Читати книгу - "І раптом стукіт у двері"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пластир починає ревнувати. Він ніколи не отримував такі сексуальні повідомлення. Востаннє його дружині хотілося сказати йому щось сексуальне ще тоді, коли не вигадали смси, а він не дозволяє усім тим жінкам, із якими їбеться на стороні, писати йому смси і залишати голосові повідомлення. Колись він прочитав у газеті, що навіть якщо ти видаляєш свої повідомлення, мобільний оператор залишає собі копії, якими вони можуть шантажувати тебе або просто зіпсути тобі життя.
На всьому шляху до Герцлії ускладнений рух. Усі люди, що працюють у Тель-Авіві, тепер повертаються додому. А от рух у протилежному напрямку, навпаки, досить безпроблемний.
Брова уявляє, як Авнер якраз повертається додому після звичайного робочого дня. У тій телефонній розмові він, мабуть, хотів сказати Пніні, що любить її, що він перепрошує за те, що був занадто знервований останніми днями, а також за брехню про чорні таблетки. Вони проти геморою, і йому було ніяково їй у цьому зізнаватись, тому він намагався навішати їй історію про головні болі.
І повернувшись додому, він побачить якихось розлючених людей у автобусі доставки їжі, які борються за місце на стоянці з одним із сусідів. І подумає буддистську думку про те, як багато в людському житті боротьби навколо банальних речей. А потім зайде в ліфт і коли доїде до свого поверху й відчинить двері, то застане абсолютно порожню квартиру і наполовину випиту пляшку коньяку.
Пніни там не виявиться і це буде по-справжньому образливо. Врешті-решт, сьогодні його день народження. Йому від неї не потрібно ні подарунків, ні вечірок, вони вже не в тому віці, щоб займатися такими дурницями, але хіба це щось неймовірно — попросити свою половину побути з тобою, просто побути з тобою у твій сраний день народження? А в цей самий час, думає Брова, Пніна стоїть у заторі по дорозі до Герцлії. Отакий-от жарт.
Але Авнер зараз не повертається до свого дому в Рамат-Авіві. Він також не сидить у своєму офісі в Герцлії.
Коли четвірка, нарешті, прибуває туди, в офісі вже нікого немає, але охоронець на вході каже, що бачив, як приблизно годину тому Авнер поїхав. Він каже, що в нього був пістолет. Він знає про це, тому що Авнер попросив його допомогти йому зняти його із запобіжника. Річ не в тім, що Авнер не знав, як це робиться, знав, але щось заклинило і йому захотілося, щоб охоронець допоміг йому розблокувати пістолет.
Однак цей охоронець для цієї роботи не був пристосований. Він був простим казахом, який усе своє життя вирощував овочі у якомусь забитому селі, а не Рембо. Приїхавши до Ізраїлю, він шукав роботу фермера, але люди в агенції сказали «ні», лише тайці й араби нині працюють у сільському господарстві, і все, що йому відтепер залишається до самої смерті, — це або вихід на пенсію, або робота охоронцем.
Він розповів Вусаневі, що коли не зміг допомогти з пістолетом, Авнер розлютився і навіть почав лаятись.
— Це негарно, — каже охоронець. — Негарно лаятися на людину мого віку. І через що? Хіба я зробив щось неправильно?
Вусань кивнув. Він знає, що якби хотів, то міг би також заспокоїти й охоронця, але більше не має сил. І ця розмова про пістолет його схвилювала. Весь час він думав, що Пніна, можливо, перебільшує всі свої страхи, але тепер бачить, що насправді вона має рацію.
— Якби він запитав мене про сільське господарство, я б йому з усім допоміг, — каже охоронець Пластиреві. — Я люблю допомагати. Але про пістолети я нічого не знаю. То що, це причина для сварки?
По дорозі до машини Пніна плаче. Брова каже, що тепер вони нічим не допоможуть у всій цій історії і що слід викликати поліцію.
Втрутився Пластир, стверджуючи, що поліція тут ніяк не допоможе. Якщо в тебе немає зв’язків, знадобиться щонайменше день, щоб вони почали рухати своїми дупами. Річ не в тому, що Пластир має кращий план, ніж піти в поліцію, але Брова тепер постійно діє йому на нерви і останнє, чого йому хочеться, — це бодай у чомусь із ним погодитись.
Вусань гладить Пніну по волоссю. У цього ще також немає плану. Поки вона плаче, він взагалі не може думати. Її сльози затоплюють його мозок, заглушуючи всі думки ще перед їхнім народженням. А факт, що Пластир і Брова сперечаються поруч, також зовсім не сприяє його зосередженню.
— Ви двоє берете таксі. Ви тут більше нічим не можете допомогти, — каже він їм.
— А що зробите ви з Пніною? — запитує Пластир. Йому зовсім не хочеться їхати або платити за таксі, або їхати всю дорогу до Рамат-Авіва з Бровою.
Вусань знизує плечима. Він не має на це відповіді.
— Він правий, — каже Брова, знаючи, що це його шанс накивати п’ятами, а крім того, Вусань і справді правий: ця четвірка насправді не здатна ніяк допомогти. Вусань може доїхати до поліційного відділку з Пніною один, вони не потрібні поруч, щоб тримати його за руку.
Пластиреві не до вподоби ця ідея. Тепер, коли виплив пістолет і щось зарухалось, повертатися додому було б справжнім обломом. Якщо він залишиться, то може змінити щось, можливо, врятує цього Авнера, а навіть якщо й не врятує і просто знайде його тіло з Вусанем і Пніною, це стане досвідом, який, вочевидь, запам’ятається до скону. Можливо, не найсильнішим досвідом, та все ж таки досвідом.
Останніми роками такого досвіду в нього було
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І раптом стукіт у двері», після закриття браузера.