Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У тьмяному місячному світлі, ледь видні на тлі темного моря, показалися шхери Фейбл. Старий маяк сяяв крізь темряву. Він умостився на крихітному мисі, що врізався в море зі східного боку більш-менш великого острівця.
Я скочила від клівера. На верхню палубу піднявся Вест.
— Зарифити вітрила! — гукнув, насовуючи капелюха на неслухняну кучму волосся.
Я залізла на грот-щоглу, попустила линви й підібрала полотнище вітрила. Від стукоту сегарсів серце ніби теж закалатало хутчіше. На фок-щоглі те саме проробляв Геміш, кутиком ока позираючи на мене. Він міркував про те саме, що і я. Із цим закликом піти зі Скупчення Юрі я чи то така розумниця, чи то така дурепа. І тепер нам усім настав час це з’ясувати.
Ніби почувши мої думки, він раптом усміхнувся й підморгнув мені.
Я пирхнула та спустилася зі щогли. Команда поралася біля лебідки якоря. Я стягнула сорочку, і кожна клітинка тіла занила від накопиченого за останні чотири дні болю. Вест забрав мій одяг, вручив мені ременя — і я мовчки його нап’яла. Я нервувалася. А перед зануренням такого зі мною ще не було.
Віллин імпровізований якір бухнувся у воду. Вест узявся застібати на собі власного ременя, та я його зупинила.
— Спершу мені треба глянути.
У нього під очима залягли темні тіні, а рана на плечі розпухла попри всі найстаранніші намагання Остера її вичистити. Він був виснажений. І якщо щодо шхер я помилилася, не потрібно мені, щоб він це відразу побачив.
Вест не став сперечатися, лише кивнув у відповідь. Я без вагань підтягнулася й рушила вниз. Пішла під воду, і з першим ударом у руках і ногах відновився притлумлений біль. Коли випірнула, на мене дивилася вся команда.
Відвернулася від них, намагаючись віддихатися. Якщо я схибила, тяжко доведеться не лише Сенту.
Їх я тоді теж зрадила. Знову.
Набравши повні груди повітря, занурилася — і мене морозом обсипало: я відчула…
Я відчула її.
Довкола м’яко розливалися теплі шепоти, заповзали в далекі куточки душі, кружляли коло мене в холодній глибині. Я відчувала присутність Ізольди. Відчувала її так, ніби мама була поряд, пірнала разом зі мною.
Попливла, розсікаючи воду широкими помахами, серце закалатало хутчіше. У морі панувала моторошна тиша, її оберігали скелясті, вигнуті береги шхер. Як я зрозуміла, так далеко на схід шторм не дістався: вода лишилася чистою та прозорою. Вона вся мерехтіла сплесками світла, що пронизували світлу блакить.
Морське дно являло собою бляклий мул, його паралельні борозенки видніли далеко внизу. В полі зору — жодного рифу, нічого бодай схожого. Піщані простори були оточені прямовисними стінами чорних скель, які під різними кутами випиналися на поверхню, а навколо біло пінилися хвилі.
Якщо тут і були якісь коштовні камені, то я не могла втямити, де саме. Я їх не відчувала. Обпливши половину шхер, усе вдивлялася вдалину — і знову й знову бачила там те саме. Рушила за течією, піднялася ковтнути повітря — аж тут легені стиснулися в грудях, тоді розпружилися. Тепер я знову чула її, цю знайому колисанку, схожу на мамині тихі примовляння, коли вона вкладала мене спати. Опустилася на дно, усією шкірою відчувши натиск глибини, і взялася вивчати зубчастий вінець породи, що оточував острів.
Переривав його широкий отвір: печера, що виводила на глибшу воду. Там колір чорнішав, здавалося, що снують і звиваються тіні. А над усім цим суворими зубчастими хребтами здіймалася кам’яна стіна.
Промайнула цівка холодної води, я простягнула руку помацати. Тоненький струмінець примхливої течії. Несильної, та все ж відчутної. Пильно озирнула все у воді довкола — і завмерла, уловивши щось кутиком ока.
На краєчку скелі у промені, що пробивався крізь воду, спалахував жмутик темно-рудого волосся. Мені запекло в грудях, я розвернулася і крутнулася посеред течії, щоб роззирнутися довкола. Це божевілля. На якусь мить я готова була присягнутися, що вона тут. Ніби цівочка диму, що тане в повітрі.
Ізольда.
Я намацала стопами скелю й відштовхнулася, волосся розмаялося. Попливла до поверхні. Підводна скеля стирчала рівнісінько, і, діставшись прискалка, я простягнула руку й ухопилася за край. Відслонення відкривало порожнину, але всередині неї не було нічого, крім темряви. Не чутно жодного коштовного наспіву. Не зблискувало далеке світло.
Якщо Голланд казала правду, то Ізольда на цій скелі шукала собі прихистку. Подалі від осяйних вулиць Бастіана й невсипного ока матінки. Може, тут вона мріяла про те, як настане мить, коли вона їх позбудеться. Мріяла про дні, просочені сонцем,
на палубі корабля, і про ночі в його череві. А може, і про мене мріяла.
У вухах загупало, я мало не випустила рештки повітря. Обличчя запалало попри холоднечу навколо, я стиснула губи, позираючи, як нагорі майнуло світло. Якимось чином вона перебувала тут. У цих водах розчинився мамин дух. Навіть у Грозових Тенетах, де вона загинула, не відчувала я такого.
Тут плинуло потужне відлуння якоїсь часточки Ізольдиної душі, якої я ніколи не знала й ніколи не знатиму. Я вдивлялася в темну воду, почуваючись такою самотньою, що здавалося, ніби темінь мене ось-ось проковтне. Ніби там і чекає на мене мама.
19 Принайтóвлювати (мор.) — прикріпити, закріпити за допомогою найтóва — мотузки, троса для кріплення шлюпок, рухомих предметів, вантажів тощо.
20 Клівер (мор.) — косе трикутне вітрило в передній частині судна.
Роздiл тридцять перший
Я стояла біля вікна в каюті Веста, і всі погляди були націлені на мене. Ніби синхронно з кожним ударом серця, з волосся скрапувала вода, а я дивилася на калюжку, що збиралася під ногами.
Вест скликав усю команду до своєї каюти, тільки Коєві стачило клепки лишитися під палубою.
— То що, отак? — глухо промовила Вілла. — Це все було марно.
На Паєвому обличчі малювалося таке саме обурення.
Я споглядала власне віддзеркалення, що кривилося в калюжі. Вона мала рацію. Я домовилася з Голланд — і не дотримала слова. І Сент не єдиний, хто програє. Патент на «Жоржину» якось треба добути назад.
У рукаві лишалася єдина карта: повірити Генрікові.
— У нас іще є Роти, — промовила я.
— Якщо це все, що ти
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Однойменні, Едрієн Янг», після закриття браузера.