Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Дівчина проходе до дверей туалету, ми всі зазираємо в коридор. Тягне двері, зачинені. Отож треба зачекати.  І на моє здивування з кімнати виходить Роман. Дівчина проходить пальцями по його грудям і, встаючи навшпиньки, цілує його. Спочатку ледь торкається губами, а от вже Роман поглиблює поцілунок і язик дівчини зникає в його роті. Дівчина відштовхує хлопця і вдаряє йому смачного ляпаса, розвертається і прямує до кімнати, сідає на своє місце. Роман шоковано стоїть, кліпаючи очима. Опановує себе і проходить до кімнати.

- Моніко, крути пляшку, - просить Арчі.

Пляшка потрапляє на хлопця з дивною футболкою, той обирає дію і до кінця вечірки має кожні півгодини підходити до кремезного гравця з університетської команди і просити дозволу сходити в туалет.

- Я теж буду грати, - каже Роман і сідає біля рудоволосої дівчини, підморгуючи їй.

- Тож обирай тоді ти правда або дія.

- Дія.

- Поцілуй Олівію. Така в тебе сьогодні доля. Цілувати дівчат, - сміється Арчі.

Роман підходить до мене, я дивлюся на нього поглядом, який сподіваюся каже аби він не перестарався, бо я двину йому коліном між ніг при усіх. Хлопець нахиляється до мене і чмокає у губи.

- Ну це хіба поцілунок. Добре, крути далі, - обурюється Арчі.

Пляшка потрапляє на Алекса.

- Правда або дія, - запитує Роман.

- Правда.

- Ти колись прикидався в стосунках?

- Ні, - твердо відповідає хлопець.

Алекс дивиться на мене, а в мене щось в середині тріпоче. В душі я розумію, що це не про мене, ми і не в стосунках, але мабуть приємно було б знати, що я йому не байдужа.

Алекс нахиляється над пляшкою і крутить її, потрапляє на Макса. Брат обирає дію, Алекс загадує поцілувати Наталі, подруга посміхається Алексу. Її маленька мрія здійснилася. Макс ніжно цілує Наталі в губи. Вперше бачу як подруга червоніє.

Пляшка потрапляє на наступного гравця. Це Арчі.

- Правда або дія, - весело проспівує подруга.

- Правда.

- Чи подобається тобі хтось в цій кімнаті?

Тільки Наталі могла загадати таке питання.

- Так, з недавніх пір, буквально з цього вечора, - Арчі чогось дивиться на мене своїм сп‘янілим поглядом.

Я напружуюсь і вирівнюю спину. Мій жест не оминає увагу Алекса, хлопець уважно дивиться на мене. Я у відповідь  тепло йому посміхаюся.

Арчі крутить пляшку і вона потрапляє на мене.

- Правда або дія,  - низьким голосом запитує хлопець.

В мені зароджується паніка, а якщо буде питання яке стосується наших відносин з Алексом.

- Дія, - видихаю я.

- Чудово, - всміхається хлопець. – Поцілуй мене з язиком, сидячи на мені.

Я ошелешено дивлюсь на нього, не знаючи, що сказати.

- Ти забуваєшся, Арчі. – Чую злий голос Алекса.

- Це просто завдання. Що, Алексе, боїшся? Боїшся, що твоїй дівчині так сподобається, що вона стане моєю. Проте я буду не проти трохи розважитися.

Алекс з Максом вскакують зі своїх місць одночасно. Я зупиняю Алекса, огортаючи його талію руками, а Наталі тримає брата. Арчі сміється.

- Та чого ви? Я пожартував. Ліві, весело спостерігати, як твій хлопець ревнує.

- Ти придурок, - злісно говорить брат.

- Макс, наче ти не знаєш мене і мій гумор. Я нічого такого твоїй сестрі би насправді не запропонував.

Макс сідає на своє місце.

- Це було не смішно, - говорить брат.

- Ліві, ти обирала дію. Моє завдання таке: йди зі своїм хлопцем на гору, даю ключі від своєї кімнати. Аби ви не поверталися звідти мінімум пів години. Нехай твій хлопець заспокоїться. – Арчі помічає невдоволений погляд брата і сміється. – Дозволяється лише поцілунки, бо твій брат вб’є і мене, і твого хлопця.

Арчі кидає мені ключі, я машинально їх ловлю. Всі дивляться на мене і Алекса. Я дивлюся на брата, той мені ледь помітно киває.

- Ну що стали? Треті двері ліворуч на другому поверсі. Не затримуйте гру і кімнату. Хто знає які далі будуть завдання.

Я встаю і виходжу з кімнати, Алекс підходить до мене і забирає ключі. Кидає їх назад Арчі.

- Ну як знаєте. Раз кімната вільна, продовжили гру вже по дорослому. Хто проти, нехай не грає.

Алекс за руку виводить мене на задній двір. Ми проходимо в невеличку альтанку з дерев і плюща. Хлопець сідає на невеликий диванчик і похлопує по вільному місці поруч з собою. Я сідаю, огортаючи себе руками.

- Ніколи не розуміла такий гумор, - хмурюсь я.

- Ластівко, не переймайся щодо нього. Він просто придурок.

- Я не сприймаю на свій рахунок. Просто таке бісить. Як можна дозволити собі таке, коли в мене є хлопець, який сидить в цій же кімнаті.