Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

Навіть тоді коли я вже лежала у своєму ліжку, то ще досі не могла прийти до тями. Взагалі весь сьогоднішній вечір, був наче сном. Настільки хорошим, що аж страшно повірити що це правда. Дивно як, декілька годин можуть зробити тебе щасливою. Після розмови з Соколовським я вбила собі в голову, що й справді це лише гра, і розраховувати на більше, просто безглуздо. Та став би він тоді приходити за мною в кімнату? Також запевнення Свята, людини яка знає його все життя. Та й сама поведінка хлопця помітно змінилася. Він став більш уважним, таким милим і романтичним. А його слова " Я нікому не дозволю тебе скривдити" так і застрягли в моїй голові. Невже це правда? Невже я і справді можу йому подобатися?
Від думки про це, в середині починали літати метелики і я справді відчувала себе щасливою. 
Наступного дня, я ходила неначе божевільна, весь час посміхалася. Деяких людей це навіть дратувало, таких як Злата наприклад. Те що вона мене ненавиділа, оскільки я вкрала її принца, я чудово знала. Та якщо серйозно, мені було все одно, що вона думає про мене. Нехай заздрить на здоров'я. 
Та такий хороший настрій, звичайно не оминув уваги моїх подруг. Дівчата те і робили що розпитували, як так сталося що ми з Левицьким разом? Де? Як? І коли познайомилися?
По суті вчора був наш перший вихід разом на публіку університету, як пара. І вже тепер точно ні в кого не залишилося сумнівів що ми разом. Мушу визнати, що і ставлення студентів змінилося. До мене почали вітатися взагалі не знайомі мені люди, і я помітила, що коли йду коридором, люди починають шептатися. І що цікаво, почали пропускати мене в черзі у їдальні чи на ксероксі. Це все виглядало дуже дивно і водночас кумедно.
Оскільки сьогодні зранку Левицький поїхав на якісь планові збори по фірмі його батька. І мав повернутися тільки в п'ятницю ввечері, на парах його не було. Виходить, що ми з ним побачимося аж в суботу на святкуванні його дня народження. Я почала думати, що подарувати хлопцю? І хоча Макс просив нічого йому не купляти, з пустими руками я прийти звичайно не могла.
І тут виникла проблема, що подарувати людині, яка і так все має? Купляти якусь не потрібну річ, мені не хотілося. А на справді хороший і дорогий подарунок грошей у мене не було. Мені хотілося щоб це було щось особливе, річ яка б нагадувала про мене. Я чудово розуміла, що рано чи пізно наша історія закінчиться. А дивлячись на мій подарунок, він хоч інколи згадував про мене. 
Якось вечері, роблячи домашнє завдання я слухала музику. Як раптом почала звучати композиція, яка тепер асоціювалася тільки з Левицьким. Одразу в моїй голові промайнули спогади нашого першого танцю в клубі, а також вчорашнього вечора. А потім і наша перша зустріч, і як все це закрутилося. А тоді вирішення проблеми з подарунком прийшло якось, само собою. 
Ще однією проблемою стало, що одягти на саме святкування? Вечірка повинна відбутися в заміському будинку його батьків. Само собою, що в джинсах я не піду, тут потрібно щось елегантніше. А з чогось відповідного, у мене тільки плаття, в якому я була на дні народженні в Іри. Та ще раз його одівати я не хотіла, ну і звичайно купляти нове я теж не збиралася.

- І так, що там у вас з Левицьким? - зацікавлено запитує Буруля, коли ми готували вже вечерю. 
- Ти про що?
- Настя, не тупи. Ну, ви вже разом?
- Фіктивно, ми вже давно разом. 
- Це я знаю. Мене цікавлять справжні відносини. 
- Буруль припини, ти знаєш що це лише гра. 
- Щось я в цьому вже починаю сумніватися. Бачили б ви себе збоку... Ммм, просто ідеальна пара - мрійливо каже подруга. 
- Ну, значить добре граємо свої ролі - відповідаю я, криво посміхаючись. 
- Тобто, ти хочеш сказати, що зовсім нічого до нього не відчуваєш? І всі ці погляди, обійми й очі, які світяться від щастя. Це лише твоя гра? Так? - нервово запитує Буруля дивлячись мені просто в очі. 
Від досади, я закрила обличчя руками. Мені самій хотілося знати відповідь на ці питання. 
