Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Тож я твій хлопець?, - обіймає мене однією рукою Алекс.

- Фіктивний хлопець, - виправляю я. – Але інші ж не знають про це.

- Ліві, це такий тип людей, будь-яким способом спровокувати інших заради особистої забави. Досить вже про це. Не думай про нього. Тобі потрібно розслабитися.

- Не можу.

Алекс встає і підходить до мене за спини. Його долоні лягають на мою шию. Хлопець розминає мої напружені м’язи.

- Просто дихай, закрий очі і подумай про щось приємне, - Алекс шепоче на моє вухо, його губи злегка торкаються моєї шкіри, я здригаюся від приємних відчуттів.

Хлопець по-своєму розуміє мою дію і бере плед з сусіднього крісла і загортає мене в нього.

- Дякую, - посміхаюся я. – Але ти теж йди сюди, плед завеликий для мене однієї.

- Так і скажи, що хочеш пообжиматися.

- Та годі тобі, -  закочую очі, розгортаю плед для нього, запрошуючи.

Алекс сідає поруч, покриваючи свої плечі пледом, я знімаю взуття, підіймаю ноги на диван, закутуючи їх у плед.

Алекс тягне мене за ноги, перекидаючи їх через свої, долонями масує ступні. Я кладу голову на його плече, загортаючи нас обох у теплий плед.

- Тебе завжди всі так тепло вітають на вечірках. Часто на них ходиш?

- Насправді ні. Тільки, коли Макс просить.

- Тоді звідки всі тебе добре знають?

- По-перше, майстерня батька, по-друге, я добре вчусь і полюбляю пояснювати чи допомагати. Не сказав би, що  не популярний, я в збірній університету, дівчатам це подобається.

Я злегка хмурю ніс.

- Тобі не подобається, що я подобаюсь дівчатам?

- Звісно ні. З чого ти це вирішив?

- Ти хмуриш носа.

- Просто не люблю цих дівчат-липучок, яким головне статус.

- Та ні, не тільки такі, є і нормальні.

- Давай не про дівчат.

- Ревнуєш? – посміхається Алекс.

- Звісно ні. Як ти поєднуєш майстерню і навчання. Треба ж багато вчитися. Ти ж на юрфаці?

- Так. Але в мене є суперсила.

- Яка? Ти що приймаєш якісь речовини аби не спати?

- Чого ти постійно записуєш мене в якийсь кримінал? Ні, - зітхає хлопець. – В мене дуже хороша фотографічна пам’ять, достатньо глянути на аркуш і я його запам’ятаю.

- Отак з першого разу? Усе-усе запам’ятаєш?

- Так. Я фотографую лист очима, якщо можна це так назвати,  і потім по пам’яті читаю.

- Ого. Це круто. Справді круто. Мені потрібно декілька разів перечитати одне і те саме аби запам’ятати. Як це в тебе виходить? Ти якось тренувався?

- Ні. Це від мами. В неї також була така фотографічна пам’ять.

- Це дійсно круто. Мені б така пам’ять в майбутньому знадобилася би.

- Ти про навчання в університеті?

- Так, - опускаю погляд на свої долоні. – Мені не до душі спеціальність.

- Чого не обереш, що дійсно твоє?

- Не можу. Я би хотіла малювати, мати свою галерею в майбутньому. Але мама проти мого захоплення, говорить, що цим ситий не будеш. Моя бабуся малювала, у вихідні дні виходила на місцевий ринок і продавала свої роботи. Але багато грошей це не приносило. От мати і не хоче нічого чути про це.

- Тож твій талант від бабусі?

- Та який там талант, - соромлюсь я. – Ти не бачив картини бабусі, хоча бачив – у вітальні висить картина світанку у саду. Цю картину намалювала бабуся. Вона розмалювала стіни в нашій дитячій кімнаті в її будинку в Італії. Будинок невеликий, у нас з Максом була одна кімната, розділена на дві секції. У Макса був намальований парусний корабель на морських хвилях, а в мене літній фруктовий сад і птахи на гілках дерев самі різнобарвні.

- Це мабуть прекрасно.

- Саме так. Але зараз фарба злущилась. Будинок потребує реставрації. Я була в Італії п’ять років тому, коли приїздила до Романа.

- А моя мама писала казки та віршики для дітей.

- Справді?

- Так. Моя улюблена розповідь була про хлопчика Кастіла, який знайшов на пляжі дорогоцінний камінь. Цей камінь переніс його у часи давньої Греції, де хлопчик зіштовхнувся з Мінотавром, Горгоною, Циклопом. Мама дуже любила Грецію.

- Це прекрасно. Ці оповіді збереглися?

- Так. Батько оберігає їх, як зіницю ока.

- Ви не думали опублікувати їх?

- Я пропонував, але батько не згоден на звичайну публікацію. Мама хотіла з певними ілюстраціями, є навіть описи цих малюнків, але важко знайти хорошого художника.

- Я могла би подивитися, може я зможу намалювати. Якщо не сподобається, то знайдемо когось іншого.

- Дякую, ластівко. Але батько не йде на розмову про ці оповіді.