежав звичайний лист. Без докорів сумління відкрив його і почав читати.

«Арія!

Ми повинні поновити наші домовленості. Тобі ж все одно потрібен чоловік, тому виходу в тебе немає. Я готовий відкинути всі свої сумніви, і взяти тебе своєю дружиною. Від тебе мені потрібно тільки одне – твій дар некроманта.

Сподіваюся ти зробиш правильний вибір, і не будеш вмішувати сюди дракона. Не знаю, що він робить у твоєму домі, але він для тебе ворог. Дракони завжди ставили себе вище за магів. Ти ж не повірила в його обіцянки? Від драконів не буде тобі допомоги, вони не вміють допомагати безкорисливо.

Як гадаєш, чи були б раді твої батьки, якби дізналися, що ти зв’язалася з драконом? Ти ж не хочеш занапастити свій рід?

Чекатиму тебе біля ратуші о третій. Я все підготував для церемонії. Добре подумай. Часу в тебе обмаль.

Невіш».

Нічого нового в листі Невіш не повідомив. А от закляття, які супроводжували лист були дуже цікавими. Особливо у сукупності з написаним. Тут навіть я не втримався б і зробив все те, про що просить некромант, а що казати про молоду недосвідчену відьму?

Знову запечатав листа, щоб вранці віддати його Арії.