- Наталь я не знаю, чесно. Я заплуталася - тихо відповідаю я, опустивши голову з низ - Я справді вже не знаю де гра, а де справжні почуття - подруга уважно подивилася на мене, а тоді сказала сідаючи поруч.
- Може вам варто поговорити про це?
- Ну і як ти собі це представляєш? - нервово запитую я - Привіт, Макс ти часом не влюбився в мене? - кажу награним голосом - Так я повинна запитати, чи що? А потім почути у відповідь - Манюня, ти напевно щось наплутала, це всього лиш гра! - показово кривлю голос знову - І виставити себе повною ідіоткою? Ні, я до цього не готова. 
- Ну, а якщо в нього все ж, є до тебе почуття?
- Якби почуття були, він напевно сказав мені про це. А так... - тихо відповідаю я, знизуючи плечима. 
- Я все одно не можу повірити, що все що він робив, лише для показухи - впевнено сказала подруга. Мені б дуже хотілося, щоб слова подруги були правдою. Та поки що, це були лише мрії. 
- Давай не будемо більше про це. Краще розкажи як в тебе справи зі Святом? - стараюся змінити тему розмови.
- А що Свят? - посміхаючись питає дівчина
- Мені здалося, чи між вами й справді спалахнула іскорка - підморгуючи очима запитую я.
- Ну, взагалі то ми обмінялися номерами.... - загадково відповідає подруга. 
- І?
- І він вчора до мене телефонував, наступного тижня домовилися зустрітися.. 
- Так це ж круто - весело кричу я.
- Ти справді думаєш, що я можу йому подобатися? - з надією запитує подруга. 
- Дівчино, що за дурні запитання? Якби не подобалася навряд чи дзвонив до тебе - впевнено заявляю я. 
Та не встигає дівчина нічого відповісти, як раптом хтось постукав у двері. Буруля швидко підвелася і відчинила їх.
- Доброго вечора - почувся голос не знайомого хлопця - Мені потрібна Анастасія Бондаренко. 
- Настя, тебе!- каже подруга, відступаючи назад. 
Я швидко встаю з крісла і підходжу до дверей. Там стоїть не високий хлопчина, тримаючи в руках велику, білу коробку з червоним бантом.
- Ти Настя? - запитує хлопець, з цікавістю розглядаючи мене.
- Так.
- Тоді це тобі - каже гість, простягаючи мені коробку. 
- Що це? - здивовано запитую я.
- Не знаю. Я повинен був тільки передати - знизує плечима він - До побачення - швидко кидає і йде. 
- Ей, стій! - кричу, трохи відійшовши від шоку - Від кого це? - запитую вибігаючи за двері. 
- Нічого не знаю. Я повинен був, лише передати - на останок прокричав хлопець, перед тим як зникнути.
- Нічого не розумію - бурмочу про себе, заходячи в кімнату і розглядаючи коробку. 
- Ну, і довго ти ще будеш на неї дивитися? - нервово каже Буруля - Швидше відкривай, так цікаво що там - додає підходячи ближче. 
Я декілька секунд вагаюся, а тоді обережно знімаю бант і відкриваю коробку. В середині була, загорнута в папір на перший погляд вишукана тканина, темно синього кольору. Я перевела погляд на подругу, вона як і я дивилася здивованим поглядом. Я обережно взяла за край і підняла вверх. Це було не реально круте плаття.
- Як думаєш від кого це? - зачаровано запитує подруга, не відводячи погляд від плаття. 
- Не знаю - задумливо відповідаю. 
- Mac Duggal! - кричить Буруля споглядаючи на етикетку.
- Що? 
- Настя, це дуже крутий і дуже дорогий бренд одягу - пояснює подруга. 
З цими словами у мене проявилися думки від кого міг бути цей подарунок. Ми з Наталкою одночасно глянули один на одного і дівчина додала.
- Левицький! - на що я важко зітхнула і сіла на край ліжка - Ей, ти чого? Це ж круто! - побачивши мій вираз обличчя, запитала подруга.
- Що круто? Те що він вважає, що я не в змозі купити собі нормальне плаття?
- Що? Що ти верзеш? З чого ти взяла, що він так думає. Можливо хлопець просто вирішив зробити тобі подарунок.
- Я не потребую від нього ніяких подарунків. А тим більше таких дорогих. Крім того це в нього завтра день народження, а не в мене.
