Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

- Батьку, прошу тебе залишити все як є, — я чекав на це і встиг обміркувати варіанти.

– Причина? – дивується батько.

- Просто мого бажання мало? - дивуюсь у відповідь.

- Я хотів, щоб ти озвучив, хоча б для себе...?

- Я не хочу, щоб ти їх карав, – ну що ж, я це озвучив, як тато і просив!

- Прив'язався?

- Схоже на те, — усміхаюся. - Не очікував?

- Сподівався! – тепер і батько посміхається.

- Я так і зрозумів.

- Добре, сину, я залишу тобі цю команду. Але, сподіваюся, ти не будеш їх більше підставляти?

- Батьку, я... ти ж знаєш, я не був винен тоді!

– Формально не був. Але, погодься, ти скористався відсутністю наставника. За що він і поплатився. Сподіваюся, це був добрий урок для тебе! Завжди думай про наслідки своїх вчинків для оточення.

- Я зрозумів, батьку, і... дякую!

У цей момент з'являється Карада, у супроводі Каю та приставлених до неї близнюків. Я трохи напружуюсь, що не залишається непоміченим батьком.

- Все не так весело, як хотілося б? – уважно подивившись на мене, питає батько.

- Ми все ще притираємось, але я кохаю її! І ми Істинна Пара!

- А вона, вона кохає тебе? Чи ти сподіваєшся на те, що стерпиться – злюбиться? Ммм?

– Все складно батько. Вона любить мене, але...

- Ображається на тебе через поспішне одруження?

- Так. І дуже.

- Постарайся це виправити, якнайшвидше. Жінки люблять свою образу плекати та культивувати. І з дрібниці можуть виростити глобальну проблему. Отже, чим раніше ви все поясните, тим із меншими втратами з цього вийдіть.

- Я зрозумів, дякую за пораду, але я вже проґавив зручний момент.

- Можемо поговорити про це, якщо хочеш.

А чи хочу я? Мабуть. Ситуація з Карадою ніяк не хоче покращуватись. І якщо не допомога, то хоча б порада батька мені не завадить.

- Пізніше.

- Дивись, щоб не було надто пізно.

Уважно дивлюсь на батька.

- Як із твоєю Істинною??

Батько хмуриться і гарчить.

- Не втручайся, сину!

Здається, я вдарив по хворому. Мені не хочеться зараз продовжувати цю розмову, так що Карада з'являється вчасно.

Дрібна виглядає трохи наляканою, побачивши мого батька будь-хто може злякатися. Але чи їй звикати, маючи у своїй сім'ї бугая брата і батька, що не набагато йому поступається за розмірами! В кого ж ти така маленька, Карадо?

- Ну, привіт, невістка! Розповідай, як тобі з моїм сином живеться. Можеш поскаржитися на нього! Якщо щось не так, прочищу йому мізки, поки я тут, – привітно каже, посміхаючись, батько. - Він у мене трохи дикуватий. Тож до нього підхід потрібний. Приручати треба!

За цих слів ми з Карадою обоє здригаємося, дружина кидає на мене здивований погляд і відразу відвертається. Я ж стою, опустивши голову, щоб не видати своїх почуттів, і судомно намагаюся зрозуміти, що це щойно було. Батько знає чи це простий збіг?

Запитливо дивлюся на Кая, подробиці історії Дикого знає тільки він! Але Кай лише знизує плечима. Значить, батько ще не в курсі. Але наша пантоміма не залишається ним непоміченою. Він уважно дивиться на мене.

- Мені здається, нам все-таки ще багато про що треба поговорити, сину. Пізніше. А зараз я хочу ближче познайомитися з твоєю чарівною дружиною! - і посміхається Караді.

Так, коли треба, батько може привернути до себе будь-кого!

Я хоч і його син, і навчаюсь на дипломатичному факультеті, але у мене таких здібностей ще немає.

- Кай, пішли когось попередити Ріка, що я до нього після вечері сьогодні зайду. І спитай у нього щодо будиночка для мене та моїх молодців. І, мало не забув, бажано прямо на завтра домовитися про аудієнцію у Саттона, я хочу додому швидше повернутися!

- Вже ниє, так? – посміхається Кай.

- А ти не смійся! Сподіваюся, і такого як ти колись Істинність зачепить! Із задоволенням помилуюся, як тебе вивертати буде, – шипить у відповідь батько.

- Я щодня перед сном благаю Богів, не обдаровувати мене! Дякую, надивився вже!

Сміємося всі, і тільки Карада дивиться на нас з тугою, і мені теж стає не до сміху.

- Раян, — звертається батько до мене, — подбай про вечерю. Я хочу переговорити з твоєю дружиною наодинці.

Іду в будинок, сподіваючись, що Карада не буде на мене батькові скаржитися, а ввечері я сам розповім йому всю нашу історію.

Карада

Коли я дізналася, що прилетів батько Раяна, я одразу злякалася за брата! Звичайно, Раян не став висувати звинувачення, а от його батько...

Підлило олії у вогонь і те, що Кай попросив мене не скаржитися на чоловіка. Грег настільки жорстокий, що навіть син його боїться?

Виходимо в сад, благо погода сприяє розмовам на свіжому повітрі. Розглядаю батька принца.

Колишній король Грег такий же величезний, як і мій батько, але не виглядає жахливо. Хороші манери, м'яка мова, приємна посмішка. Ось тільки погляд ... Жорсткий і не допускає жодних вільностей і недомовок. Якщо він прямо запитає про наші з принцом стосунки, я не зможу йому збрехати! І він це знає.

Цікаво, чи залишаються живими ті, хто намагаються обдурити короля Грега?

***

Кай

- Грег, дякую, що не став виховувати мене при Раяні. Я готовий прийняти будь-яке покарання. Знаю, що заслужив.

- Я подумав, що це не сприятиме твоєму авторитету. У принца складний характер, досі він не визнавав нікого з наставників, а за тебе навіть заступився! Це багато важить. Можливо, тобі нарешті вдалося те, що не виходило ні в кого до тебе і вам вдасться налагодити з Раяном стосунки. Так що, я поки не буду тебе міняти. Але я чекаю на більш відповідальне ставлення до виконання своїх обов'язків! І що робити із супроводжувальними? Їхня провина могла призвести до непоправних наслідків!

- Як і мій... Залиш їх, Грегу. Під мою відповідальність.

- Добре, до речі, Раян просив за вас усіх. Але я хочу поговорити з рештою. Нехай чекають у саду, коли я від Ріка повернуся, розберуся з ними, скажи їм, що я дуже і дуже злий! Нажени страху, а я потім ще додам.