Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Розвертаюся до будинку і поспішаю до Романа. Наталі вже мабуть не знає, що з ним робити. Намагаюсь тихенько зачинити двері.

- Потрібно поговорити, - від голосу мами я налякано підстрибую.

- Господи. Мамо, ти мене налякала. Що сталося?

- Просто потрібно поговорити. Пішли на кухню.

- Мені потрібно перевірити як там Роман.

- Мабуть вже спить, але виглядав він не дуже свіжим. Багато він випив?

- Не знаю, але не все так погано.

- Добре, йди перевір його, я поки зроблю нам трав’яного чаю і ми з тобою попліткуємо. Наталі, вже пішла спати.

Тихенько прокрадаюся на другий поверх. З кімнати Романа простягається тоненька доріжка світла. Навшпиньках йду до дверей, повільно їх відчиняю і прослизаю в кімнату. Роман спить на животі, обома руками обіймаючи подушку. Він все в тій же гавайській сорочці. Підходжу до ліжка і знімаю його кеди, намагаючись не розбудити хлопця. Вимикаю ліхтар на тумбі біля ліжка і так само нишком виходжу з кімнати, тихо закриваючи двері.

Полегшено зітхаю. Сьогодні мені пощастило. Не буду слухати монолог друга про те як він мене любить, як любить Італію, і що він згоден одружитися на мені, якщо я не вийду заміж до тридцяти.

Мама. Я забула, що вона мене чекає. Спускаюся на кухню. Мати в своєму улюбленому брендовому халаті наливає нам чай. Колись ми часто так усією сім’єю по вечорам пили чай, розмовляючи про усе на світі.

- Сідай, люба, - мама ставить чашку на стіл біля мене.

- Ти хотіла зі мною поговорити?

- Так. Ми так давно не сиділи з тобою ось так удвох. Розкажи мені як твої справи?

- Все добре.

- Як навчання?

- На відмінно. Ти ж контролюєш мої оцінки. Директор школи кожен тиждень присилає тобі звіт по мені.

- Не думала, що ти це знаєш, - піджимає губи мама.

- А як ще по-іншому ти будеш все знати. Ти завжди знайдеш ниточки, за які потягнути.

- І тобі цьому треба вчитися. Я розумію, що ти більш творча людина. Але з цього нічого хорошого не вийде. Я хочу аби ти стояла на ногах твердо, навіть, якщо нас з батьком не буде. Ми залишимо вам статки, але і з ними потрібно вміти управляти аби не втратити все за рік.

- І саме тому я буду вчитися там,  де хочете ви. Так для мене буде краще, - вже як мантру промовляю я.

- Сонечко, ми бажаємо тобі тільки добра. Зрозумій мене. Давай про щось інше поговоримо. В тебе вже з’явився хлопець?

- Мамо, - здивовано кажу я.

- Що мамо? В твоєму віці це нормально цікавитися хлопцями.

- В мене немає на це часу, - хмурюсь я.

- Ну не жмур так брови, зморшки будуть, - мама пальцями розгладжує мої брови. Притискаючи долоню до моєї щоки.

Я опускаю голову на її руку, заплющуючи очі. Рука мами пахне кремом, як і раніше.

- Як в дитинстві, твої руки завжди так пахли.

- Саме тому я не змінюю крем для рук, - сміється мама. – Ти, коли була ще геть маленька, вечері обіймала мої руки і нюхала їх. Ти казала, що це найпрекрасніший аромат. А одного вечора, коли ми з батьком були на дні народження нашого партнера, ти весь тюбик втерла в своє волосся.

- Не правда, - сміюся я. – Я мастила руки аби пахнути як ти.

- Так, так, люба. А залишки ти вирішила втерти в волосся. Я дві години відмивала твоє волосся.

- Проте я пахла тобою.

- Як давно ми так з тобою не сиділи.

- Так. Можливо це питання дурнувате. Але чого саме сьогодні ти вирішила відновити нашу традицію.

- Я бачила на ґанку тебе і Алекса. Що між вами?

- Нічого. Він друг Макса, тож ми вимушені спілкуватися.

- І тільки? Мені так не здалося.

- Мамо, ми просто друзі.

- Я бачу як він на тебе дивиться і як ти дивишся на нього. Але цей хлопець занадто.

- Що занадто? – перебиваю маму. – Занадто багато на себе бере?

Повторюю вранішні слова матері.

- Так. Він влізає туди, куди не слід. Він ще не твій хлопець, а вже сперечається зі мною з приводу як виховувати тебе.

- Мамо, він просто став на мою сторону. Він не повчав тебе. Алекс- хороший хлопець, розумний, ввічливий, уважний.

- А як добре ти його знаєш? Який він насправді? Ти хоч раз спілкувалася з ним на самоті по-справжньому, а як він поводить себе з іншими. Завжди звертай увагу на його дії.

- Я його знаю. Він хороший хлопець і нічого поганого Алекс не задумав.

Я починаю дратуватися. Розмова повертається не у той бік. Замість душевного вечора з мамою знову повчання. З ким дружити, а з ким ні.

- А я так не думаю. Ти ще зовсім юна і недосвідчена. Скажи мені, а не думали ти, чого Алекс звернув на тебе увагу? З яких пір?