- Правильно, і ти вже другий день сушиш голову, що туди одягти. Ось Макс і спростив тобі задачу.
- Не знаю, я не звикла до таких подарунків - нервово відповідаю, скоса поглядаючи на плаття. 
- Настя, за весь цей час, він хоч раз натякнув тобі на різницю у ваших соціальних статусах?
- Ні - тихо відповідаю. 
- Так з чого ти взяла, що він вирішив зробити це зараз? - я нічого не відповіла, лише знизила плечима - Давай, приміряй плаття - впевнено заявляє подруга, даючи мені його в руки . Я декілька секунд вагалася, а тоді все ж вирішила приміряти. Можливо воно мені й зовсім не підійде.
Як не дивно, та наряд сів на мене просто ідеально. Це було темно синє плаття довжини міді, короткі рукави приспущені, а лінія плечей відкрита. В такому вигляді я відчувала себе справжньою леді, а не звичайною студенткою. 
- Боже, воно ідеальне - не стримуючи емоцій сказала Буруля. 
- Не знаю, мені все одно ніяково приймати від чужої мені людини, такі подарунки. 
- Не такий вже він і чужий - підморгуючи каже дівчина. 
- Припини, я ще нічого не вирішила.
- Настя, коли він побачить тебе в такому вигляді, то відразу зробить тобі пропозицію - знущається з мене подруга. 

Як завжди в ночі я не могла заснути. Останнім часом я те і роблю що думаю тільки про Левицького. Цей хлопець заполонив усі мої думки. Я страшенно переживала за завтрашній вечір і за те, щоб нашу картину встигли зробити до цього часу. Звичайно, прийшлося переплатити за короткі терміни, та я гадаю, це цього варте.
Наступного дня, після того як ми прокинулися і поснідали, наша кімната перетворилася на салон краси. Сьогодні подруга взяла мене у свої обороти, манікюр, педикюр, зачіска й макіяж - лягло на її плечі. Як добре коли у тебе є така всебічно розвинена подруга.
І вже рівно о восьмій годині вечора, я дивилася в дзеркало і не могла впізнати там себе. Вечірній макіяж, який надавав виразності моїм рисам обличчя, легкі локони, що спадати по оголених плечах і вишукане плаття, яке підкреслювало мою струнку фігуру. Все було просто ідеально. 
Я щиро подякувала подрузі й захопивши зі собою подарунок, який на щастя зробили вчасно, поспішила на вулицю. Там на мене вже чекав Свят та Аня.

Вийшовши з машини, я одразу помітила Макса який стояв біля входу. Хлопець підстригся. І був одітий у білосніжну сорочку та чорний костюм. І мушу визнати, він виглядав шикарно. 
Я зловила на собі, його задоволений погляд. Напевно хлопець був радий, що я таки наділа його подарунок. 
А ще я не вимовно переживала, чи сподобається йому мій подарунок. В цей момент, коли Макс відкривав його, я думала моє серце просто вискочить з грудей. Хлопець був здивований такому подарунку, та я бачила що він йому сподобався. 
В середині, вечірка була в самому розпалі. Всі танцювали, випивали й веселилися. За весь вечір я отримала безліч комплементів, щодо свого зовнішнього вигляду. Макс познайомив мене з великою кількістю людей, половини з яких я навіть не запам'ятала. Та найголовніше було те, що весь цей час Макс міцно тримав мене за руку і ні на хвилину не відпускав. В цей момент, я й сама повірила що наші стосунки справжні. І я дійсно почувала себе щасливою. 
Згодом, Макс сказав що нам потрібно поговорити й попросив пройти за ним. В цей момент я розгубилася, не розуміючи що чекати від хлопця. Та як тільки ми підійшли до сходів, щоб піднятися на другий поверх. Відчинилися двері й там появилася довгонога блондинка з голубими очима. На ній була, біла коротенька сукня. І мушу визнати дівчина й справді була дуже красива. 
В цей момент, запланувала ідеальна тиша. Я перевела погляд на Макса, він не зводив погляду з дівчини. Аня зі Святом розгублено поглядали то на Левицького то на незнайому. І тут я зрозуміла, що це не просто якась знайома або подруга.
- З днем народження любий! - прокричала дівчина, обнімаючи Макса. Моєї присутності, вона здається не помітила.
- Вероніка? Що ти тут робиш? - розгублено запитує хлопець. 
