Читати книгу - "Орієнталізм"

ж можна було завдати дошкульнішого удару «священній» історії, аніж замінити філологічною лабораторією акт божественного втручання в історію? І чи можна було знайти більш промовистий спосіб, аби проголосити, що сучасна роль Сходу обмежується тим, що він є просто матеріалом для європейських наукових досліджень?38 Майже позбавлені життя фраґменти Сасі, подані в окремих картинах, були замінені тепер чимось новим.

Схвильована заключна частина, якою Ренан завершив свій leçon, мала іншу функцію, аніж просто пов’язати орієнтально-семітську філологію з майбутнім і з наукою. Етьєн Катремер, який був безпосереднім попередником Ренана на кафедрі гебрейської мови, виглядав на вченого, що, здавалося, утілював собою популярну карикатуру на цей людський тип. Будучи людиною надзвичайно працелюбною і педантичною, він виконував свою роботу, як сказав Ренан у своєму відносно незворушному жалобному слові, опублікованому в «Journal des débats» y жовтні 1857 p., як старанний працівник, котрий навіть тоді, коли робив суспільству неоціненні послуги, не бачив, проте, всієї будівлі, яка споруджувалася. А та будівля була чимось не меншим як «la science historique de l’esprit humain»* , яка була тоді в процесі спорудження, камінь по каменю 39.

Вступному уроці (фр.).* Історична наука людського духу (фр.).

Тією мірою, якою Катремер не належав до цієї епохи, Ренан у всій своїй діяльності був сповнений рішучості належати до неї. Більше того, якщо доти Схід майже виключно й нерозбірливо ототожнювався з Індією та Китаєм, Ренан плекав амбіції вирізьбити нову орієнтальну {185} провінцію для власного вжитку, у цьому випадку семітський Схід. Безперечно, що він помітив, як часом випадково, але досить-таки часто, арабську мову плутали із санскритом (як у «Шаґреневій шкірі» Бальзака, де фатальний арабський напис злощасного талісмана описується як санскритський), і відповідно він поставив собі за мету зробити для семітських мов те саме, що Бопп зробив для індоєвропейських: так писав він у передмові 1855 р. до трактату з компаративного семітознавства 40. Таким чином, у плани Ренана входило ввести семітські мови в яскравий і осяйний фокус à la Bopp , a крім того, підняти вивчення цих нехтуваних нижчовартісних мов на рівень сповнених палкої інтелектуальної пристрасті методів нової науки à la Louis Lambert *.

У стилі Боппа (фр.).* У стилі Луї Ламбера (фр.) — геніального вченого, героя однойменної повісті Бальзака.

Не раз і не двічі Ренан прямим текстом заявляв про те, що семіти та семітські мови були створені орієнталістськими філологічними студіями 41. А що він був людиною, яка займалася цими студіями, то майже не випадало сумніватися в тому, що його особиста роль у цьому новому штучному створенні була центральною. Але що розумів Ренан під словом створення у цих випадках? І в який спосіб було це створення пов’язане чи то з природним створенням, чи то зі створенням, що його Ренан та інші приписували лабораторним експериментам або класифікаторським та природничим наукам, насамперед тій, яка мала назву філософської анатомії? Тут ми мусимо вдатися до деяких спекуляцій. Упродовж усієї своєї діяльності Ренан, як здається, уявляв собі роль науки в людському житті, як (я процитую тут у перекладі настільки точно, наскільки зможу) «ясно й виразно казати (говорити або артикулювати) людині слово [логос?] речей» 42. Наука наділяє речі мовою; більше того, наука виводить на поверхню причини, щоб їх можна було висловити, вивільняє потенційну мову, сховану всередині речей. Особливо цінною характеристикою лінґвістики (як часто називали нову філологію) було не те, що природничі науки схожі на неї, а радше те, що вона сприймала слова як природні, за інших обставин мовчазні, об’єкти, {186} що їх треба примусити розкрити свої таємниці. Згадаймо, що головним проривом у вивченні написів та ієрогліфів стало відкриття Шампольйона, що символи на Розеттському камені мали фонетичний, а не тільки семантичний компонент 43. Примусити об’єкти заговорити було приблизно тим самим, що примусити заговорити слова, наділяючи їх залежною від обставин валентністю і точним місцем у підкореному правилам порядку реґулярності. У своєму першому значенні створення, як Ренан застосовував це слово, означало артикуляцію, через яку такий об’єкт, як семітський, міг розглядатися як щось створене з літер. По-друге, створення означало також оточення — у випадку семітських мов ішлося про орієнтальну історію, культуру, расу, розум, — освітлене й видобуте зі свого сховку зусиллями вченого. І нарешті, створення було формулюванням класифікаційної системи, через яку ставало можливим розглядати об’єкт, про який ішлося, в його порівнянні з іншими об’єктами; а під процесом «порівняння» Ренан розумів комплексну систему парадигматичних зв’язків, що встановлювалися між семітськими та індоєвропейськими мовами.

Якщо в усьому, що я досі говорив, я так дуже наполягав на відносно забутих дослідженнях Ренаном семітських мов, то це з кількох важливих причин. Семітські мови були предметом тих наукових студій, до яких Ренан звернувся відразу по тому, як утратив свою християнську віру; вище я описав, як він почав розглядати свої семітські студії як діяльність, що замінила йому віру й дала змогу встановити з нею майбутні критичні взаємини. Вивчення семітських мов було першим повноцінним орієнталістським та науковим дослідженням Ренана (закінченим у 1847 p., вперше опублікованим у 1855 p.), і було як частиною його пізніших великих праць про походження християнства та історію євреїв, так і вступом до них. У своїх намірах, якщо не в остаточних результатах, — цікаво, що дуже мало з класичних або сучасних праць як із лінґвістичної історії, так і з історії орієнталізму цитують Ренана частіше, аніж його побіжно згадують44, — його семітський опус мислився як філологічний прорив, з якого в пізніші роки він завжди черпав ретроспективну арґументацію для своїх поглядів (майже завжди неґативних) щодо релігії, раси та націоналізму 45. {187} Щоразу, коли Ренан бажав щось сказати про євреїв чи мусульман, наприклад, він робив це, ґрунтуючись на своїх надзвичайно категоричних (і нічим не підтверджених, окрім принципів науки, яку він практикував) упередженнях щодо семітів. Крім того, семітські студії Ренана мислилися як внесок і до розвитку індоєвропейської лінґвістики, і до диференціації орієнталізмів. Для першої семітські мови були деґрадованою формою, деґрадованою як у моральному, так і в біологічному розумінні, тоді як для другої вони були однією з — якщо не єдиною — стабільною формою культурного декадансу. І нарешті, семітські мови були першим витвором Ренана, фікцією, яку він винайшов у своїй філологічній лабораторії, щоб задовольнити своє прагнення знайти своє місце в суспільстві і свою місію. Ми в жодному разі не повинні забувати про те, що семітські