Читати книгу - "За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Трагедія села Верховини цікава не тільки тому, що стала однією з останніх у період весни―літа 1945 р., а й тому, що її розголос забезпечила польська комуністична влада. Було створено спеціальну комісію, її матеріали публікували в тодішній пресі. Очевидно, все для того, аби скомпрометувати польське антикомуністичне підпілля. Про трагедію інших українських сіл, знищених, зокрема, за участі комуністичної влади, воліли не говорити взагалі. «Ті, хто кричать і судять за Верховини, ― читаємо про це в листівці ОУН, ― самі одночасно допускаються до таких самих злочинів, самі їх організовують і проводять».
Урешті зусилля керівників українського та польського визвольних рухів увінчалися успіхом і взаємне поборювання влітку 1945 р. практично припинилося. А разом із тим було цілком заблоковано переселення. Звіт українського підпілля за липень―серпень цього року свідчить: «Акція виселювання українців до УРСР продовжується дальше, однак в останніх місяцях не дала більших результатів. Повиїздили деякі кацапські оселиці Лемківщини і рештки записаних перед тим холмщаків».
Переговори, перемир’я, співпраця
Перемир’я між українським та польським підпіллям створювало підстави для тісніших стосунків та співпраці, тим паче що ситуація, у якій опинилися обидві сторони після завершення Другої світової війни, вимагала цього. Після масових репресій проти національного підпілля і створення підконтрольних Москві органів влади поляки зрозуміли хибність їхнього ставлення до СРСР як союзника, а сподівання на допомогу західних держав ставали дедалі утопічнішими.
Для українського визвольного руху визначальними в міжнародній політиці післявоєнного періоду стають спроби створити єдиний антирадянський фронт поневолених СРСР народів, особливо тих із них, що опинилися під впливом Москви після 1945 р. Одним із найважливіших кроків у цій стратегії було налагодження дієвої співпраці з польським підпіллям.
«Передумовою перемоги над московсько-большевицьким імперіялізмом, ― читаємо в одному з документів українського підпілля, ― є активна участь у спільному фронті боротьби проти нього народів українського і польського. Оце твердження випливає з таких фактів:
1. Довговічна ворожнеча між обома народами уможливлювала завжди розріст ворожих обом народам імперіялізмів Москви і Берліна, а передовсім причинилася до зросту сил московського імперіялізму, що в результаті приносило завжди поневолення України і Польщі.
Український і польський народи є найчисленнішими народами в комплексі середньої, південної, північної та східної Европи і підсовєтської Азії і в сучасний момент виказують найбільшу життєву та національно-визвольну снагу й динаміку в їхній боротьбі проти московського імперіялізму.
2. Зроблені досі спільні кроки, зокрема в умовах німецької окупації Польщі і України, в напрямі ліквідації ворожнечі, порозуміння та спільних акцій проти московсько-німецьких імперіялізмів дали добрі наслідки, заохочують і зобов’язують до розбудови досі зробленого».
Тому після 1945 р. польське питання в загальній стратегії українського визвольного руху не тільки не втратило актуальності, а й, навпаки, набуло додаткової гостроти. Зміну курсу українсько-польських відносин яскраво видно з інструкції для пропагандистів на 1945 р., яка була фактичним втіленням загальної стратегії ОУН у життя. Якщо у раніше згадуваних вказівках з 1944 р., по суті, наголошувалося на неможливості співпраці з поляками, акцентувалося на продовженні боротьби з ними, то в наступній вже читаємо: «Відкидаємо в теперішній момент відплатні акції проти польського населення як недоцільні, бо вони не дадуть на довшу мету бажаного висліду, а навпаки, можуть спровокувати ще більші наслідки.
