Читати книгу - "І раптом стукіт у двері"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гуде домофон. Це знову менеджер обслуги. Він чекає на відповідь щодо паркування на автостоянці під будинком. Рух зараз божевільний і знайти місце на вулиці для великого буса просто неможливо. Пластир, який відповідає на його виклик, повторює питання вголос.
Вусань киває, мовляв, скажи йому, щоби паркувався. Але напівпритомна Пніна бурмоче, що користуватися автостоянкою мешканців не можна. На сімнадцятому поверсі живе сусід, який створює проблеми. Тільки минулого тижня одну знайому, яка заїхала до неї на годинку, або й навіть менше, забрали евакуатором.
Брова зголошується зійти вниз і сказати обслузі, що прибудинковою автостоянкою користуватися не можна. Звідти шлях додому буде коротший, думає він.
Вусань каже, що йому слід залишитися, Пніна почувається зле і краще буде, якщо поруч буде лікар.
— Я — лікар-стоматолог, — каже Брова.
— Ви — лікар-стоматолог, я знаю, — парирує Вусань.
Пніна каже, що їм просто зараз треба піти до офісу Авнера. На нього не схоже, щоб він подзвонив і відклав слухавку. Коротше, з ним потім щось сталося. Він завжди приймає таблетки. Він казав Пніні, що вони від головного болю, але Пніна знає, що таке таблетки від головного болю, а те, що приймає Авнер, — це не парацетамол і не ібупрофен, а це чорна овальна таблетка, яка не схожа на будь-які інші, які їй доводилося бачити раніше. І ночами його мучать кошмари, вона знає, тому що вона чула, як він кричав уві сні.
«Поговори з Кохаві, поговори з Кохаві», — кричить він. Коли вона запитала його про це, він відповів, що все гаразд і він не знає людину на ім’я Кохаві.
Але їй відомо, що він знає таку людину. Це Іґаль Кохаві. Його телефонний номер записаний у «BlackBerry» Авнера. І з усіх номерів у цьому списку його номер був єдиним, за яким вона не зателефонувала. Вона подумала, що він міг би зіпсути атмосферу.
— Я не знаю, що відбувається, — каже Пніна. — Я боюсь.
Вусань киває і каже, що всі вони вчотирьох повинні піти до офісу Авнера і перевірити, чи з ним усе гаразд.
Брова каже, що всі вони тут трохи збуджені, і перше, що Пніна повинна зробити, — це зателефонувати йому знову. Їхню телефонну розмову перервали. Такі речі трапляються постійно. Щось могло трапитися з Авнером, але щось могло трапитися також і з телефонною компанією, і їм слід це перевірити перед тим, як волоктися до Герцлії.
Тремтячими руками Пніна набирає номер Авнерового офісу. Вона перемикає телефон на гучний режим. Пластир вважає це дивним. А що коли Авнер зніме слухавку і скаже їй щось інтимне або образливе? Оце буде незручність.
Але на тому кінці не відповіли. Брова радить їй зателефонувати на мобільний Авнера, і Пніна пробує. У відповідь чується записане повідомлення, мовляв, ви зателефонували до Авнера Кацмана і всі, кому він терміново потрібен, можуть зателефонувати до його секретаря або написати йому смс, тому що він не прослуховує повідомлення.
Вусань не знає Авнера, але вже з його дикції може сказати, що той би йому не сподобався. Щось пихате є в його голосі, голосі людини, яка вважає, що всі йому винні, такий собі noblesse oblige[4] без oblige.
Чимало клієнтів Вусаневого відділення в Ра’анані були саме такі — люди, які щоразу ображалися, коли банк стягував з них плату. Вони все це сприймали таким чином, що сама лише згода відкрити рахунок у Вусаневому відділенні — це вже неабиякий їхній подарунок банку, і яку грубість, уже не кажучи про невдячність, виявляє банк, стягуючи плату за нову чекову книжку або очікуючи на виплату відсотків за кредитом після того, як вони зробили такий благородний жест.
Брова просить Пніну записати Авнерові смс, але Вусань перебиває його, стверджуючи, що не варто гаяти час і слід поїхати всім до його офісу просто зараз. Пластир одразу ж погоджується. Уся ця історія здається йому цікавою пригодою.
Правда полягає в тому, що він не хвилюється, що Авнер наклав на себе руки, тому що його поліс страхування життя не покриває випадків самогубства, але тепер, навіть якщо Пластир не з’явиться вдома до четвертої ранку, він може сказати своїй дружині, що все це пов’язано з роботою.
Всі вони сідають у машину Вусаня, нову «хонду сівік». У ліфті Брова намагається переконати їх розділитися і щоб вони з Пластирем сіли в його машину, але Вусань м’яко заперечує цю ідею.
Пластир і Брова сидять на задньому сидінні, застібнувшись ременями безпеки, як двоє дітей під час суботнього сімейного виїзду на відпочинок. Єдине, чого тут бракувало, це щоб Брова поскаржився Вусаневі: «Тату, Пластир дражниться з мене» або попросив зупинитися на заправці, тому що він мусить попісяти.
Брова здатен на таке, він справжня дитина. Якби зараз ішла війна, думає Вусань, і чимало людей каже, що вона йде, Брова — остання людина, яку б йому хотілося бачити в себе за спиною. Авнер, звичайно, справжній геморой, це вже абсолютно ясно, але все ж таки — твій пацієнт зникає, його дружила переживає емоційну кризу, а про все, що ти можеш думати, — це брускета і швидке повернення додому?
Брова пише смс на задньому сидінні, мабуть, до своєї дружини і, мабуть, щось саркастичне. Пластир намагається підглянути у його повідомлення, але
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І раптом стукіт у двері», після закриття браузера.