Читати книгу - "Король у Жовтому"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І Ру Бері, або ж Рю Баре, сьогодні є об’єктом обожнювання кожного маляра у кварталі…
— Ми не малярі, — виправив його Еліот.
— Я — ні, — парирував Кліфорд. — Звертаю твою, Селбі, увагу на те, що обидва ці джентльмени здійснили кілька різноманітних, проте однаково невдалих спроб запропонувати руку і серце Рю Баре. Ця леді має особливу посмішку для таких випадків, від якої аж мороз іде поза шкірою. — Тут його мова стала похмуро виразною: — Мені довелося повірити, що ні академічній галантності мого друга Еліота, ні природній вроді мого друга Родена не вдалося розтопити кригу її серця.
Еліот і Роден, скипаючи від обурення, вигукнули:
— А тобі?!
— Я, — ввічливо промовив Кліфорд, — побоююсь ступати туди, куди ви кинулися стрімголов.
II
Уже за добу Селбі геть забув про Рю Баре. Протягом усього тижня він, не шкодуючи сил, працював у студії, тож суботнього вечора почувався настільки виснаженим, що вклався спати не повечерявши, і всю ніч йому снилися жахіття про річку жовтої вохри, в якій він тонув. Недільного ранку він мимохіть згадав про Рю Баре — і вже через десять секунд її побачив. То була квіткова крамниця на мармуровому мості. Вона придивлялася до горщика з фіалками. Квітникар вклав усю душу й серце у спробу продати їх, проте Рю Баре похитала головою, відмовляючись від покупки.
Невідомо, чи зупинився б там Селбі, аби поглянути на стопелюсткову троянду, якби йому не згадалась розмова з Кліфордом минулого вівторка. Цілком можливо, що в ньому розпалилась цікавість, бо дев’ятнадцятирічний парубок — це найдопитливіша двонога істота у світі після індика. З двадцятиріччя і до самої смерті він намагається боротися з цією вадою. Проте на захист Селбі варто визнати, що крамниця і справді була доволі приваблива. Загорнуті в папір квіти були прив’язані до парапету уздовж мармурового моста, ясніючи під безхмарним небом. Повітря було прозорим, сонце пряло тінисті мотузочки між стеблами рослин і світило у серця тисяч троянд. Весна була у розпалі. Зрошувальні візки розливали свіжість довкола бульвару, геть знахабнілі горобці весело цвірінькали, а сповнені надій рибалки пливли на своїх човниках за течією Сени, оминаючи мильну воду з міських пралень[145]. Вбрані у ніжну зелень каштани гуділи від роїв бджіл. Метелики тріпотіли своїми тендітними крильцями над квітками валеріани. У повітрі витав запах свіжої землі, у плескоті хвиль Сени вчувалося дзюрчання лісового струмка. Ластівки кружляли над водою, ледь не черкаючи крильми пришвартований річний баркас. Десь на підвіконні відчайдушно виспівувала ув’язнена в клітці пташка.
Селбі поглянув на стопелюсткову троянду, а потім подивився на небо. Щось у пісні ув’язненої в клітці пташки змусило його серце стрепенутися — чи то було небезпечно солодке повітря весни?
Спочатку він усвідомив, що зупинився. Потім з острахом зрозумів причину своєї зупинки і вирішив іти далі, але раптом передумав і поглянув на Рю Баре.
— Мадемуазель, ви тільки погляньте на цей чудовий горщик з чарівними фіалками, — вмовляв дівчину квітникар.
Рю Баре похитала головою. Квітникар усміхнувся. Вона напевно не хотіла фіалок. Дівчина вже придбала у нього багато горщиків з фіалками, купуючи по два-три кожної весни, і ніколи не відмовлялася від них. То чого ж їй зараз треба? Фіалки, очевидно, були лише приводом і розвідкою перед серйознішою покупкою. Квітникар потер руки і поглянув на неї.
