Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

Ґабрієль блискавично вивільнився. Опустивши плече, він вислизнув із Мітчевих рук і кинувся до Гіта, що заклякло сидів на лавиці; кайданки, в які були закуті Ґабрієлеві зап’ястя, ковзнули на підлогу.

Його стрімкий рух усіх заскочив зненацька. Чендлер приголомшено застиг, наче став свідком чарівного фокуса, що відбувся простісінько перед ним: Ґабрієлеві руки звільнилися від ланцюгів, майстер втечі на мить змусив натовп заціпеніти від подиву. Джонсон кинувся на Гіта, повалив того на підлогу і спробував загнати йому в горло гострі краї зв’язки ключів. Гітів вереск вивів Чендлера зі ступору. Відштовхнувши Ґабрієлеву адвокатку з дороги, сержант кинувся на її клієнта.

Блок вдався добре і змусив Ґабрієля покинути свою жертву; Чендлер із підозрюваним покотилися, не контролюючи власних рухів і збиваючи з ніг тих, хто стояв неподалік, та кінець кінцем сержант впустив чоловіка, який вислизнув із його рук.

Поки Чендлер підводився зі штучного мармуру підлоги, Ґабрієль уже схопився на ноги й помчав до дверей. Ропер заблокував вихід, тягнучись до зброї. Джонсон налетів на нього, вдарив у діафрагму, збив із ніг та одним рухом вихопив із рук зброю, а тоді вибіг із церкви і кинувся до міста.

Біжучи до дверей, Чендлер вихопив свого пістолета. Перед ним на сходах і паркувальному майданчику вишикувався натовп наляканих і спраглих до інформації журналістів, операторів та місцевих жителів. Ґабрієль мчав гудроном і розганяв юрбу перед собою, розмахуючи в повітрі вкраденою зброєю. Піднявши власний пістолет, сержант націлився на Ґабрієлеві ноги, впевнений, що влучить із такої відстані. Та щойно втікач ступав крок, натовп за ним знову сходився, журналісти оберталися, щоб наздогнати підозрюваного, оператори тягнули своє обладнання, намагаючись не відставати від репортерів, які рвонули вперед.

— Геть із дороги! — крикнув Чендлер, наштовхнувшись на якогось оператора, чиє записувальне обладнання розхитувалося туди-сюди, як куля-молот[14]. Щойно він прорвався крізь основну масу людей, несподівано відкрилася пряма видимість. Чендлер приготувався стріляти, але Ґабрієль зник за рогом відділка.

Сержант кинувся за втікачем, Таня, Джим, Мітч і строкатий натовп його підлеглих не відставали, затяті журналісти і кілька місцевих теж мчали за ними. Інспекторовий пронизливий і не надто владний вигук «Тримайте його!» заглушив гупання ніг та схвильовані верески.

Чендлер навіть не встиг дістатися до рогу, як його обігнала молодша й спортивніша пара — Фло та Сан зі зброєю напоготові.

Поки переслідувачі бігли вздовж авеню Короля Едуарда, місцеві жителі висували з дверей і вікон голови, щоб подивитися, що там за галас.

— Назад! — наказав їм Чендлер, відчуваючи, як уже зважніли ноги.

На його наказ ніхто не зважав. Поки не пролунав перший постріл. Тоді містяни зникли всередині так само швидко, як з’явилися.

— Не стріляй, трясця! — закричав Чендлер, намагаючись визначити, хто розпочав стрілянину, а навколо нього вже роїлися журналісти.

Утім божевілля навколо допомогло Ґабрієлеві збільшити відстань між ними, він був уже за кілька сотень метрів попереду, а Фло і Сан щодуху намагалися наздогнати його.

Раптом Ґабрієль кинувся на дорогу, прямісінько під колеса приземкуватого жовтого «гольдена». Завищавши колесами, машина зупинилася. Пані Азертон, вчителька місцевої початкової школи, наполовину висунулася з автівки, аж раптом їй в обличчя націлився пістолет. Залізши всередину, Ґабрієль розвернув хетчбек і помчав геть уздовж вулиці Скотта; хтось невідомий знову вистрілив навмання, шалена куля, не влучивши, засвистіла десь удалині.