Вероніка! О Боже, це дійсно - вона! Панічно прокрутилося в моїй голові. І в цей момент я зрозуміла, що для мене вечір вже зіпсований. 
- Як це що? - здивовано запитує дівчина - Приїхала привітати тебе зі святом! 
- Е, не варто було - вибираючись з її обіймав сказав хлопець - До речі знайомся, це Настя - моя дівчина - від цих слів дівчину перекривило. Вона оцінювальним поглядом перейшлася по мені з гори до низу. Одразу було помітно, що я їй не сподобалася.
Потім підбігли якісь дівчата і накинулися на нову гостю. Здається це були її подруги. І як не дивно, серед них була і Вікторія.
Прихід дівчини повністю змінив атмосферу свята. Я ловила на собі вбивчі погляди Ніки, і від цього мені було дуже не комфортно. Макса також ніби підмінили, на запитання чи все в порядку, він відповів що так. Та я бачила, що він якийсь знервований. В цей момент я і справді не розуміла, що робити далі. 

Для того щоб хоч якось привести себе до тями, я зайшла у ванну кімнату. Мені потрібно було, сховатися від всіх. І просто переварити інформацію. 
Та моє щастя тривало не довго. Через декілька хвилин зайшла Вероніка. Вона підійшла і стала поруч зі мною. 
- Так значить ти і є нова пасія Макса? - оцінювальним поглядом каже дівчина.
- Дівчина! - уточняю я.
- Та припини, таких як ти у нього було сотні. І після тебе  ще стільки ж буде - складаючи руки на грудях каже вона - А, єдиною дівчиною яку він кохав - була і є Я - мені були не приємні її слова. Та крити я й справді не мала чим. Наші стосунки не справжні і що у хлопця в голові, я уявлення не мала.
- Тоді чому ви не разом? - таки беру себе в руки й запитую я.
- Так склалися обставини, я була за кордоном. Та тепер я тут. І нам ніхто і ніщо не завадить бути разом.
- Це тоді, коли ти зрадила Максу з іншим?
- Ти і про це знаєш? - здивовано запитує дівчина, було помітно що вона такого не чикала.
- Знаю - впевнено відповідаю. 
- Послухай мене дівчинко уважно!- ричить Ніка мені просто в обличчя - Макс все одно буде моїм. Тому що, щоб там не було, він все одно кохав мене, кохає і буде кохати. Так що зроби милість, відійди з дороги - просичала дівчина, і відштовхнувши мене в сторону, вийшла за двері. 
Боже, як же це було не приємно. До такої заяви я явно була не готова.Так, і що мені тепер робити далі? Як я взагалі, повинна на це реагувати?
Декілька секунд мені знадобилося, щоб привести думки в порядок. А тоді я вирішила, що в першу чергу, мені варто поговорити з Максом. Він і повинен відповісти мені на ці запитання. 
Привівши себе в порядок, я пішла шукати Левицького. Та його як на зло ніде не було. 
- Ви не бачили Максима? - звертаюся до Саші та Лесі. 
- На жаль, ні! - знизують плечима молоді люди. 
- Я знаю де Макс! - почувся позаду мене голос Віки.
- І де ж він?
- Я бачила як він підіймаюся на другий поверх разом з Нікою - хитро прошипіла дівчина. Від цих слів в середині щось перевернулося. Та я старалася не подати виду.
Мені раптово стало дуже жарко, і не вагаючись я швидко вийшла з будинку на задній двір. Щоб опанувати себе і зрозуміти, що мені робити далі. 
Холодний вітер одразу вдарив в моє обличчя. Небо затягнулося чорними хмарами й здавалося ось, ось піде дощ. Саме зараз я пошкодувала що не взяла верхній одяг з собою. Та повертатися назад мені не хотілося. І я все дальше і дальше йшла в глиб саду. Я старалася вгамувати свої почуття і переконати себе, що це лише вигадки Вікторії, щоб просто позлити мене. Тоді де ж насправді подівся Макс? Та ще й слова Вероніки так і крутилися в моїй голові.
В якийсь момент я випадково підняла голову і завмерла на місці. Дах будинку був прикрашений кольоровими гірляндами й квітами. Кругом все освітлювалося і це було неймовірно красиво. Там стояло двоє людей, які обнімалися. Я придивилась краще і зрозуміла, що це були Макс і Вероніка. В цей момент в середині мене, ніби щось обірвалося. І весь світ просто перестав існувати...