Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, мала, цілувати мене. — Грайливо відповів Чорний, перекидаючи її на спину. Та притиснув до ліжка, наполегливо цілуючи. — Смілива така стала.
Чоловік цілував її вуста, шию, позмінно чергуючи. Всі його дотики подобались дівчині, їй здавалося що вони схожі до тих, які були вчора, з однією лише відмінністю: все її тіло не палало зараз. Вона бажала його головою.
— Одна ніч з тобою і сміливість мені передалась. — Видихнула дівчина, вигинаючись, підставила йому губи.
— Та ти що, невже і це тепер передається статевим шляхом? — Спробував пожартувати Андрій.
Чоловік розумів до чого вела поведінка дівчини. Тіло потребувало розрядки. Лада так само себе вела. В перший час потребуючи інтиму. Та зараз, Андрій не впевнений був, чи було це доречним, а тому спробував зупинити дівчину. Так би мовити, достукатись до неї.
— Не думаю, що нам варто зараз це робити.
— Справді? На це є якісь причини? — Невдоволено простогнала Зоя.
— Так, юна леді, наша виховна година, ще не закінчилась. — Андрій легенько хлопнув її по сідницях, від чого дівчина зойкнула.
— Так ти не виховуєш мене.
— Якби я тебе виховував, ти б не робила таких дурних витівок. — Прикидаючись сердитим мовив Андрій. Такий тон він використав, скоріш за все для себе, аби хоч якось заспокоїти себе. А також відволікти Зою.
Не варто було їй знати, що він був близьким, щоб повестись на маніпуляції дівчини. Бугорок в штанях був тому хорошим доказом. Андрію конче необхідно було остудити голову.
— Я ж попросила вибачення. — Сказала йому Зоя, опершись на свої лікті.
— Ти не просила вибачень, Зоє. — Наголосив їй Андрій.
— Справді? — Здивувалась вона, пригадуючи всі події. — Тоді я приношу свої вибачення.
— Не щиро, спробуй ще раз.
— Ще раз не буду. Тоді я не перепрошуватиму зовсім. — Вона впала на ліжко, складаючи руки на грудях.
— Підлітки. — Похитав головою Андрій. — Як з вами важко.
Чоловік бачив, що дівчина хотіла обуритись, а тому поспішив попередити її.
— Вже пізно, Зоє. Рам варто відпочити. Обом. — Виділив він останнє слово. — Раз ти вже не спиш, то йди в душ, а я піду після тебе.
Йому було незручно знаходитись поруч з нею. Не хотілось провокувати ні себе, ні дівчину, яка й так зараз була один цілковитий оголений інстинкт. І цей інстинкт кричав, про те, що йому потрібно. Або ж правильно було говорити “Хто”.
— Добре. — Без ентузіазму відповіла йому фіолетовока, почимчикувавши до суміжної кімнати. Радіючи, що ванна знаходилась поруч, дівчина не пручалась.
Вона залишила Андрія на самоті, справлятись з його проблемами самотужки, навіть не здогадуючись про них. Або ж Андрію хотілось так думати.
— Ця дівчина зведе мене з розуму. — Прошепотів він в стелю, довіряючи ці слова лише ночі. Вона збереже їх.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твої очі, Валерія Оквітань», після закриття браузера.