Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Тут же підлітає охорона Грега і скручує мене. Розумітися на причинах такого різкого обороту будуть потім. А ці хлопці чудово працюють! Ось кого треба було з принцом посилати!

Проричавши й вдосталь наплювавши вогнем у спеціально встановлений на моє прохання ще при нашому заселенні, чан з водою, Грег приймає людську подобу і наказує своїм охоронцем мене відпустити. Кивком голови прогнавши геть охорону, Грег різко підходить до мене і гарчить:

- А ти де був, коли вбивали мого сина?

***

Кай

І що я можу відповісти на це? Грег правий. Я сам перший порушив усі правила та приписи, і не виконав своїх обов'язків, залишивши принца без нагляду. Що вже про цих чотирьох молодих казати.

Ось тільки мене Грег не стратить, а що буде з ними?

- Грег... Я винен...

- Звісно, ​​винен! - гарчить Грег. - І я з великим задоволенням стратив би тебе! Твоє щастя, що ти – батько Ксі! Але, якщо ти думаєш, що тобі буде дозволено й надалі ризикувати життям мого сина, то, повір мені, я можу придумати таке покарання, що про смерть ти сам мене благатимеш!

Холодок пробігає моєю спиною. Я чудово знаю, на що здатний Грег! І опинитися серед його ворогів мені не хочеться.

- Я все ще чекаю на відповідь, Кай. Я хочу почути причину... Поважну причину, Кай. Чому тебе не було поруч із принцом, коли його вбивали? - Грег не гарчить і навіть не шипить. Він каже спокійним і тихим голосом. І від цього стає ще страшніше.

- Я… Я був у друзів… - вичавлюю із себе. Немає сенсу щось вигадувати та тим самим ще більше погіршувати моє становище. – Все було стабільно. Принц навчається на відмінно, поведінка ідеальна. І я подумав, що можу відлучитися на кілька днів.

- І як результат? Відпочив? Тобі сподобалося? – вкрадливо цікавиться Грег. А у мене мурашки по шкірі від його голосу. Я стільки у своєму житті побачив і пережив, що мене важко чимось налякати. Але у Грега вийшло, він у цьому професіонал, не один рік відточував майстерність!

Але і я не маю наміру так просто здаватися!

- Спочатку було нічого так, весело, а потім, як і ти, я відчув, що з Раяном щось не так і рвонув одразу назад, — я не намагаюся відбілити себе в очах Грега, а просто розповідаю так, як було. – Слава Богам, я встиг вчасно. Я не знімаю з себе провини за те, що сталося, і готовий прийняти будь-яке покарання. Тільки прошу покарати мене одного. Хлопці не винні, що я не міг правильно організувати охорону принца.

Смиренно опускаю голову в очікуванні рішення Грега. Наразі головне відвести загрозу від молодих. Якщо я сам дозволив собі розслабитися, забувши про обов'язки, то що від цих молодих бовдурів вимагати?

Чую рик Грега і відчуваю, що він уже у частковому обороті. Як мінімум на мене чекає пристойний такий мордобій. Скриплю зубами, адже відповісти йому я не посмію. Готуюся прийняти заслужене покарання, але в цей момент з'являється принц. Некрилаті Боги! Як не вчасно! Не хочеться, щоб Раян став свідком мого виховання його батьком.

Раян

- Батьку?! До королівства тепер новини так швидко долітають? Ердан реалізував свою ідею з підрозділом зв'язку зі швидкісних драконів?

- Доброго дня, сину, він ще в процесі.

- Привіт! То якими долями до нас?

- Та ось, як тільки дізнався, що ти одружився, так одразу й прилетів, познайомитись хочу з твоєю дружиною. Кай сказав, що вона твоя Істинна! Вітаю! Тобі пощастило, як і твоєму братові.

Глянув на Кая. Якийсь він блідий. Та й батько, коли я тільки-но підійшов, був у частковому обороті. Отже, він уже в курсі всього, що у нас тут сталося. Сподіваюся, він не знає подробиць наших взаємин із Карадою.

- У вас все добре з твоєю молодою дружиною? – Некрилаті Боги! Я й забув про ментальний зв'язок із батьком!

Швиденько налаштовуюсь, викликаючи образ дружини що спить в моїх обіймах й, цілком щиро посміхаючись, відповідаю:

- Так, тату! Все в порядку! Звичайно, притираємося ще, але сам розумієш, потрібен час, для повного… еее… Порозуміння, — підморгую батькові й старанно продовжую посміхатися. Головне не переграти.

Знову кидаю швидкий погляд на Кая. Здається, я дуже вчасно наспів. Наставник виглядає не надто весело.

- Кай, поклич, будь ласка, мою дружину, вона в нашій кімнаті, переодягається до обіду. Скажи їй, що у нас радісна подія – мій батько прилетів!

Я дуже сподіваюся, що Кай зможе пояснити Караді ситуацію, і вона не дивитиметься на мене як завжди – зі злістю та спідлоба, а хоча б намагатиметься зобразити щасливу дружину.

Кай іде до резиденції, попередньо отримавши дозвіл мого батька.

- Як вдома? – Все що мені залишається – це вести світську бесіду з батьком, сподіваючись, що він ні в що не поглиблюватиметься.

- Все гаразд, Ксі вже величезна ходить, швидше за все, у неї двійнята!

- Ух ти! Ердан напевно від щастя сяє!

- Ага, коли не тремтить як желе на тарілці. Весь палац навшпиньки ходить, щоб не потривожити спокій королеви!

- А Ксі, мабуть, його постійно ганяє за смакотою?

- Та він зовсім голову загубив! Навіть про управління королівством забув. Не знаю, як вони там без мене впораються.

- То ти одразу назад? - запитую батька і відразу розумію, як це виглядає.

- А ти хочеш, щоб я якнайшвидше забрався? - батько дивиться прямо мені в очі, буквально просвердлюючи поглядом наскрізь.

Не відводжу погляду, і відповідаю спокійно:

– Тобі вирішувати, де і скільки часу перебувати. Я радий побачити тебе батько. І приховувати мені нема чого. Якщо ті про це.

- Поки що не знаю, чи надовго. День-два я буду в будь-якому випадку, навідаю Ріка, зустрінуся з імператором. А там побачимо.

***

Раян

- Так, до речі, Раяне, у зв'язку з останніми подіями я хочу замінити тобі супроводжувальних та наставника.