По-друге, такі акції, хоч яко відплатні були би у великій мірі оправдані, все ж таки поставили би нас в очах кожної незаінтересованої ― третьої сторони до певної міри нарівні з тими, які доконують цих злочинів на українцях. А нам не вільно за жодну ціну дати себе стягнути з тих ідейних позицій, які ми занимаємо <…>. Ми визнаємо й обстоюємо тільки великі, шляхотні вільностеві ідеали, згідні з культурою і загальними людськими принципами моралі. Відплатні акції проти загалу населення і система збірної відповідальності не згідні з цими принципами, і ми їх відкидаємо. Збірну відповідальність осуджуємо найгостріше, як систему варварства. Ми не дозволимо жодними непродуманими поривами пімсти сплямити наші чисті прапори.
По-третє, такі акції наші вороги використали б негайно усією силою пропаганди проти нас і роздули б до величезних розмірів».
Програмові засади українсько-польського порозуміння після Другої світової війни відображені в документі українського підпілля «Думки в справі урегулювання польсько-українських відносин та в справі організації спільного визвольного фронту». Невідомий автор зазначає, що після розгрому німецького імперіалізму обов’язком для польського та українського народів, а також цілого культурного світу є об’єднати зусилля для протистояння більшовицькому імперіалізму ― другому найстрашнішому ворогу Польщі й України та всіх волелюбних народів. Далі документ подає перелік постанов, які мали бути реалізовані визвольними організаціями обох народів для налагодження спільної боротьби:
«1. Доложити всіх сил, щоби довести до замирення існуючі польсько-українські конфлікти й протидіяти фактично всім намаганням підступної большевицької політики роз’єднати і поставити проти себе наші сили.
2. Нав’язати тісну співпрацю наших політичних і військових сил у спільній визвольній боротьбі на теренах України й Польщі, на всьому просторі СССР і всіх інших країв, окупованих большевицькими імперіалістами, та на міжнародній світовій арені.
3. Доложити всіх сил до організації і скріплення якнайширших розмірів спільного визвольного фронту всіх народів, поневолених і загрожених московсько-большевицьким імперіалізмом.
4. Будемо змагати до того, щоби дотеперішня ненависть і ворожнеча між нашими народами обернулася на приязнь, ― щоби ця приязнь, створена в тяжких роках спільної неволі і спільної визвольної боротьби, стала основою приязні і спільної політичної співпраці наших народів в майбутньому по здобутті вільних незалежних держав.
5. Найглибший інтерес України і Польщі та всіх інших народів Східної Европи, від Фінляндії і до Дарданелів і Туреччини, вимагає, щоб на просторі Східної Европи запанувала на місці московського імперіалізму ― відвічної загрози для всіх вільних народів ― система незалежних національних держав, а на місці реакційної сталінської тотальної тиранії ― система правдивого західньо-европейського демократичного ладу, опертого на засаді самовизначення народів і волі людських спільнот та одиниць.
6. У всіх взаєминах будемо шанувати існуючий під цю пору стан національних відносин на наших теренах. Висловлюємо надію, що спірне питання польсько-української границі буде вирішене у майбутньому між урядами польської та української держави дорогою приязного порозуміння.
Ми віримо, що з’єднання наших сил у спільному визвольному фронті спричиниться дуже поважно до розбиття й ліквідації московсько-большевицької тюрми народів та вийде на добро й щастя наших народів та всього людства».
В іншому документі під назвою «Вихідні позиції» українською стороною сформульовано принципи, на яких мала би базуватися співпраця. Найважливішими серед них залишалися взаємне визнання боротьби народів за творення власної незалежної держави, окреслення спільного ворога ― радянського імперіалізму, визнання етнічного принципу у визначенні кордонів із правом кожного народу на самовизначення, плекання в суспільствах обох народів атмосфери взаємоповаги та потреби співпраці.
Для польської сторони найважчим для сприйняття був момент визнання етнічного принципу визначення кордонів. Зважаючи на це, представники українського визвольного руху у переговорах із поляками готові були навіть замінити цей принцип на принцип вільного самовизначення населення спірних теренів.
План
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна», після закриття браузера.
