Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

все, що бідній відданій дівчині залишалось тільки погоджуватись на шахрайства вже здійснені або що мають здійснитись. Виявляючи вищість спокусника, ця хитрість показує, яким способом він підкорив Люсьєна. Створити грізну потребу, вирити підкоп, заповнити його порохом і в критичний момент сказати співучасникові: “Кивни тільки головою, і все полетить у повітря”. Колись Естер, пройнята властивою куртизанкам мораллю, вважала всі ці штуки такими природними, що поважала тільки тих своїх приятельок, які вміли примусити чоловіка витрачатись. Розтринькані достатки — це немов почесні відзнаки для цих створінь... Карлос не помилився, покладаючись на спогади Естер. Всі ці воєнні хитрощі, стратегеми, тисячу разів використані не тільки такими жінками, а й марнотратниками, не бентежили Естер. Бідолашна дівчина відчувала тільки своє падіння. Вона кохала Люсьєна, а ставала визнаною коханкою барона де Нюсінжена: в цьому полягало для неї все. Нехай лжеіспанець бере гроші в заставу, нехай Люсьєн споруджує будівлю свого щастя з каміння могили Естер, нехай єдина ніч насолоди коштує старому банкірові більше або менше тисячофранкових білетів, нехай Європа витягне з нього кілька сот тисяч франків більш-менш геніальними способами, — все це ніяк не цікавило закохану дівчину. Та ось сум, що гриз їй серце: вона бачила себе протягом п’яти років чистою, як ангел! Вона кохала, була щаслива, не вчинила найменшої зради; і це прекрасне чисте кохання мало забруднитись. Її розум не протиставляв цього прекрасного безвісного життя майбутньому огидному існуванню. Це не було в ній ні розрахунком, ні поезією, вона тільки відчувала невиразне почуття безмежної сили: з білої ставала вона чорною, з чистої — нечистою, з благородної — підлою. Ставши за власним бажанням горностаєм, вона не могла знести цього морального забруднення. Отже, коли барон почав загрожувати своїм коханням, їй спало на думку кинутись у вікно. Крім того, Люсьєна вона любила безмежно, так, як дуже рідко жінка кохає чоловіка. Жінки, що запевняють у своєму коханні, що самі вірять у своє кохання — танцюють, вальсують, кокетують з іншими чоловіками, чепуряться для світу, шукають там захоплених поглядів; але Естер виконала без жодної жертви чудеса справжнього кохання. Вона кохала Люсьєна протягом шести років, як кохають актриси й куртизанки, що, вивалявшись у бруді й багні, жадібно прагнуть благородства, відданості справжнього кохання, виявляючи його виключність (чи не слід створити нове слово, щоб відтворити ідею, яка так мало реалізується?). Народи, що зникли, Греція, Рим і Схід, завжди позбавляли жінку волі; жінка, що любить, повинна була б сама себе позбавити волі. Отже, зрозуміло, що, виходячи з фантастичного палацу, де відбулося це свято, ця поема, щоб увійти в “нефелишкий балац” холодного старого, Естер переживала щось подібне до морального захворювання. Залізна рука штовхнула її по пояс у безчестя, перш ніж вона змогла подумати; але ці два дні вона думала, і серце її проймав смертельний холод.

Почувши слова “кінчити на вулиці”, вона схопилась і сказала:

— Кінчити на вулиці?.. Ні, краще кінчити в Сені...

— В Сені?.. А пан Люсьєн?.. — сказала Європа.

Це єдине слово примусило Естер знов сісти в крісло; вона залишалася, втупивши очі в квітку на килимі, і сльози її немов висихали від вогню, що палав у її голові! О четвертій годині Нюсінжен побачив свого ангела, заглибленого в той океан думок і рішень, по якому плавають жіночі душі і з якого вони виринають за допомогою слів, незрозумілих для того, хто не бував з ними в такому плаванні.

— Розглатьте фаш лоп, моя кразуне! — сказав їй барон, сідаючи біля неї. — Фі фше не матимете поргів... я умофлюсь з Ішені і фі шерес місяць покинете цю кфартиру, щоб переїхати в нефелишкий балац... О, гарненька рушка!.. Тайте, я поцілую. (Естер дозволила взяти руку, як собака дає лапку.) — Ах, фі таєте рушку, але не зерце... а я кохаю зерце...

Це так щиро було сказано, що бідна Естер глянула на старого з виразом глибокого жалю; він майже розгубився від цього погляду. Закохані, так само як мученики, почувають себе братами в муках. Ніхто в світі не розуміє так одне одного, як люди, що однаково страждають.

— Бідний! — сказала вона, — він кохає!

Почувши ці слова і невірно їх зрозумівши, барон зблід, кров закипіла йому в жилах, він немов дихав райським повітрям. У таких літах мільйонер ладен заплатити за подібне почуття стільки золота, скільки зажадає жінка.

— Я люплю фас, як сфою дочку!.. — сказав він, — і пошуваю тут, — провадив він, поклавши руку на серце, — шо я не мошу пачити фас інакше як шаслифою.

— Якби ви згодились бути мені тільки за батька, я вас дуже любила б, ніколи не покинула б, і ви побачили б, що я не погана жінка, не продажна, не корислива, як вам тепер здається.

— Фі зропили маленькі турниці, — провадив барон, — як усі гарненькі шінки, ось і фсе. Облишмо цю розмофу. Наша збрава — саропляти грошей тля вас... Будьте шасливі: я згоден бути фашим патьком кілька тнів, я розумію — фам треба сфикнути до мого нешасного фігура.

— Правда? — скрикнула вона і в ту мить скочила йому на коліна, охопила його шию рукою й пригорнулась до нього.

— Брафта, — відповів він, намагаючись викликати усмішку на своєму обличчі.

Вона поцілувала його в лоб, повіривши в неймовірну угоду: залишатись чистою й бачитися з Люсьєном. Вона так пестила банкіра, що в ній ожила Торпіль. Зачарований старий обіцяв залишатись батьком протягом сорока днів. Ці сорок днів були потрібні, щоб купити і обладнати будинок на вулиці Сен-Жорж. Вийшовши на вулицю і йдучи додому, барон казав собі:

— Я таки турило!

Справді, бувши дитиною в присутності Естер, без неї він знов ставав хижаком, зовсім подібно до того, як Картяр[69] кожного разу, коли в нього не було жодного су, закохувався в Анжеліку.

— Півмільйона, і ше не снай, яка її нога, це фше санатто турно; але ніхдо, на шастя, не вснає цього, — казав він через три тижні.

І він вирішував покінчити з жінкою, яку так дорого купив. Але в присутності Естер він витрачав весь час, який міг їй приділити, на те, щоб спокутувати брутальність першого знайомства.