Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Обіймаю хлопця обома руками, зручніше сідаючи біля нього. Алекс підіймає моє обличчя кінчиками пальців.

- Ти прекрасна людина, Ліві, - посміхається хлопець.

Я зачаровано дивлюсь на його посмішку, підіймаючи погляд до його очей, яких також торкнулася посмішка. Прекрасне пожовкле листя, мене торкається деревний аромат Алекса. Хлопець тягнеться ближче до мене, його губи майже торкаються моїх.

- А ось ви де, - кричить Наталі і я налякано відскакую від Алекса.

- Чого ти так кричиш? Навіжена. В мене серце зараз вистрибне.

- Нам час вже їхати і Роману вже досить пити.

- Я геть про нього забула. Де він?

- З Монікою обжимається, але вже досить невпевнено стоїть на ногах.

- Мамма міа. Веди до нього.

- Обожнюю ці твої італійські вислови.

- Наталі, пішли.

Алекс з Наталі посміхаються, але мені не до сміху. Якщо Роман випив вже достатньо, то забрати його звідси буде ой як важко. Подруга веде нас назад до кімнати, де ми грали в гру. Макс розмовляє з Романом, той ні чорта не розуміє, його погляд пустий.

- Що ти хочеш від мене? Я не п’яний.

- Нам потрібно їхати, - втручаюсь в розмову.

- Mia bella, ще так рано. І я подружився з господарями вечірки, тож можу залишитися у них. Ви мене зранку заберете.

- Роман, ти в чужій країні. Здається, ми з тобою домовлялися про це, коли ти збирався сюди летіти. Ти нікуди не вляпуєшся і слухаєш мене.

- Алекс, не пощастило тобі. Жандарм в спідниці.

- Не чіпай його. Даю п’ять хвилин і ти сідаєш в машину. Час пішов.

Я беру Алекса за руку і веду на вулицю до машин.

- Не думав, що ти так любиш контролювати.

- Я не люблю контролювати, але з Романом по іншому не можна. Хтозна де він буде, якщо залишити його одного. А коли він перебере з алкоголем, то просто жах. Він нічого не пам’ятає, але може таке начудити. Одного разу він вночі бігав голий навколо фонтану в парку у себе вдома. Але він того не пам’ятає.

- Тоді звідки таке впевненість, що він це робив?

- Є фото.

- Аа, тоді зрозуміло.

- Де ж вони? – починаю нервувати.

Не хочу влаштовувати сцен на публіці. Починаю притоптувати ногою, Алекс тягне мене до себе. Я стаю між його розведених ніг, притискаючись до нього спиною. Хлопець розправляє мої зігнуті пальці в кулаки.

- Заспокойся. Якщо вони не з’являться, я сам його приведу.

Мої молитви почутті, Роман плететься з будинку, подруга з братом йдуть слідом.

- Олівія Ніколетта Джонс, ти страшна жінка. Обламала мені всю вечірку. Навіть не думай, що я сяду з тобою в одну машину, - пригрожує пальцем мені хлопець. – Я планую спати на задньому сидінні всю дорогу назад. Тож, Алекс, ти її довезеш.

- Сідай вже в машину, - зітхаю я.

Макс відкриває машину. Роман не дуже граційно плюхається на заднє сидіння.

- Я привезу Ліві, - говорить Алекс братові.

- Добре. Не затримуйтесь як минулого разу.

- Макс з Наталі сідають в машину і їдуть. Я також сідаю в машину Алекса, пристібаюся.

- Додому? – запитує хлопець.

- Так. Треба ще вкласти Романа аби він усіх не розбудив. Макс його вкладе, але от ще потрібно з ним посидіти поки він засне. Вислухати весь його монолог, як ні, то він піде по дому шукати слухача.

- Цікавий він хлопець.

- І не кажи.

Доїжджаємо додому швидко. Я відступаю пасок і виходжу з машини, хлопець виходить слідом.

- Що в тебе за бажання?

- Твоя цікавість колись тебе погубить.

- Ні, так ні.

Знизую плечима і направляюся в сторону ґанку. Тепла долоня хлопця зупиняє мене, беручи мене за руку.

- Але тобі вже немає куди дітися, ти дала згоду.

- На що згоду? Ти скажеш чи ні?

- Я запрошую тебе на побачення. Справжнє, без всяких фіктивних витребеньок.

Я здивовано дивлюсь на нього.

- Добре, - спокійно відповідаю.

- І не буде ніяких суперечок, криків?

- Ні. Я пообіцяла, значить піду.

- Так легко?

- Так. Я знаю декілька прийомів із самооборони. Пам’ятай про це.

Хлопець голосно сміється, відкриваючи свої прекрасні зуби. Я теж посміхаюся.

- Тоді до завтра. Вранці скину тобі смс.

- Добре. На добраніч.

- На добраніч, - говорить хлопець і ніжно цілує мене в щоку.

Я міцно обіймаю хлопця і теж цілую в щоку.