Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Бачив, і ти мала рацію, це бридко. Тож я тільки фотки потім подивився і зберіг кілька вдалих.

Я посміхнулася і поцілувала його.

— Антуан телефонував. Я поспілкувався вчора з ним. Ще король спілкувався, поки ми вдвох у лікарні були. А в новинах тебе вже встигли поховати, двічі. А потім воскресити. Загалом, старий нервував.

— Старий?!

— Він сама себе старим назвав. Скажу дослівно "хлопче, не примушуй старого нервувати", — я посміхнулася його репліці — загалом, ми сподобалися одне одному.

— Це добре.

— Ще з Настею поспілкувався, мені показали хом'ячка, у сенсі молодшого сина. Чого вона його так називає?

— А ти щоки ці бачив? — хлопець кивнув. — Ну ось через них.

— Мила дитина. Вони вирушили приватним рейсом на Афон.

— Вже?

— Так. Тож мені пообіцяли дати нянчити молодшого. Щоправда, це звучало як погроза, типу можеш няньчити хоч цілий день. І ще з таким натяком, щоб ми не дуже поспішали і не забували про запобігання. Чого вона на мене наїжджає?

— Настуся мене захищає і мою наївність у деяких питаннях.

— Я їй заявив, що хочу багато таких хом'ячків.

— І як Настя? — весело запитала я.

— Посміхнулася і перервала відео чат.

Я розсміялася. До нас у двері постукали.

— Дорога, це Мартіна.

Підійшла, відчинила. Королева з усмішкою подивилася на мене.

— Як ви?

— Добре.

— Хлопці мені вже розповіли про урсу, і її появу тут уже розслідують. Альфред проводь Ізабеллу в медпункт у готелі, тут є пристрій, що залікує ранку. Смілива моя дівчинка. Хлопці з охорони просто в захваті від тебе.

Я тільки посміхнулася. А королева приголомшила мене наступною новиною.