Ось так Ґабрієль зник. Уже вдруге. Фло і Сан продовжували марно переслідувати машину аж до Логанз-вей, а назирці за ними мчали журналісти, полюючи на останній кадр, але без автівки впіймати підозрюваного не вдалося.

Мітч стояв біля Чендлера і важко переводив подих.

— Якого хріна ти відпустив його? — крикнув інспектор.

— Я цього не робив. У нього, мабуть, були ключі.

— І як він їх роздобув? — виплюнув Мітч. — Закладаюся, до цього причетні ваші грьобані некомпетентні офіцери.

Він не дав Чендлерові шансу захиститися — негайно увірвався до радіоефіру і вдруге за два дні поставив на вуха цілий регіон.

35

Через десять хвилин після Ґабрієлевої втечі Мітч зібрав свій загін і роздав їм інструкції. Мобілізувати увесь транспорт і попередити, що втікача слід вважати озброєним і надзвичайно небезпечним.

— А як щодо Гіта? — поцікавився Чендлер, коли Мітч завершив свою промову. — Ми мусимо залишити його під вартою.

Репортери зібралися неподалік і викрикували свої запитання, бажаючи знати, що робитиме поліція з убивцею, який спокійно розгулює вулицями міста. Як йому вдалося звільнитися? Як вони збираються захистити місцеве населення? Запитання не вщухали, лунаючи, наче черга з автоматичної зброї.

Мітч помовчав, його погляд забігав, наче інспектор щойно згадав, що має ще й другого підозрюваного.

— Нам слід зосередитися на тому, який зараз на волі, сержанте.

— Я згоден, але Ґабрієль налаштований вбити Гіта. Хай які в нього на це причини. Може, той має про нього якусь інформацію? Про яку ми не подумали?

Їх увірвав Йоган. Жовтий «гольден» бачили неподалік він Локриджа.

Машина мчала дуже швидко. Мітч наказав Йогану переказати це тим, хто вже патрулював вулиці. Майже одразу вони отримали ще одне повідомлення, яке підтверджувало попередню інформацію. Поліція розділилася, Мітч залишався в постійному контакті зі своєю командою — верещав офіцерам у слухавці накази упіймати Ґабрієля, а потім волав на тих, хто був поруч, щоб тримали клятих журналістів подалі від нього.

— Бачу його. — Рішучий голос прорвався крізь радіобалаканину. Таня.

— Де ти? — втрутився Чендлер. Його не займало, чи сподобається це Мітчеві, адже Таня була однією з його офіцерів.

— На Батчерз. Він намагається вкрасти…

Радіосигнал увірвався. Чендлер уявив Батчерз — ґрунтівка, що тягнулася на південь до залізних рудників і неприборканої пустелі.

— Не наближайся впритул, — наказав Мітч. — Рушай за ним. — Сигнал повернувся, до їхніх вух полилося важке дихання і нестямні рухи. Мікрофон терся об тканину. Знову прорізався голос.

— Я можу…

Дзвінок увірвався.

— Лайно! — Чендлер подивився на Мітча, який вже наказував по радіо всім доступним силам зібратися на Батчерз. — Я піду, — сказав сержант.

Мітч кивнув, а тоді крикнув Луці:

— Луко, дай нам машину!

За хвилину сирена змусила натовп неохоче розступитися і породила нову хвилю запитань від преси.

Поки вони бігли до машини, в ефірі затріскотів чийсь голос. Це був Стів Кіррібу, шахтар і батько шістьох дітей, що пасли невеличке стадо худоби неподалік від Батчерз. Його голос дзвенів від хвилювання.

— Ченде? Сержанте?

— Так, Стіве, — озвався Чендлер.

— Хтось із твоїх хлопців… дівчат… лежить тут, у нас. — Чендлер затамував подих. Лежить… Невже вона