Читати книгу - "Стів Джобс"

Відпочинок у вересні 1982 року проходив у Паджеро-Дюнсі, неподалік Монтеррею. Близько п’ятдесяти членів команди Macintosh розташувалися біта каміна у великій залі. Джобс примостився на столі навпроти них. Спочатку він щось тихо говорив, а потім підійшов до дошки і став записувати свої думки.

Першою була: «Не йдіть на компроміси». Цей наказ із часом стане як корисним, так і руйнуючим. Більшість технологічних команд працювали на компромісах. Macintosh, з іншого боку, стане настільки «непристойно чудовим», наскільки Джобс та його помічники зможуть зробити його. Але він не надійде у продаж ще наступні шістнадцять місяців, а це означало запізнення по термінах. Оголосивши кінцеву дату для здачі проекту, Джобс зауважив: «Краще запізнитися, ніж: зробити неправильну річ». Якийсь інший менеджер проекту, який був би здатний на компроміси, визначив би кінцеву дату, після якої вже нічого не можна було б змінювати. Але не Джобс. Він винайшов нове твердження: «Річ недороблена доти, доки вона не надходить у продаж».

Іншою написаною на дошці фразою, яка, як Джобс потім казав, стала його улюбленою, була: «Подорож — це нагорода». Команда Macintosh, він полюбляв повторювати, — це військо з величною місією. Якось вони згадають свою подорож разом і, забуваючи болючі моменти, скажуть, що це був магічний період в їхньому житті.

У кінці презентації хтось запитав, чи мають вони зробити дослідження ринку і побачити, чого хочуть споживачі.

— Ні, - відповів Джобс. - Тому що споживачі не знають, чого вони хочуть, допоки ми їм не покажемо цього.

І він витягнув пристрій, який за розміром був трохи більший за книгу.

- Хочете побачити щось гарне?

Коли він відкрив його, виявилося, що всередині знаходився макет комп’ютера, який уміщувався б на колінах, із клавіатурою й екраном, приробленими один до одного так, що здавалося, що це зошит.

— Це моя мрія, яку ми втілюватимемо з середини і до кінця вісімдесятих, — сказав він.

Вони були компанією, яка вигадувала майбутнє.

Протягом наступних двох днів були презентації від лідерів команд і відомого аналітика комп’ютерної індустрії Бена Розена та вечірки з танцями біля басейну. Наприкінці Джобс виступив зі зверненням до групи.

— З кожним днем робота, яку тут роблять п’ятдесят осіб, посилає величезні хвилі у всесвіт, - говорив він. - Знаю, що, можливо, зі мною важко працювати, але це найвеселіша річ, яку я коли-небудь робив.

За багато років після того більшість аудиторії сміятиметься з того «можливо, важко працювати» і згоджуватиметься, що створення тієї гігантської хвилі — це найвеселіше, що трапилось у їхньому житті.

Наступний відпочинок відбувся наприкінці січня 1983 року, того ж місяця, коли запустили Lisa. Тон зібрання змінився. Чотири місяці до того Джобс написав на своїй дошці; «Не йдіть на компроміси». Цього ж разу одним із тверджень було: «Справжні митці продають свої творіння». Нерви ледве витримували. Еткінсону заборонили розповідати про запуск Lisa у публічних інтерв’ю, тож він демонстративно ввійшов до готельного номера Джобса й став погрожувати, що звільниться. Джобс намагався залагодити ситуацію, однак Еткінсон не заспокоювався. Джобс почав дратуватися.

- У мене на це зараз немає часу, - відказав він. — Понад шістдесят інших людей, котрі вкладають своє серце у Macintosh, сидять і чекають, що я почну нараду.

З цими словами він прослизнув повз Еткінсона і пішов до вірних підлеглих.

Він виголосив натхненну промову і повідомив, що розв’язав суперечку зі звуковими лабораторіями McIntosh щодо використання назви Macintosh. (Взагалі-то, це питання ще вирішувалося, але на той момент потрібно було застосувати трохи старого доброго ефекту викривленім реальності.) Він узяв пляшку мінеральної води й символічно освятив прототип, що знаходився на сцені. Еткінсон саме стояв у коридорі, коли почув гучні радісні вигуки, і, зітхаючи, приєднався до групи. Вечірка, що слідувала за нарадою, передбачала плавання голяком у басейні та розпалювання багать на пляжі під гучну музику, що лунала всю ніч. Через це готель «Ла-Палья-ін-Кармел» попросив їх більше ніколи не повертатися.

Ще одним гаслом Джобса на зустрічах було: «Краще бути піратом, аніж приєднатися до флоту». Він хотів, щоб у команді панував бунтівний настрій, хотів, щоби вони поводили себе, як шибайголови, котрі пишаються своєю роботою, але можуть сприймати накази від інших.

— Він хотів, щоби члени команди почувалися віровідступниками, які можуть швидко рухатися вперед і все зробити, — пояснювала С’юзан Кейр.

Через кілька тижнів, щоби відзначити день народження Стіва, команда оплатила біґборд на шляху до головного офісу Apple. На ньому було написано: «Вітаємо з 28-м днем народження, Стіве. Подорож — це нагорода. Пірати».

Один із програмістів команди Macintosh, Стів Каппс, вирішив, що цей новий дух вимагав підняття піратського прапору — Веселого Роджера. Він вирізав шматок чорної тканини і попросив Кейр намалювати на ньому череп і схрещені кості. Пов’язку на очі для черепа вона намалювала у вигляді символу Apple. У неділю, пізно ввечері, Каппс виліз на дах щойно зведеної будівлі Bandley-3 і підняв прапор на конструкцію, яку залишили будівельники. Прапор гордо майорів протягом кількох тижнів, поки члени колективу Lisa якось уночі не вкрали його і не надіслали своїм суперникам із Macintosh записку про викуп. Каппс провів рейд і спромігся вибороти стяг у секретаря, який оберігав його для команди Lisa. Дехто зі старших спостерігачів Apple хвилювався, що піратський дух Джобса став неконтрольованим.

— Повішати той прапор було справжньою дурістю, - говорив Артур Рок. — Я казав решті команди, що вони ненормальні.

Але Джобсу ця ситуація подобалася, і він зробив усе, щоби прапор майорів протягом завершення проекту Macintosh.

— Ми були віровідступниками і хотіли, щоби про це знали всі, — згадував він.

Ветеранам команди Macintosh також було відомо, що вони могли сперечатися з Джобсом. Якщо вони були впевнені у своїх судженнях, він сприймав протилежну думку і навіть захоплювався нею. До 1983 року ті, хто найкраще знав його ефект викривлення реальності, відкрили дещо більше: вони могли за потреби тихенько не звертати увагу на його вказівки. Якщо виявлялося, що вони мали рацію, він оцінював їх віровідступницьке ставлення й небажання коритися авторитету. Зрештою, це