Читати книгу - "#Галябезголови"

За те, що від гніву у Галі не лишилося сил підтримувати з хлопцем розмову, вона гнівалася на себе ще більше.

— Що би тобі ще показати у Затятовому? — Сашко не здавався, шукав варіанти.

— Покажи, де «Левада» знаходиться, — попросила Галя, бо після майже двох годин поряд із чужим привітним хлопцем відчула фізичну потребу опинитися поруч із кимось хоча би примарно рідним.

Трусилася на багажнику Сашкового велосипеда, і скільки їхали до «Левади», стільки голос Сашка, який щось розповідав Галі про ліс, озеро, компартійну базу відпочинку, лунав слабким тлом Галиним думкам про Андрія Івановича Чорнобая.

«Чому я кусаю руку, яка простягає мені хліб? — бідкалася. — Тому, що Чорнобай — тато Тьоми, який… викинув мене, як ганчірку? Вони схожі: Тьома і його тато. Вони незбагненно схожі і незбагненно різні. І, здається, я здогадуюсь, які сили штовхають мене кусати руку Андрія Чорнобая! Так я мщуся Артему Чорнобаю. Тому я й опинилася у домі його батька. Мабуть. Невже всі, хто більше не бачить сенсу жити, стають такими ж недобрими, як я?»

— Ось і «Левада», — голос Сашка повернув Галю до реальності.

Зупинив велосипед на просторій галявині: розляглася перед огородженою густими декоративними кущами територією бази відпочинку, слугувала парковкою для автівок гостей і персоналу.

Галя мала би відповісти: відмінно, тут круто… Відмітила подумки: тут реально круто! Та з язика зірвалося інше.

— Дякую, що підвіз, — мовила, аби скоріше відкараскатися від хлопця. — Мені час до справ повертатися. Мушу Андрію Івановичу допомогти.

— Зачекай тільки хвилину! — Сашко заступив Галі шлях, і всі на базі, хто до цієї миті нишком із цікавістю спостерігав за Сашком Сулимою і невісткою Чорнобая, — і сам Чорнобай, і Казидорівна, і прибиральниці з покоївками, і садівник, і вся ресторанна братія, яка готувала базу до відкриття, — всі напружилися: а далі що?

Галя не встигла відреагувати, бо на лісовій дорозі, яка вела від Затятового до «Левади», з’явилася автівка Анки Сулими. На швидкості мчала до бази, за мить загальмувала на галявині.

— Сашко?! — Анка випурхнула з «мегана», махнула Чорнобаєві, що вже крокував до галявини. — Андрію Івановичу, доброго дня! — перевела погляд на Галю. — І вам, красуне, доброго дня.

Галя знову не встигла відповісти. Бо Сашко розсміявся.

— Мамо! — азартно вигукнув. — Добре, що ти приїхала. Ти зараз тут мені потрібна.

— Що сталося? — після зустрічі з розгніваною медсестрою Анка планувала влаштувати доброзичливе і ніби випадкове знайомство з невісткою Чорнобая, аби зрозуміти, як діяти далі. Для того і припхалася на базу, та дивні вібрації, які вона розчула у голосі сина, змусили затамувати подих. — Сашко! Синочку, не лякай маму!

— Що сталося?! — підійшов Чорнобай.

Сашко усміхнувся так відважно і безбашено, як можуть усміхатися тільки щасливі люди.

— Андрію Івановичу! Мамо! Хочу, щоб ви знали про мої плани!

— Синочку…

— Тато вже знає, — продовжив Сашко. — Він мене підтримує.

— Так що за плани? — Чорнобай скептично глянув на автомеханіка.

Сашко взяв Галю за руку. Не відсахнулася. Вивільнила руку, дивилася на хлопця здивовано.

— Галю. Виходь за мене! — сказав дівчині. — Присягаюся! Я зроблю тебе щасливою! Тобі це дуже потрібно! Я відчуваю!

— Синку! — Анка заметушилася. — А чому ти вирішив, що Галя нині нещаслива? Ти легковажиш, їй-богу! Прошу! Візьми свою пропозицію назад і спочатку порадься з мамою! — розпачливо попросила.

— Мамо, облиш!

— Як «облиш»?!

— Олександре! — подав голос Чорнобай. — Взагалі-то, Галя заміжня.

— Андрію Івановичу! Ви самі у це вірите? — спитав Сашко.

Анка затулила рота рукою: та що ж коїться, твою в біса матір? Як сина до тями привести? Чорнобай брови звів, головою мотнув: мовляв, ще я з тобою, малий Сулима, свої сімейні справи не обговорював!

— А ви Галю спитайте! — гукнула від воріт бази Казидорівна.

Чорнобай озирнувся і побачив: свідками ідіотської витівки Сашка Сулими став увесь персонал «Левади». Та в цю мить злякався іншого. «Тільки б Галя не відповіла знову, що іншого разу може і не бути…» — промайнуло. Глянув на невістку: дивилася на Сашка, на Анку, на Казидорівну і самого Чорнобая наче з іншого виміру.

— Галю, вислухай мене! — Сашко, чортяка, упертий. — Знаю: тобі зараз важко! Не знаю чому, але бачу… Я поряд, чуєш? Знадобиться допомога — я тут! І… моя пропозиція у силі. Виходь за мене заміж! І моя обіцянка непорушна! От побачиш: я зроблю тебе щасливою, Галю!

З сімнадцятого на вісімнадцятете березня Тьома Чорнобай прокинувся посеред ночі, бо хтось настирливо грюкав у двері.

— Та що за… — буркнув, та очей не відкрив. — Котра година? — спитав Женю, яка лежала поруч.

Лисиця вже прокинулася. Дотягнулася до мобільного на тумбочці, оперативно увімкнула.

— Пів на третю… — розгублено зиркнула на Тьому. — А раптом це Галя?

— Галя? — Тьома Чорнобай остаточно прокинувся. — А що Галя тут забула? Галі тут робити нема чого, — насупився, сповз із ліжка. Нашвидкуруч натягував джинси на голе тіло, бо грюкіт не припинявся.

— Галя ще твоя дружина! Ти ж не подав на розлучення!

— Може, пізніше про це поговоримо? Бо зараз мені двері виламають! — Тьома вхопив футболку, вдягав на ходу, вискочив зі спальні до передпокою.

Женя лише мить вагалася: вдягнутися і ховатися чи до останнього боротися за мужчину, якого вже вважала своїм? Всунула ноги у домашні капці, пішла за Тьомою, як була, — напівголою! Піжаму, що складалася з мереживних трусиків і шовкового топа на тоненьких лямках, і сама за одяг не вважала! Вона й купила її у секс-шопі!

— Зай! Зачекай! Візьми шокер! — гукнула майбутньому психологу, коли той уже вийшов зі спальні у коридор.

Тьома зупинився, увімкнув у коридорі світло, простягнув до Жені руку: мовляв, давай! Лисиця — до сумки. Та де ж той клятий шокер?!

Грюкіт раптом припинився.

Завмерли у коридорі. Дивилися одне на одного розгублено.

— Тьомо, що робити? — спитала Лисиця одними вустами.

Майбутній психолог знизав плечима.

— А давай просто підемо спати, — запропонувала Женя і вимкнула у коридорі світло.

Темрява колола очі.

— Ти заснеш? — почула Тьомин шепіт.

— Не стояти ж тут до ранку…

З передпокою почувся тихий скрегіт.