Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але тату, любий, — маю тобі розповісти ще щось: учора прийшла газета „Час. Тижневик“, де є згадка про те, що панна Емілія Стар, на щастя, вчасно зауважила пожежу в оселі доктора Барнлі. Не можу тобі переказати, що я відчула, побачивши мої ім’я та прізвище надрукованими в газеті. Я відчула себе славетною! Крім того, донині ще ніхто не називав мене панною всерйоз.
Минулої суботи тітки Елізабет і Лаура поїхали до Шрусбері, а ми з кузеном Джиммі залишилися пильнувати господу. Бавилися досхочу; крім того, кузен
Джиммі дозволив мені зібрати сметанку з усього молока, з усіх посудин! Аж раптом після обіду з’явилися гості, а в домі немає ні печива, ні пирогів! То був жах, та й годі. У хроніках Місячного Серпа від часу його збудування не занотовано нічого подібного — я певна. Тітці Елізабет розболілися зуби, а тітка Лаура поїхала навістити тітку Ненсі, тож не спекли нічого. Я добре помолилася й спекла печиво за рецептом тітки Лаури. Вдалося на славу! Кузен Джиммі допоміг мені накрити на стіл; я розлила чай, не проливши на тарільчики ані краплинки. Ти, батьку, міг би мною пишатися. Пані Люїс взяла ще один шматок печива, сказавши, що впізнала би печиво Елізабет Муррей навіть у Центральній Африці. Я на це не озвалася й словом (Мурреївська гордість!). Але в душі неабияк собою пишалася. Врятувала Мурреїв од ганьби! Коли тітка Елізабет, повернувшись додому, вислухала нашу розповідь, то з кислою досить міною скуштувала печива, після чого визнала: ну що ж, кров Мурреїв дається взнаки. Це вперше похвалила мене тітка Елізабет! Вирвали їй аж три зуби, то вже не страждатиме. Це тішить мене. Перед тим, як лягти спати, я прочитала в кухарській книжці рецепти на всі страви, що їх воліла б навчитися готувати.
Бачу такі чарівні білі хмарки понад стежкою Високого Джона. Якби змога полинути в небо й загорнутися в них! Не йму віри, наче вони брудні й вогкі, як твердить Тедді. Тедді складеним ножиком вирізав мої та свої ініціали на корі Володаря Лісу, та чиясь рука їх замазала. Не знаю, чия — Перрі чи, може, Ільзи.
Панна Браунел щоразу ставить мені тепер погані оцінки; це гніває тітку Елізабет, але тітка Лаура все розуміє. Я написала докладний звіт про день, коли панна Браунел збиткувалася наді мною та над моїми поезіями. Вклала його до конверту, адресувавши тітці Елізабет, і заховала в отоманці. Як помру від сухот, тітка Елізабет знайде листа, прочитає і тоді зрозуміє, якою несправедливою до мене була. Проте, ймовірно, не помру, бо все гладшаю і гладшаю, а Ільза чула слова свого батька до тітки Лаури, мовляв, я була б навіть гарненькою, якби мені рум’яні щоки. Не можна прагнути бути гарною; це дуже погано — правда, мій любий тату? Так мовила тітка Елізабет, а коли я спитала її: хіба ти не хочеш бути красивою, тітко Елізабет, — на її обличчі відбилося незадоволення, втім, не знаю, з якої причини.
Панна Браунел все має серце на Перрі за його поведінку того пам’ятного дня, коли вона глузувала з моїх віршів. Кепсько поводиться з ним, а він до неї ставиться з незмінною чемністю, бо, каже, у школі єдино для того, аби вчитися. Твердить, мовби його рими не поступаються моїм, та я певна, що поступаються, що вони гірші за мої, і це виводить мене з рівноваги. Якою б уважною я не була на уроці, все одно панна Браунел скаже: напевно, твориш нові шедеври, Емілі. Й тоді всі заходяться сміхом. Ні, не всі. Треба бути справедливою. Тедді, Перрі, Ільза та Дженні не сміються ніколи. Як дивно: так сильно люблю тепер Дженні, а так люто її ненавиділа, коли вперше прийшла до школи. Зрештою, вся вона, з голови до п’ят, не ластата, бо ж очі в неї не ластаті. Очі маленькі, але гарні, веселі. Дженні в школі надзвичайно популярна. Ненавиджу Френка Беркера. Списав своїми кривулями цілу сторінку моєї нової читанки. То була перша, без друкованих знаків сторінка, тому я вирвала її, одначе тітка Елізабет неабияк через те розгнівалася, і навіть коли я пояснила їй, що сталося, вона заспокоїлася не одразу. Френк написав там свої думки про Бога, що видалися мені помилковими. Ільза мовить, що для певності, аби уникнути блюзнірства, називатиме Бога Аллахом. Мені до вподоби це ймення — таке чарівливе, таке милозвучне, — але не знаю, чи годиться так називати Господа Бога. Боюся, що ні, не годиться.»
20 травня
«Вчора, любий тату, були мої народини. Невдовзі мине рік від дня мого приїзду до Місячного Серпа. Чуюся так, ніби завжди мешкала тут. Виросла аж на два дюйми. Кузен Джиммі зміряв мене, зробивши позначку на дверях молочарні. Мої народини вдалися на славу. Тітка Лаура спекла розкішний пиріг, ще й подарувала мені спідничку з вишитими оборками. Прикрасила її блакитною стрічкою, але тітка Елізабет веліла їй ту стрічку витягнути. Тітка Лаура подарувала мені й шматок червоної парчі, котрий лежав у неї в шухляді. Я марила ним, відколи його побачила, проте аж ніяк не сподівалася отримати його. Ільза спитала мене, що я збираюся з ним робити, а я нічого не збираюся з ним робити. Лише
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі з Місячного Серпа», після закриття браузера.