Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

основи. Інколи одній їй була відома якась дрібничка, яку вони

всі колись раніше знали, але потім давно забули. Вона

повільніше аналізувала, але не пропускала жодного з потрібних

етапів, бо не знала, які з них необов’язкові.

— Це почалося під час гальмування?

Станні гмикнув, неначе йому щось тільки-но заболіло.

— На нульовій g раптом перевантажився один із регуляторів, —

відповів Станні. — Принаймні нічого страшного не сталося. Ото

було би невдобно, якби вибухнув корабель з усіма цима попами

і са. Треба буде вернутись і ще раз їх перевірить.

Мельба кивнула й подумки відзначила, що потрібно ще раз

пройтися необхідною процедурою. Все, що вона знала — це

трюїзм, повторений у трьох інструкціях: якщо корабель посеред

рейсу перериває прискорення, а потім раптом дає вектор тяги

в протилежному напрямку, то настав час особливо ретельного

огляду.

— Поставлю на ротацію, — Мельба відкрила спільний графік

перевірок. Що десять днів з’являлося «вікно», під час якого

можна було повторно відвідати великий корабель. Вона

зарезервувала цей час, позначила його в графіку і вписала всю

бригаду. Це здавалося таким природним і простим, немовби

вона все життя тільки тим і займалася. Що, по суті, відповідало

дійсності.

Флотилія наближалася до останнього етапу рейсу. Кілька

тижнів тому вони перетнули орбіту Урана, і в незмірній безодні

нічного неба Сонце тепер лишалось просто яскравою зорею.

Зараз усі вогні реактивного полум’я спрямувалися до Кільця, висмоктуючи з корабля швидкість і гасячи її з кожною

хвилиною. І хоча так робили абсолютно всі, хто літав на рушіях

Епштейна, Мельба не могла по збутися враження, немовби вони

всім флотом намагалися втекти від місця свого призначення, куди їх тягнули проти власної волі.

За винятком робочих, єдиною темою всіх розмов — у кают-компанії, спортзалі або човниках, якими возили їх на кораблі, що потребували техогляду — стало Кільце. Марсіянські наукові

кораблі та їхній військовий ескорт уже долетіли то пункту

призначення й з усіх сил вдивлялися в порожнечу. Поки що

ніхто не бачив ніяких офіційних рапортів, замість них буйно

розрісся бур’ян чуток. Кожен промінь світла, випущений

у Кільце, на щось натрапляв, відбивався і вертався назад, як

у нормальному космосі. Проте, якщо дослідити відбиту хвилю, раптом з’ясовувалося, що декілька констант змінились. Фонове

мікрохвильове випромінювання зсередини Кільця було

старішим

від

Великого

Вибуху.

Подейкували,

якщо

прислухатися до статики, яка йшла з протилежного боку, то

можна було розчути голоси загиблих на Еросі або проклятих.

Мельба відчувала страх у розповідях людей, бачила, як

хрестилася Соледад, коли їй здавалося, що на неї ніхто не

дивиться. Її обтяжувала гнітюча вага об’єкта. Вона розуміла

наростання страху інших не тому, що сама від нього потерпала, а того, що наближався її персональний переломний момент.

Невдовзі мав прибути монструозний корабель ОПА, практично

водночас із земною флотилією. Ішлося, звичайно, не про дні, а радше про тижні. Проте вже скоро. «Росинант» уже обігнав

повільнішого «Бегемота». Із сонячних глибин він піднімався

з Голденом на борту. Невдовзі їхні шляхи перетнуться.

А потім — атака й публічне приниження Джеймса Голдена, за

яким настане і його смерть. А вже після цього…

Думати про наступні події було дивним. Чим більше вона про

це розмірковувала, тим більше замислювалася про те, щоби

й далі вести нічим особливим не обтяжене життя Мельби. А чом

би й ні? У Кларісси Мао не було нічого, вона нічим не

розпоряджалася, вона фактично й була цим нічим. А в Мельби

Кох принаймні була робота. І якась там історія. Ця думка її

гріла, гріла особливо тим, що була нереалістична. Бо

повернеться вона додому, і знову стане Кларіссою, і зробить усе

залежне від неї, щоби відновити власне прізвище. Цього

вимагала честь. Якщо залишитися, значить, піти шляхом Джулі.

У дитинстві