Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я не плекаю мрій
Оздобу дать прямій;
Стоять немає змоги
До Неба ближче й Бога,
Як тут, де Волден ліг
Край урвищ кам'яних;
Течуть тут крізь долоні
Вода й пісок, а скроні
Тут овіває бриз,
Що не спадає вниз[214].
Вагони не спиняються подивитися на озеро, але мені хочеться думати, що інженери, пожежники, оператори гальм і ті пасажири, що мають сезонний квиток і часто його бачать, стають від того кращими. Вночі інженер — чи бодай єство його — не забуває, що вдень він бодай раз побачив таку погідну чистоту. Навіть одного погляду досить, щоб змити пил Стейт-стриту і сажу двигуна. Дехто пропонує перейменувати ставок у Божу краплю.
Я вже казав, що у Волден не впадає жодного струмка і жоден із нього не витікає, але він опосередковано поєднаний зі Флінтовим ставком, який лежить вище, вервечкою маленьких ставків, що тягнуться між ними, і прямо і явно поєднаний із річкою Конкорд схожою вервечкою ставків — можливо, в якусь іншу геологічну епоху їх усіх сполучав потік. Якби трохи покопати, то, Боже збав, потік, можливо, вдалося б прокласти знову. Якщо ставок набув цієї дивовижної чистоти, живучи відлюдькувато й самітно посеред лісів, то хто ж не пожалкує, коли він змішається з бруднішими водами Флінтового ставка чи якщо його солодкі води розчиняться в океані?
*
Флінтів, чи Піщаний ставок, наше найбільше озеро, ба навіть внутрішнє море, лежить десь за милю на схід від Волдену, в Лінкольні. Він значно більший — кажуть, площа його складає 197 акрів — і значно щедріший на рибу; зате він мілкіший і не славиться чистотою. Я часто для розваги прогулююся туди крізь ліси. Прогулянка того варта: відчути, як вільний вітер обвіває обличчя, подивитися на хвилі, пригадати життя мореплавців. Восени я ходив туди збирати каштани — у вітряні дні, коли ті падали у воду і хвилі викидали їх мені до ніг; одного дня, коли я пробирався порослим осокою берегом, підставивши обличчя прохолодному вітру, я натрапив на зогнилі руїни човна: борти вже зотліли, і серед рогозу виднівся лише натяк на плоске дно, але обриси збереглися добре, мов зогнилий листок водяної лілії, де прожилки досі видніються. Таку приголомшливу кораблетрощу навіть на березі морському чи й побачиш, і моральний урок з того дуже чіткий. Зараз, мабуть, від судна лишився тільки перегній, і ніщо на березі не нагадує про човен, крізь який росли рогіз і півники. Я ходив на північний берег помилуватися слідами хвиль на піщаному дні, що під тиском води затверділо і не вгиналося під ногами, — рогіз ріс на цих вигинах лавами по одному, ніби це хвилі його розсадили. Також я знаходив немало загадкових кульок з тонкої трави чи коріння — можливо, шерстестебельника — досконало круглих, діаметром від пів дюйма до чотирьох дюймів. Хвилі ганяють їх піщаним дном на мілководді, а інколи викидають на берег. Вони зазвичай повністю складаються з трави, хоча інколи посередині міститься трохи піску. На перший погляд може здатися, що вони — плід діяльності хвиль, як галька; проте найменші кульки складаються з таких само жорстких пагонів десь пів дюйма завдовжки й проростають тільки впродовж однієї пори року. Ба більше, я підозрюю, що хвилі не створюють нових форм, а обточують матеріал, який уже сформувався. Якщо їх висушити, вони зберігають форму протягом тривалого часу.
Флінтів став! Такі-от у нас убогі назви. Хто дав право назвати ставок на честь немитого темного фермера, чиї володіння прилягали до цієї небесної води і який нещадно вирубував ліси на берегах? Скнарі, якому наймиліша дзеркальна поверхня долара чи яскравого цента, де він бачив відбиття свого профілю. Який навіть диких качок, що прилітали на озеро, вважав порушниками меж своєї ділянки. Пальці його зігнулися й випустили криві, мов у тієї гарпії, пазурі, бо давно звикли загрібати все. Отже, не для мене названо цей ставок. Я ходжу туди не для того, щоб побачити Флінта чи про нього почути, він-бо навіть не бачив ставка, не купався в його водах, не любив його, не захищав, ані слова доброго про нього не сказав, не дякував Богові за це творіння. Най◦би його краще назвали на честь риб, які в ньому плавають, дикого птаства і тварин, що до нього навідуються, диких квітів, що ними поросли береги, якогось дикуна чи дитини його, чиї історії переплелися з історією ставка; тільки не на честь того, хто не мав на нього жодного права, як не рахувати договору, виписаного таким само темним сусідом чи правником, і бачив лише його грошову вартість; чия присутність, можливо, кинула прокляття на ці береги; того, хто виснажив землю навколо, а якби його воля, то виснажив◦би й води; хто жалкував тільки, що тут не росте ані добре сіно, ані журавлина — інакше кажучи, в його очах ніщо не виправдовувало існування цього ставка, — він радо його осушив◦би й навіть мул з дна продав◦би. Якщо ставок не урухомлював млина, то й споглядати його не було привілеєм. Я не шаную ані трудів його, ані ферми, де у всього є ціна; він і краєвид цей, і свого Бога виніс◦би на базар, якби міг за них щось вторгувати; він і так ходить на базар, як до Бога; ніщо в нього на фермі не росте просто так: поля його не дають врожаю, луки не дають квітів, дерева не дають плодів, крім доларів. Я волію злидарів, які знають, що таке справжнє багатство. Я шаную фермерів то більше, що вони бідніші — бідні фермери. Взірцева ферма! Де дім стоїть, як гриб на гноярці: покої для людей, коней, биків і свиней, чисте й нечисте пліч-о-пліч! З добрими запасами людей! Жирна пляма, що смердить гноєм і кисляком! Саджена-пересаджена, угноєна серцями й мізками людськими! Мов картоплю на цвинтарі вирощувати! От що вона таке — та взірцева ферма.
Ні-ні; коли ми вже почали називати найгарніші місцини іменами людей, най так ушановують лише найшляхетніших і найбільш гідних. Най озера наші здобудуть такі ж істинні імена, як принаймні Ікарійське море, де «берегами досі котиться луна його звитяги»[215].
*
Гусячий став, скромний за розмірами, лежить на моєму шляху до Флінтового;
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.