— Ці тюльпани просто заворожують, — сказав він, — а троянди… — Він аж задихнувся від захвату, споглядаючи їхні ароматні кущі.
— Оцю, — прошепотіла Рю, вказуючи згорнутою парасолькою на невеличку троянду. Селбі помітив, що її голос ледь тремтів. На його сором, він дослухався до розмови. Квітникар, який принюхався до троянди і відчув запах вигідної угоди, це теж зауважив. Заради справедливості слід сказати, що він не накинув ані сантима[146] до реальної ціни квітки: зрештою, Рю, скоріш за все, була бідною і при цьому — це кожний бачив — чарівною.
— П’ятдесят франків, мадемуазель.
Квітникар говорив дуже ввічливо. Рю відчувала, що тут не випадає торгуватися. Ненадовго запала мовчанка. Чоловік не став обстоювати ціни — ті троянди були чудовими, і це також бачив кожний.
— Я візьму фіалки, — вирішила дівчина і витягла з потертого гаманця два франки. Вона глянула на троянду. З блакитних очей скотилася сльоза, діамантом зблиснувши на сонці. Дівчина приклала до обличчя носову хустинку, а коли відняла її, помітила збентеженого Селбі. Він одразу ж звів погляд до неба, вдаючи захопленого астрономічними дослідженнями, і продовжував свої спостереження протягом добрих п’яти хвилин. Зрештою квітникар і полісмен також підвели погляд догори. Потім Селбі почав уважно вивчати носки своїх черевиків, квітникар здивовано поглянув на нього, а полісмен, сутулячись, побрів далі. Рю Баре зникла.
— Чи можу я допомогти вам, месьє? — спитав квітникар.
Не усвідомлюючи, навіщо він це робить, Селбі раптом почав скуповувати квіти, чим вельми втішив квітникаря. Ще ніколи він не продавав стільки квітів, ще й за таку ціну, і ніколи, ніколи раніше з такою одностайністю у поглядах з покупцем. Щоправда, йому було трохи сумно, бо бракувало наполегливих умовлянь, суперечок, закликів небес у свідки. Цій торгівлі не вистачало пристрасті.
— Ці тюльпани просто чарівні!
— І справді! — гаряче підтримав його Селбі.
— Але, на жаль, дорого коштують.
— Дарма, я візьму їх.
— Боже, — пробурмотів спітнілий квітникар, — він божевільніший за більшість англійців.
— Отой кактус…
— Неймовірний!
— Але…
— Давайте його до решти.
Квітникар схопився за поруччя моста.
— Ці неймовірні троянди… — слабким голосом почав він.
— Справжня краса. Я так розумію, що вони коштують п’ятдесят франків…
Почервонівши, він замовк. Квітникареві сподобалось його збентеження. Але Селбі швидко опанував себе і з викликом глянув на чоловіка.
— Я придбаю цей кущ. Чому його не купила та дівчина?
— Мадемуазель не заможна.
— Звідки вам це відомо?
— Знаєте, раніше я продав їй багато фіалок. А фіалки недорогі.
— А які фіалки вона сьогодні купила?
— Оці, месьє, блакитні та рожеві.
— То ви доставите їх тій дівчині?
— Так, опівдні, коли зачиню лавку.
— Тоді відвезіть їй також цей кущ троянд… — тут він зміряв квітникаря суворим поглядом, — і не смійте казати, від кого вони. — Очі чоловіка стали схожі на два блюдця, проте Селбі так само спокійно і незворушно вів далі:
— А решту відправте до готелю дю Сенат, вулиця Турнон, 7. Я попереджу консьєржа.
Потім Селбі з гідністю натягнув свої рукавички і пішов геть. Але не встиг він повернути за ріг вулиці й втратити з поля зору квітникаря, як його пронизало усвідомлення того, який же він телепень. За десять хвилин він уже сидів у своїй кімнаті в готелі дю Сенат, повторюючи з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король у Жовтому», після закриття браузера.