Читати книгу - "Пелікани, Ольга Ігорівна Брагіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
натомість відмовився від своєї частки родинного спадку на їхню
користь, подумки проклинаючи цей ведмежий куток і всіх його
кліщів, лещатами треба було витягати кожне слово, навіть якщо не
в риму — хто сказав, що білі вірші писати легше, складно тут було
все, на конкурсі патріотичної поезії на користь бідних, головним
призом на якому слугувало велике пластикове вухо Ван Гога, з якого
стирчали англійські шпильки, які ночами впивалися в спину, коли
якось не так повернешся на інший бік, поет не зайняв жодного, навіть якогось останнього місця, всі інші літератори відсторонювалися
150
від нього і про щось перешіптувалися в його присутності, зловтішно
посміхаючись, один з них на пропозицію обмінятися новими збірками
відповів, що його збірку можна придбати у видавця, а збірки інших
авторів йому просто вже немає куди складати, від образи поет пішов
у кав’ярню їсти торт «мазох» і запивати його аліготе, що вважав
тоді верхом вишуканості, а поети-патріоти завіялися в суші-бар, сестри чекали на поета вдома і бідкалися з приводу його нежитю, який тоді лікували за допомогою печеної картоплі та китайських
яблук — апельсинів, вони кожного дня вичитували в газетах
повідомлення про нові судові справи, пов’язані з екстремізмом, і
думали — що робити, якщо сюди прийдуть, він не витримає тортур
і в усьому зізнаються, навіть у тому, про що нічого не знає, дивилися
на свої поховані під склом вицвілі партбілети й перераховували свої
пенсійні копійки на його особовий рахунок, щоб йому там
комфортніше страждалося у цій глухомані, де можна було надибати ведмедя гризлі, який нишпорить у сміттєвому контейнері в
пошуках прострочених консервованих бобів у томатному соусі, деякі обличчя зі світлин тоді вже повирізали, наче цих людей ніколи
й не було, але простір, який заповнювало їхнє тіло, не зсихався і
не розширювався від значущості події навмисного викреслення, усі інші персонажі світлини поводилися так само, як і раніше —
тобто мовчки дивилися на миготіння лампочки десь за горизонтом, звідки мала вилетіти прямо на них малокаліберна пташка колібрі, автор колискових попереджав їх про те, що найстрашніший спалах
праворуч і необхідно бути обережними, вони тримали під сороч-ками спеціальні обереги, освячені в гірському монастирі, збирали
гірську паводкову воду в пляшечки від дешевих лікерів і теж
святили разом з усім, що могло бути використане як запобіжний
захід проти викреслення з пам’яті, поводилися, наче справді нічого
не відбулося — він просто поїхав у відпустку на води і скоро
повернеться, дати між рискою теж говорять дещо про того, хто
потрапив у коліщата історії, так довго сторонитися людей, щоб ніхто
не міг показати, де знаходиться горбик, біля якого лежить розбите
дзеркальце і дзвоник, той самий дзвоник, з яким ти ходив у першому
класі, викликаючи душі до оживлення, нарешті настав той зомбі-апокаліпсис, про необхідність якого так довго говорили на сільських
східках у хаті-читальні освічені каменярі, а вони цього навіть не
помітили — так само читали газети зі спростуваннями в наступних
номерах, раділи введенню в експлуатацію нового пульманівського
151
вагона і винайденню пеніциліну, історія ж не має закінчитися на
цьому, щось там має бути потім — рух уперед, який виявляється
рухом по колу, по кому намальоване це коло, по кому воно дзвонить
у тебе у вусі цілий день, і немає кому вгадати, в якому саме, намагаєшся вгадати сам, сиділи разом біля одного вогнища і співали
бардівські пісні з трьох нот, Еллі впізнавала з них лише одну — таку
найтоншу, як комариний писк, потім вони з’їли один на двох омлет
в омлет-барі й повернулися на знімальний майданчик, Еллі раптом
спало на думку, що вона не зможе завітати до ворожки в гримі вервольфа, але авторів сценарію та режисера ця дилема не гнітила, творець найсмачніших у місті хот-догів саме розповідав, куди у
столиці треба їхати за найкращим фалафелем, і все члени знімальної
групи його уважно слухали, дехто навіть щось конспектував у
смартфоні, щоб потім поширити поміж друзів, вервольф приходить
до ворожки і запитує, як Еллі влаштувати своє людське та жіноче
щастя, щоб не так само, як у суфражисток, а щоб затишок і родинне
вогнище, ворожка ворожить на крові з мізинця, поєднаній з кавовою
гущею, і бачить майбутнє, нічим не краще за теперішнє, ведмідь
гризлі знаходить під смерекою знаряддя для розрізання карт часів
Першої світової, якісь такі залізні дівахи з печеною картоплею
замість очей обіймали його й хотіли затягти в провалля, а маятник
стовбичив на одному місці — якась маячня для домогосподарок
відбувалася в цьому чарівному лісі, не оленятко Бембі, а війна всіх
проти всіх, він вирішив здолати спокусу, скорившись їй, та купив
у таємній крамниці у Відні овіяного плітками хлиста, пліткарі кажуть, що тут немає нічого цікавого — просто флер забороненого плоду, він відтворив по пам’яті перелік санкційних продуктів і вирішив, що там начебто немає плодів, окрім апельсинів — отже що там
за плід знайшли в едемському саду, дивився через натерте до блиску скло кав’ярні на панянок, які гуляли бульварами без супроводу
й шукали, де краще ловить безплатний вай-фай, дехто з них заходив
до кав’ярні, щоб запитати пароль, саме здатністю до рефлексії
відрізнявся він від тих, хто думає, що кістки згорають до темпера-тури 760 градусів, у такому пеклі сидів у кав’ярні без кондиціонеру, бо тоді ще не існували навіть вентилятори, і роздивлявся щиколотки
панянок, принаймні вдавав, що йому це вдається, вполювати безкоштовний (безплатний) вай-фай, відправити смайлик у вигляді
бокалу з вишенькою та йти далі кроком життєрадісного фланера, не озираючись — ось був його ідеал проведення вільного часу, а в
152
підземеллі його жила Принцеса Фтора — красуня з рудим волоссям
і квіткою лотосу на пласких грудях, яка зустрічала його сандвічем
і келихом фалернського, — а він цілив їй просто у підборіддя, щоб
вірніше збити з них, Принцеса ховала синці під тональним кремом
і казала, що вдарилася об двері, які не помітила в темряві, їй декілька
разів на тиждень радили переїхати до притулку для жінок-жертв
сімейного насильства, але на всі ці пропозиції вона відповідала, що
сама в усьому винна і правильно він робить, що її б’є, бо у неї все
одно не вистачає розуму приготувати сендвіч так, щоб йому подобалося, і взагалі вона не дбає про свій зовнішній вигляд, така
психологія жертви була притаманна багатьом
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пелікани, Ольга Ігорівна Брагіна», після закриття браузера.