Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

Він попрямував геть, а тоді повернувся.

— Можете позичити цей одяг — якщо бажаєте.

Ті опинилися під дверима каґальника швидше за нього. Шарла блаженно всміхнулась їм у спину.

— Ти добре знаєш це фермерське селище? — запитав я. — Цих хлопців можна привести до твоїх друзів.

— Я ніколи там не бувала, а його назву знайшла на мапі. Але ти забуваєш про силу ІМ. Ми б радо прийняли їх тут і допомогли б, тож там їм будуть також раді. Не турбуйся. Я проведу їх і повернуся за два дні. О-о-о, ось і вони, хіба не гарний у них вигляд без тієї понурої форми?

Я подумав, що у них огидний вигляд: у мені озвався демон ревнощів. Я мало не вирішив піти разом із ними. Але ні, тут була робота. Я попрямував до сусіднього столика, за яким Мортон проводжав замріяним поглядом прекрасний силует Шарли. Щоб привернути увагу Мортона, мені довелося двічі його копнути.

— Вона повернеться, не турбуйся. Ти записав усе на стрічку?

— Все до останнього слова. Можна мені ще пиво? Я випив тільки одну порцію — ту, яку купила мені Шарла, перш ніж ти зайшов. А ще ти з’їв стейк...

— Ніякої пиятики на службі, солдате.

Штірнер приєднався до нас і показав на кошик, який ніс.

— У мене тут лежить їхня форма, як ви й просили.

— Добре. Це нам знадобиться для відео. А тепер відведіть нас до своєї студії звукозапису.

Завулками він провів нас до торця якоїсь будівлі, чорний хід якої відчинився, щойно ми наблизилися. На нас із нетерпінням чекали в павільйоні — яскраво освітленому, без вікон і невидимому з вулиці. Усі присутні були добровольцями, ентузіастами ІМ, яким не терпілося вчинити диверсію проти військ. Я продемонстрував аудіокасету.

— Нам знадобиться кількасот копій оцього.

— Будуть за годинку!

Касету вихопили з моїх рук і забрали геть. Я подався до звукозаписної команди, яка чекала, тремтячи від завзяття.

— Режисер? — запитав я.

Уперед виступила розкішна руда дівчина.

— До ваших послуг. Світло, звук, камера готові.

— Чудово. Щойно ми з моїм партнером одягнемо цю форму, можете починати. Підкажіть нам, де тут убиральня.

Поки я роздягався, Мортон вийняв із кошика один із одностроїв, узявши його двома пальцями, наче здохлого щура.

— Мені тяжко на душі від самого погляду на цю штуку, — промовив він. Тяжко. — Знову відчути її дотик до своєї шкіри, її вогкі обійми...

— Мортоне, — натякнув я, — заткнися.

Я схопив форму та розглянув, утримуючи на витягнутих перед собою руках. Вона добре мені пасувала. Я вліз у неї.

— Тепер ти актор, Мортоне, граєш на камеру. Ти зіграєш свою роль, а тоді назавжди знімеш форму. Якщо бажаєш, спали її. Твоєму виступу аплодуватимуть тисячі. Тож надягни її. Отак.

Я сів і запхав ноги у штани, аж тут із однієї кишені щось випало, дзенькнувши об підлогу. Я нагнувся та підняв предмет, який випав. Ідентифікаційний диск. Рядовий Паєк0765 щиро прагнув позбутися всіх спогадів про армію, переродитися в подобі щасливого цивільного. Поки я крутив диск між пальців, десь у глибині мого мозку закипіла ідея. І тут у мої думки ввірвався розпачливий крик Мортона.

— Ось він! Я його бачу! У тебе такий осклянілий погляд. Він у тебе такий завжди, коли ти вигадуєш якусь самогубну ідею. Не треба більше! Я на це не зголошуюся!

Я підбадьорливо погладив його по плечі, а тоді заново пов’язав йому хустку, імітуючи військовий порядок.

— Розслабся. Так, у мене з’явилася блискуча ідея. Та ти до неї непричетний, ні. А тепер знімімо це відео, а коли з ним буде покінчено, я розкажу тобі все про свій план.

Я поставив Мортона на тлі стіни; вибір був не найкращий, бо він мав такий вигляд, ніби чекав на розстріл. Жодних змін, часу обмаль.

— Якщо ви не проти, я хочу, щоб ця людина опинилася в кадрі повністю. Переносний мікрофон має бути в мене. Готові ви — готові й ми.

Коли два прожектори прип’яли Мортона до стіни, він трохи скривився. Мені в руку тицьнули мікрофон, і знімальним майданчиком прокотилося чисте контральто.

— Тиша. Готовність. Звук. Камера. Мотор.

— Шановні мешканці та мешканки Хоєцького, вітаю вас. Перед вами типовий недобровільний боєць загарбницької армії Невенкебли. Разом із цим відео ви одержите аудіокасету із живим записом реальної зустрічі з двома такими вояками. Ви прослухаєте їхні жалісливі скарги, будете шоковані жахом їхньої кабали та скрикнете на радощах, коли їм нададуть змогу скинути з пліч кайдани та попрямувати вперед, у зелені села, до процвітання під яскравим сонцем індивідуального мутуалізму.

Моя реклама була такою щирою, що Штірнер не втримався й різко зааплодував — так само, як і знімальна група та техніки. Мортон зчепив руки над головою (в усіх нас криються сякі-такі акторські здібності) та вклонився.

— Тихо, — наказав я, і все негайно вщухло. Я вийшов на камеру й показав на стомленого Мортона. — Ось із якими вояками ви зустрінетеся та потоваришуєте. Також візьміть до уваги цілковиту відсутність позначок на рукаві. — Мортон простягнув руку, і я показав на потрібне місце. — Жодних смуг, шевронів, кутастих чи вигнутих кольорових клаптів. Ось що вам потрібно шукати. Якщо є одна смуга, дві чи більше або, що найстрашніше, три вгорі та три внизу з ромбом посередині, відступайте! Не розмовляйте ні з ким, хто має такі оздоби, бо тоді звертатиметеся до одного з утілених дияволів-поневолювачів!

Також будьте обачні, якщо помітите на плечах, отут і отут, блискучі шматочки металу. Тих, хто їх носить, називають офіцерами, і вони зазвичай надто дурні, щоб бути небезпечними. Та все ж їх варто уникати.

Ще одну групу, дуже небезпечну, можна впізнати за головними уборами та пов’язками на рукавах. Якщо на руці є літери «ВП», ідіть в інший бік. Також стережіться червоного кашкета, що прямо сидить на страхітливій голові.

Тепер, знаючи, чого уникати, вам відомо, до кого треба підходити. До простого раба у формі. Підійдіть близько, всміхніться, переконайтеся в тому, що поблизу немає жодного чудовиська зі смугами й нашивками, тоді прошепочіть рабові на вухо: «Ви любите свіже повітря?» Якщо він радісно всміхнеться та відповість «так», то він ваш. Хай Марк Четвертер спрямовує вас у