Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Доброго ранку! — саме з такими криками, відчинивши двері ногою, до нас увірвалась Юрія. — Ого, бачу, ви тут час дарма не витрачали!

Я ледь встигла прикрити себе та Деяна ковдрою, коли моя, без сумніву, люба подруга, так безтактно зайшла до нас. Шкода, що двері тут не зачинялися бодай на засув.

— Ти могла хоча б постукати, перед тим як увійти, — відповіла я їй намагаючись виглядати в її очах роздратованою. Але почувалась я настільки добре, що не змогла цього зробити як слід. — Дай нам ще трохи часу.

— Ні, нехай Деян дасть нам трохи часу, — заперечила вона та поглянула на Деяна. — Сходи погуляй, бо нам треба про дещо порозмовляти. 

Деян знав про поганий характер Юрії, а тому навіть не перечив. Вилізши з-під ковдри, він одягнувся та поцілував мене у щоку, від чого мені чомусь стало ніяково. Юрія з подивом дивилася на його пошрамоване тіло, але щодо цього промовчала. Вона зачекала поки він не вийде за двері, і підійшла до мене. 

— Бачу, що хочеш щось сказати, — прокоментувала я її вираз обличчя.

— Ну, Діано, розказуй, як воно було? 

— Я не хочу про це розмовляти, мене не так виховували, — відповіла я їй. 

— Ну хоча б скажи чи ви все правильно зробили. Ти ж не завагітнієш? 

— Юріє! 

— Якщо не впевнена, то я можу використати лікувальну магію, щоб це виправити. Вона і для цього годиться. 

— Ну тоді зрозуміло, чому ти досі не стала матір'ю, — єхидно відповіла я їй та відвела погляд. — Це не знадобиться. 

Не те щоб мене справді бісила така поведінка Юрії, але виросла я такою людиною, що не готова ділитися чимось подібним ні з ким крім Деяна, в цьому випадку. 

— Так, виховання в імперії та князівствах сильно відрізняється, — із розумним обличчям промовила вона. — Але в мене є ще одне запитання. 

— Кажи, — погодилась я, знаючи, що якщо вже воно є, то відповідь вона рано чи пізно з мене витягне. 

— Це ж твій перший раз, так? — запитала вона, після чого отримала мій німий кивок та стягнула з ліжка ковдру, яку я не встигла втримати. — Значить мала б бути кров!

— Іноді мені хочеться тебе вдарити, — змирившись промовила я. 

Так, на ліжку була чорнувата пляма крові, а на обличчі Юрії показались роздуми та зацікавлення. Вона знову віддала мені ковдру, і поглянула у вікно. 

— Треба було подумати про це раніше, все-таки… — промовила вона.

— Що таке? 

— Твоя кров може звести з розуму, Діано, ти ж не забула? В мить насолоди ти могла втратити контроль над нею і вбити Деяна. 

— Бляха… — вирвалося в мене. — Я про це і не подумала.

— Ну, ніхто не помер, і то добре. Приведімо тебе до ладу, одягнемо, та будемо вирушати, — настрій у Юрії покращився порівняно зі вчора. — Ох, Діано, я така щаслива, що скоро ми нарешті дістанемося Євіанни! Я так скучила за своїм будинком, смачною їжею та можливістю цілими днями займатися тим, чим сама захочу. Навіть за навчанням в Університеті Магії сумую, а це вже багато про що каже. 

Здається, я слухала близько десятка хвилин ностальгічних спогадів Юрії, але подумки я повернулася до цієї ночі. Відчувала, наче щось змінилося в моєму житті, відчувала себе іншою… щасливою. Щастя в кожного своє, і моє полягає в тому, що на заміну поганим спогадам, приходили нові та кращі. Але все ж я не мала забувати хоча б те, що в мене були батьки та менший брат. Та і навіть це щастя… щось ховається за ним, щось порожнє.

Спершу я зібрала свої речі, а потім взяла і речі Деяна, після чого разом із Юрією покинула кімнату. Деян та Ігор чекали на нас за одним зі столів, вже з їжею. Ми збиралися не витрачати багато часу тут, і одразу після сніданку вирушати в дорогу. Всі хотіли як можна швидше дістатися стін Євіанни, тим паче, що це бажання підсилювалося з кожним днем, коли імператорський замок на горизонті ставав все більшим.

Схоже, що Ігор та Деян, до нашого приходу, про щось розмовляли, що можна було побачити не так і часто. І весь цей час господар таверни косо на нас дивився, мабуть, всією душею чекаючи, коли ми вже підемо. 

— Вітаю, — почулося в мене за спиною, після чого всі ми перевели туди свої погляди. — Мене звуть Люцетта, і я б хотіла вам подякувати за допомогу. Якби не ви, то навіть уявити не можу, щоб зі мною було.

— Я можу уявити, — буркнула Юрія. — Мені розповісти? 

— Ні… не треба, — понурилася ельфійка. — Я насправді хотіла б у вас дещо попросити. Чи не могли б ви вирушити в дорогу взявши мене з собою? В мене є кінь, тому я не сповільнюватиму вас. 

— А сама чому не хочеш? Я так розумію, що ти теж прямуєш до Євіанни, і тут залишилося не так і далеко. Тижня два, якщо не поспішати, — продовжила перепалку Юрія.

— Розумієте, я музикант, а не солдат. Я прямую від самого острова Ярра, і дорогою таке траплялося, що я, здається, просто не переживу подібного ще раз. Та і минулого разу таверну щось рознесло якраз в мене за спиною, коли я вирушала далі. Ви там теж, здається, були.

Мені стало зрозуміло, що таке пияцтво, що ми бачили за нею вчора, було не просто так. Є люди які заливають випивкою смуток, а є і такі, що намагаються втопити страх. І ельфійка справді боялася, це було видно по тому, як тремтіли кінчики її пальців.