Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Я не мошу, — казав він їй в кінці місяця, — пути завшди патьком.

У кінці грудня 1829 року, напередодні переселення Естер у маленький будинок на вулиці Сен-Жорж, барон попросив дю Тільє привести туди Флоріну, щоб вона оглянула, чи все відповідає багатству Нюсінжена, чи були втілені слова “нефелишкий балац” тими художниками, яким доручили зробити цю клітку гідною пташки. Всі новинки, визнані розкошами перед революцією 1830 року, робили цей будинок зразком гарного смаку. Грендо, архітектор, бачив у ньому найкращий витвір свого мистецтва декоратора. Сходи, оздоблені мармуром, ліпні прикраси, тканини, помірно застосована позолота, якнайдрібніші деталі, — так само як і великі речі, перевершували все, що доба Людовика XV залишила Парижу в цьому дусі.

— Оце моя мрія — такий будинок і чеснота! — сказала Флоріна, усміхаючись. — А для кого ж це ти так витрачаєшся? — спитала вона Нюсінжена. — Чи не для якої-небудь діви, що злетіла з неба?

— Це шінка, що пітноситься тути сноф, — відповів барон.

— Отже, ти граєш роль Юпітера, — відповіла актриса. — Коли ж ми її побачимо?

— О! В день, коли справлятимуть входини! — вигукнув дю Тільє.

— Не раніж... — сказав барон.

— Треба буде як слід почиститись, зашнуруватись, причепуритись, — провадила Флоріна. — Е, ото вже завдадуть жінки клопоту своїм кравцям і перукарям перед цим днем!.. А коли ж саме?

— Я не госпотар.

— Ото, видно, жінка!.. — скрикнула Флоріна. — Ах, як би мені хотілось побачити її!..

— І мені теш, — наївно відповів барон.

— Як! Жінка, будинок, меблі — все буде нове?

— Навіть банкір, — сказав дю Тільє, — бо ж мій друг здається мені зовсім молодим.

— Доведеться йому, — сказала Флоріна, — хоч на хвилинку стати двадцятирічним.

З перших днів 1830 року всі в Парижі говорили про пристрасть Нюсінжена і про казкові розкоші його будинку. Бідолашний банкір, виставлений напоказ, висміюваний, розлючений, як це легко уявити, поєднав тоді в своїй голові волю фінансиста із шаленою пристрастю, що сушила йому серце. Він хотів, справляючи входини, скинути одяг благородного батька і відшкодувати собі за стільки жертв. Все ще зазнаючи поразки від Торпіль, він вирішив вести справу про свій шлюб через листування, щоб одержати від неї власноручно підписане зобов’язання. Адже банкіри вірять тільки векселям. Отже, біржовий хижак встав рано в один із перших днів того року, замкнувся в кабінеті й почав складати такий лист, написаний гарною французькою мовою, бо якщо він погано вимовляв, то писав прекрасно:

“Люба Естер, квітка моїх думок і єдине щастя мого серця! Говорячи вам, що я люблю вас, як дочку, я обманював вас і себе самого. Я тільки хотів висловити вам святість свого почуття, не схожого ні на яке з тих почуттів, що їх переживали люди, по-перше — тому, що я старий, по-друге — тому, що я ніколи не кохав. Моя любов до вас така, що якби ви коштували мені всього мого багатства, я кохав би вас не менше. Будьте справедливі: більшість чоловіків не побачили б у вас ангела; а я ніколи не заглядав у ваше минуле. Я люблю вас водночас і так, як свою дочку Августу, єдину мою дитину, і так, як я любив би свою дружину, якби тільки дружина змогла любити мене. Якщо успіх — єдине виправдання для закоханого старого, то спитайте себе, чи не граю я смішну роль. Я зробив з вас утіху, радість своєї старості. Ви знаєте, що до самої моєї смерті ви будете щасливі, як тільки може бути щаслива жінка, знаєте також, що після моєї смерті ви будете досить багаті, щоб вашій долі заздрило багато жінок. В усіх угодах, які я укладаю з того часу, як мав щастя розмовляти з вами, ваша частка відраховується насамперед, і ви маєте свій рахунок у банку Нюсінжен. Через кілька днів ви ввійдете в будинок, який, рано чи пізно, буде вашим, якщо він вам сподобається. Що ж, чи будете ви й там приймати мене, як батька, чи, може, я стану нарешті щасливим?.. Пробачте мені, що пишу вам з такою відвертістю; але у вашій присутності я втрачаю сміливість і занадто відчуваю, що ви моя владарка. У мене немає наміру образити вас, мені тільки хочеться розповісти вам, як я страждаю і як тяжко чекати в моєму віці, коли кожен день забирає в мене надії й утіхи. Делікатність моєї поведінки гарантує, зрештою, щирість моїх намірів. Чи діяв я хоч раз, як кредитор? Ви — як фортеця, а я чоловік не молодий. На мої ремствування ви відповідаєте, що йдеться про ваше життя і, слухаючи вас, я починаю вірити цьому. Але дома я знову поринаю в найпохмуріший смуток і в сумніви, що знеславлюють і вас, і мене. Ви здались мені такою ж доброю, як і прекрасною, але вам подобається спростовувати мої переконання. Міркуйте самі! Ви кажете, що плекаєте в своєму серці пристрасть, жорстоку пристрасть, і не хочете назвати мені людини, яку ви кохаєте... Чи це природно? Ви зробили з досить сильної людини людину нечувано слабку!.. Бачите, до чого я дійшов! Через п’ять місяців я змушений запитувати вас, яке майбутнє готуєте ви моїй пристрасті. Треба ще знати, яку роль гратиму я на відкритті вашого дому! Гроші для мене ніщо, коли йдеться про вас; я не буду таким дурним, щоб вихвалятись цією байдужістю до них; але, якщо кохання моє безмежне, то багатство моє обмежене, і я потребую його тільки для вас. Так ось, якби віддавши вам усе що маю, я міг би, злидар, добитись вашої приязні, я б волів бути злидарем, аби ви мене кохали, ніж багатим і зневаженим. Ви змінили мене так, люба моя Естер, що ніхто мене не впізнає: я заплатив десять тисяч франків за картину Жозефа Брідо, бо ви мені сказали, що він талановитий і невизнаний художник. Нарешті, я даю всім жебракам, яких зустрічаю, по п’ять франків заради вашого імені. Чого ж просить нещасний старий, що розглядає себе, як вашого боржника, коли ви йому робите честь прийняти що-небудь від нього?.. Він хоче тільки надії, але якої надії, Боже великий! Чи не є це певність, що