Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я нічого від тебе не вимагаю.
— Але я можу... одружитися.
— Що?!
Цей Вік точно з глузду з'їхав! Навіщо він їй потрібен?
Віка озирнулася. Чим же зайнятий Ед? І головне, про що він зараз думає?
— У дитини має бути батьківське прізвище.
— Це можна зробити і без шлюбу. У наш час такі подвиги, як одруження, необов'язкові, — пробурмотіла Вікторія та підійшла ближче. — Я тепер тобі краще піти. Побалакаємо іншим разом.
— Розумію. Тобі потрібно подумати.
— Саме так, — вона виштовхнула Віка за двері. — Побачимося завтра в лікарні.
— Гаразд. Ти дійсно добре себе почуваєш? Виглядаєш надто блідою.
Віка відчула, що зараз знепритомніє від підозр, якщо їй негайно не вдасться потрапити до вітальні.
— Я вже сказала, все гаразд.
Вона таки виштовхала Дубовського, зачинила двері перед його носом і поспішила до Еда. Вони зіштовхнулися у дверях кімнати. Ед тримав у руках рюкзак. У Віки потемніло в очах.
— Ти куди?
— Це — моя особиста справа.
Він підійшов до вішалки, натягнув на ноги черевики та накинув куртку.
Ед залишав її. Може їй насправді втратити свідомість? Але якщо він твердо вирішив піти, така дрібниця навряд чи його зупинить.
— Я тебе не відпущу!
Вона чула істеричні нотки у своєму голосі, але нічого не могла з цим вдіяти.
— Цікаво яким чином? — Поки Віка продумувала варіанти, він відчинив двері. — Досить брехати. Бачу, про тебе є кому подбати.
Ненавидячи саму себе, Віка повисла на його руці.
— Він — не батько. Присягаюся!
— Хлопець думає інакше. Відповідно, у нього є для цього підстави.
— Ти ревнуєш, зізнайся!
— Не сміши мене. Ти ж далеко не наївна жінка.
— Ти теж не жив ченцем.
— Не в цьому суть. Ти зробила свій вибір, коли дала хлопцеві надію.
— Я нічого йому не давала! Мова йшла не про мене!
— Мені набридли твої інтриги. Відійди убік сама, я не хочу нашкодити дитині.
— Тоді не йди, — Віка відчувала, як Ед вислизає з її рук. Вона затремтіла, стримуючи сльози. — Мені погано.
— Більше думай про дитину. І пам'ятай — я стежу за тобою.
Неймовірною силою Віка змусила себе відчепити руки від куртки та відступити на крок.
— Ти далеко?
— Ночувати на вокзалі не буду.
Ед пішов. Вона не пам'ятала, скільки часу простояла, дивлячись на зачинені двері.
Як їй тепер жити?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.