Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

Я стояла у коридорі і не могла навіть крок зробити всередину квартири. Мені було важко зрозуміти емоції Ейдена. Я не знала, як мені все йому пояснити, звідки почати і що краще сказати. 

– Ти не хочеш підійти? 

– Як давно ти вдома? – Стою на місці. 

– Це тебе найбільше зараз цікавить? 

– Так. 

– Години три приблизно. – Сідає на стілець. – Прийшов, думав провести трохи більше часу з тобою, а тебе немає… зателефонував Оліверу, а той сказав мені, що ви з Брітні пішли до клубу.

– Я просто..

– Хотіла відпочити? Розважитися? Напитися? – Перебиває мене і я починаю злитися. 

– Про що ти говориш?! – Нарешті заходжу далі коридору. – Ти думаєш, я здатна так вчинити з тобою? 

– Я вже не впевнений, Хейзел, – Опускає голову. – Я сьогодні отримав ще дуже цікаву фотографію. 

– Просто чудово, ще якась фотографія! – Сідаю на диван у вітальні. 

– Що ти робила у машині Ларрі? – Повертає телефон екраном до мене. 

– Ейден, мені дуже цікаво почути, що саме ти подумав? От бачиш ти цю фотографію.. і що ти відразу думаєш?! 

Чоловік дивиться на мене, але нічого не відповідає. 

– Що ти подумав?! 

– Що ти обрала гроші Ларрі, а не мене. 

– Ти серйозно?... Ейден, ти серйозно?! 

Підводжуся з дивана і підходжу до нього. 

– А щоб ти подумала, якби побачила мене у машині Ельвіри?! 

– Нічого! Бо я довіряю тобі.. Розумієш? 

– Ні. Я не знаю чи можу вірити тобі.. Ти точно була вдома, всі дні, поки я ходив на роботу? 

Від шоку я стояла на місці з відкритим ротом. Я й слова не могла сказати. Ейден буквально звинувачує мене у зраді. 

– Пішов ти до біса, Ейден Вілсон! – Кидаю в нього найперше, що потрапляє під руку, це була ложка. 

– Що ти робиш?! – Йде за мною до кімнати. 

– Не знаю! Звідки мені знати?! 

– Не хочеш пояснити все ж таки, що ти робила в машині Ларрі?! 

– Ти сам все для себе вирішив! – Дістаю валізу.

– Навіщо тобі валіза? 

– Поживемо якийсь час окремо. 

– Стоп! – Забирає в мене валізу. – А тепер робимо глибокий вдих-видих.. Я ідіот, визнаю. Давай спокійно поговоримо? 

Мені боляче від того, що Ейден подумав про те, що я могла зрадити йому. Можливо нам і варто було б поговорити, але я не хочу цього зараз. 

– Поїду без речей, – Оминаю чоловіка і поспіхом виходжу з квартири. 

В глибині душі я сподівалася, що Ейден піде за мною і не дасть піти далеко, але цього не сталося. Сівши в автобус я поїхала до батьківського будинку. Ніколи не думала, що так сильно захочу туди поїхати. 

Опинившись біля будинку я подумала, що це погана ідея була, та побачивши, як з будинку виходить Елеонора Круз, я зрозуміла, що не дарма сюди приїхала. 

– Кого я бачу? – Підходжу до неї. – Що ви тут забули? 

– Хейзел? – Очі в мами червоні, вона плакала. 

– Що відбувається?

– Приїхала до мами? Як зворушливо. – Саркастичним тоном. – А от мій Шон не може зараз приїхати до мене! 

Чорт. Не варто було зараз за нього говорити.

– А це моя проблема? Ваш Шон погань, якій саме місце у в'язниці! 

– Що? Знай своє місце! – Хочеш вдарити мене, та я встигаю зробити це першою.

– Своє місце? – Хмикаю. – Як цікаво..Вам мало того, що ви зіпсували життя мені, та моїм батькам? Що ви ще від нас хочете?! – Зриваюся на крик. – Ви не змогли нормально виховати вашого сина і це тільки Ваша проблема! Ваш любий Шон стільки разів хотів мене вбити, що я навіть вже не згадаю! А ви досі вважаєте вашого синочка ідеальним та невинним?! Розплющте очі, Елеонора! Ви і Ваша сімейка, це гірше смертельної болячки! – Вона не знала, як реагувати. – Зникніть з нашого життя, інакше я й вас засужу за переслідування! 

– Як ти..

– Валіть звідси! – Промовляю крізь зуби. 

Жінка поправляє одяг і мовчки йде до своєї машини. Мовчки спостерігаю за тим, як вона заводить двигун й зникає з горизонту. 

– Привіт, мамо, я буду у своїй кімнаті. – Промовляю вже спокійним голосом. 

– Я приготую вечерю. 

Опинившись у будинку я побачила, що всі предмети на кухні розкидані, на підлозі уламки від посуду. Вочевидь це зробила Елеонора. Я не стала зупинятися і пішла до своєї кімнати. 

Тут все залишилося таким самим, як і в день, коли я виїжджала. Мій одяг, прикраси і навіть техніка. Я думала батьки продали це все, коли потребували грошей, та все на місці. Швидко знявши одяг, я одягнула піжаму і спустилася на кухню. Мама прибирала безлад. 

– Давай я допоможу. 

– Я сама можу..

– Я знаю, що ти сама можеш, та я хочу допомогти. – Дістаю гумові рукавиці й починаю збирати уламки від посуду. – Як часто вона приходить? 

– Кожен день, – А я навіть не здогадувалася. – Сьогодні вона вирішила, що має право на наш будинок, я хотіла вигнати її, а вона почала кидатися речами та бити посуд.

– Хотіла забрати ваш будинок? 

– Так. – Мама так спокійно про це каже, ніби вона знала, що так буде. 

– Навіть не думай більше її пускати сюди, а якщо й зайде, то викликає поліцію. З такими людьми, як Крузи, розмова має бути короткою. 

– Твоя правда, Хейзі… В тебе все добре? 

– Ні, – Приховувати немає сенсу. – Ми посварилися з Ейденом і я пішла з квартири. 

– Що сталося? – Я не стала приховувати геть нічого і розповіла, як все було. 

Чому я не змогла так Ейдену розказати? Все через його реакцію, не інакше. Якби він не почав звинувачувати мене, я б і сказала правду. 

– Що ти думаєш робити далі? 

– Не знаю.. я нічого не знаю. – Неочікувано для себе я почала плакати. Тихо, сидячи на підлозі. Мама обійняла мене і почала заспокоювати. Не часто вона це робить. У цей момент я вперше за довгий час відчула, що я її донька і вона хоч трохи любить мене.

Весь вечір і всю ніч я очікувала побачити повідомлення від Ейдена, та він нічого не написав. Невже він справді вірить в те, що я могла зрадити йому? Після всього, що ми пройшли? Після всіх моїх зізнань йому? Не можу в це повірити.