Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"

Цей цілющий бальзам подіяв відразу. Віченціно, пильно обраховуючи про себе вартість обіцяної спадщини, замовк; у залитому сонцем холодному повітрі лунали фальшиві звуки пісні, яку співала Нчіліна, прибираючи в дядьковій кімнаті.

Пополудні дядько Турі та Сантіно прийшли до них з візитом причепурені, в білосніжних сорочках. Наречені, сидячи поруч на стільцях, раз у раз без слова вибухали голосним сміхом одне одному в лице. Обоє були задоволені: вона тішилася, що влаштувала собі життя і запопала такого гарного хлопця, а він радів, що вчинив за порадою батька, а тепер матиме вдома служницю і володітиме половиною мигдалевого садка. Червона герань, яку він знову встромив собі за вухо, більш нікому не здавалася відблиском пекельного вогню.

Два дні по тому отець Пірроне вирушив до Палермо. По дорозі він обмірковував свої враження, у яких було мало приємного: ці брутальні любощі під час бабиного літа, ця жалюгідна половина садка, вирвана з допомогою наперед спланованого залицяння — все це нагадувало про мало привабливий бік інших подій, свідком яких він був останнім часом. Нехай великі пани поводять себе стримано і загадково, а селяни — відкрито і без недомовок; але диявол однаково всіх їх обводить навколо пальця.

На віллі Саліна князя він застав у чудовому настрої. Дон Фабріціо спитав, чи гарно він провів ці чотири дні і чи не забув передати його вітання своїй матері. Він познайомився був з нею шість років тому, коли вона гостювала на віллі, і її вдовина погідність вельми сподобалася господарям. Єзуїт геть забув про вітання, тому мовчав. Але потім сказав, що мати з сестрою доручили йому висловити свою повагу його вельможності: це була просто вигадка, а отже, не такий гріх, як брехня.

— Ваша вельможносте, — додав він, — я б хотів просити, щоб завтра ви наказали дати мені карету. Мені треба поїхати до архієпископа і попросити дозволу на шлюб: моя небога заручилася з моїм братом у перших.

— Звичайно, отче, звичайно, якщо треба. Але післязавтра я саме збираюсь у Палермо, ви б могли поїхати зі мною. Чи це діло таке спішне?

Розділ шостий

По дорозі на бал. Бал. Поява Паллавічіно та Седара. Невдоволення дона Фабріціо. Танцювальна зала. В бібліотеці. Дон Фабріціо танцює з Анджелікою. Вечеря та розмова з Паллавічіно. Кінець балу. Повернення додому.

Листопад, 1862

Княгиня Марія-Стелла першою піднялася в карету й сіла на блакитну сатинову подушку, ретельно підібравши зборки бальної сукні. Навпроти неї вмостились Кончетта й Кароліна; від їх однакових рожевих суконь війнуло фіалковими парфумами. За хвилину на підніжок стала велетенська нога, так що карета аж захиталась на високих ресорах, і дон Фабріціо зайняв своє звичне місце поруч дружини. В кареті було тісно: через обручі трьох кринолінів у кареті ніде було повернутись, а долі, між чорними лакованими черевиками князя та коричневими замшевими черевичками княгині, ледве знайшлося місце для атласних туфельок дівчат. Кожен відчував дотик чужих ніг і не знав, де притулити свої.

Лакей підібрав обидві приступки підніжка і, почувши наказ: «До палацу Понтелеоне!» — став на зап’ятки; конюх, що тримав коней за вуздечку, відскочив убік; кучер ледве чутно клацнув язиком — і карета рушила.

Саліни їхали на бал.

Палермо в ту пору переживало один із періодів світських веселощів — жоден день не минав без балу. Після прибуття п’ємонтського регулярного війська, після славнозвісного побоїща на Аспромонте[135] боязнь насильств та експропріацій зникла, і ті двісті осіб, які являли собою «вищий світ», з нетерпінням прагнули зустрітись і привітати один одного з тим, що їм пощастило вижити. Ці різні і водночас схожі між собою свята влаштовувались так часто, що подружжя Салін вирішило на три тижні переїхати до свого міського палацу і таким чином уникнути майже щоденних довгих подорожей від Сан-Лоренцо. Щодня в чорних, схожих на труни коробках із Неаполя прибували дамські сукні, палаци сповнились істеричною метушнею модисток, перукарів та шевців, захекані слуги не встигали відносити кравцям усе нові й нові термінові замовлення. Бал у розкішному палаці князя Понтелеоне мав стати найважливішою подією в цьому короткому сезоні: його важливість визначалася величчю цієї родини, пишнотою палацу та кількістю запрошених. Ще важливішим був він для князя і княгині Салін, які цього вечора вперше представляли бомонду Анджеліку, чарівну наречену свого небожа.

Звичайно, о пів на одинадцяту їхати на бал ще рано, князеві Саліні личить приїжджати лише тоді, коли бал уже в розпалі. Але традицією довелося пожертвувати заради того, щоб не ставити в незручне становище Анджеліку та Калоджеро Седару — мер Доннафуґати, безперечно, прибуде точно в той час, який вказано на лискучій картонці запрошення. «Вони, бідолашні, ще не розуміються на таких тонкощах». Дістати їм запрошення було не так легко: в Палермо їх ніхто не знав, і княгиня Марія-Стелла мусила ще десять днів тому зробити візит Маргариті Понтелеоне. Звичайно, їй не відмовили, але це була ще одна з тих гострих колючок, на які дедалі частіше наражались чутливі лапи гепарда з часу Танкредових заручин.

Дорога до палацу Понтелеоне проходила по кривих, темних, вузеньких вуличках — через вулиці Саліна, Вальверде, узвіз Бамбінаї, де вдень біля крамничок воскових фігурок панувала радісна метушня, а вночі було так похмуро. Коні йшли ступою, важко цокаючи копитами, і карета ледве посувалась поміж двома рядами невеличких похмурих будинків, що вже спали чи, може, вдавали, що сплять.

Дівчата, ці загадкові створіння, для яких бал — свято, а не набридлий світський обов’язок, збуджено перешіптувались. Княгиня Марія-Стелла заклопотано обмацувала сумочку, чи не забула часом свого флакону з нашатирем. Дон Фабріціо наперед радів од думки, яке враження справлять на гостей врода Анджеліки, якої вони ще не знали, та вибір Танкреда, якого вони знали дуже добре. Його радість раптом затьмарилась тінню тривоги: в якому фраці буде цього вечора дон Калоджеро? Звичайно, в кращому, ніж у Доннафуґаті: Танкред сам подбав про костюм свого майбутнього тестя — потяг його до наймоднішого кравця в Палермо і навіть був присутній під час примірки. Результатами він був задоволений, але, розповідаючи дону Фабріціо про цей епізод, юнак зізнався: «Фрак у дона Калоджеро шикарний, але самому йому бракує лоску». Це було безсумнівно. Проте із звичайною для нього іронією він урочисто пообіцяв, що сам простежить за голінням Седари й